Жюль Верн - 20 000 льє під водою

остовів, корпусів — залишків затонулих пароплавів; одні лежали на боку, інші стояли прямо, немов якісь фантастичні істоти. Мене вразив вигляд одного судна з пробоїною у штирборті, з вигнутою трубою, з самими ободами замість коліс; стерно відділилося від ахтерштевня і гойдалося на залізному ланцюгу, а кормовий зріз вже був з'їдений морськими солями… Моторошна картина! Скільки ж людей загинуло у результаті цієї катастрофи! Скільки її жертв накрили невмолимі байдужі хвилі! Чи вдалося врятуватися бодай одному матросу, який зміг би розповісти, що трапилося, за яких обставин загинув такий красень-корабель? Чи, може, море все ще зберігає у своєму лоні цю таємницю своєї жорстокості? Не знаю чому, але мені подумалося, що це «Атлас» — корабель, зниклий безвісти разом із людьми і вантажем приблизно двадцять років тому. Якби хтось захотів докладніше написати про те, що ховають води Середземного моря, то в нього вийшла б моторошна розповідь! Адже дно моря — це хаотичний цвинтар, де навіки впокоїлися люди, де сховалися багатства і закінчили свої плавання судна.

А безпечний, самовпевнений і байдужий до всього «Наутилус» сміливо торував свій шлях серед цих руїн.

Вісімнадцятого лютого, близько третьої години ночі ми вже наближалися до входу у Ґібралтарську протоку.

Тут є дві зустрічні течії: верхня течія, давня і знана мореплавцями, яка несе свої води у басейн Середземного моря, і нижня, виявлена порівняно недавно і вже визнана наукою. І справді, рівень води у Середземному морі, яке безперервно поповнюється водами Атлантичного океану і рік, що у нього впадають, мав би щороку підвищуватися, адже самі лише випаровування не можуть утримувати його стабільним, мусить бути ще якийсь витік вод.

Тому, зрозуміло, було висунуто припущення про існування нижньої течії, яка через Ґібралтарську протоку виносить надлишкові води Середземного моря у басейн Атлантичного океану.

Це логічне припущення перевірили, і виявилося, що воно правильне. «Наутилус» скористався цією попутною течією і швидко пройшов через вузьку протоку. На декілька секунд промайнули перед очима руїни храму Геркулеса, який, зі слів Плінія і Авіцени, опустився на саме дно разом із островом, на якому стояв.

Ще декілька хвилин, і «Наутилус» поплив Атлантичним океаном.

Розділ восьмий

Бухта Віго

Який величний Атлантичний океан! Неозора водна рівнина, що розкинулася на двадцять п'ять мільйонів квадратних миль! У довжину вона простягається на дев'ять тисяч миль, у ширину — на дві тисячі сімсот миль! Другий за розмірами після Тихого океан на землі. І ці води майже недосліджені. Щоправда, їх обпливли вздовж і впоперек карфагеняни та стародавні голландці під час своїх торгових плавань до західних берегів Європи і Африки. Узбережжя Атлантичного океану охоплюють величезний периметр! Це водойма, в яку несуть свої води найбільші світові ріки: Святого Лаврентія, Міссісіпі, Маккензі, Колима, Амазонка, Ла-Плата, Конґо, Оріноко, Ніґер, Сенегал, Лена, Парана, Єнісей, Ельба, Луара, Рейн, які щедро зрошують цивілізовані й зовсім дикі країни. Величава водна гладінь!

З кінця у кінець крейсують цими водами кораблі під прапорами всіх країн світу. Їх стережуть два грізні вартові, які наводять страх на мореплавців, — мис Горн і мис Бур.[52]

«Наутилус», розсікаючи своїм водорізом води Атлантики, пройшов за три з половиною місяці близько десяти тисяч льє! Ми подолали відстань, більшу за довжину екватора.

Куди ми прямуємо далі? Що чекає на нас попереду?

Минувши Ґібралтарську протоку, «Наутилус» знову взяв курс на відкрите море. Він сплив на поверхню води, і ми нарешті могли щодня прогулюватися палубою і милуватися морем.

Я з нетерпінням чекав можливості щоранку виходити на палубу і дихати свіжим повітрям. Коли ми вперше після тривалої перерви піднялися на поверхню вод, я не пішов на палубу, а буквально побіг. Невдовзі до мене приєдналися мої приятелі, Нед Ленд і Консель. За дванадцять миль од нас можна було розгледіти мис Сан-Вісенте, розташований на південно-західній окраїні Піренейського півострова. Здійнявся досить сильний південний вітер. Море стало непривітним, навіть бурхливим. Почалася бокова хитавиця, «Наутилус» ішов перевальцем. І вже за декілька хвилин залишатися на палубі було небезпечно: палубу заливало водою, на нас летіли бризки солоної води і піни. Ми були змушені зійти всередину, навіть не надихавшись удосталь свіжим повітрям.

Коли я підходив до своєї каюти, мене наздогнав чимось стурбований канадець і напросився в гості. Консель, як завжди тактовний і толерантний, пішов до своїх апартаментів без зайвих запитань.

Ми із канадцем увійшли до моєї каюти. Він присів на стілець, не чекаючи запрошення, і мовчки пильно дивився на мене.

— Друже Неде, — почав я розмову, — я вас так розумію! Це так прикро! Але ви не могли нічого вдіяти! «Наутилус» мчав, як на перегонах, думати про втечу за таких умов було б безумством!

Нед Ленд мовчав. Його стиснені губи, насуплені брови, увесь нашорошений вигляд виказував те, що цю людину терзає одна думка, і я знав, яка саме.

— Послухайте, Неде, — продовжував я, — ви занадто рано впадаєте у відчай. Самі подумайте, зараз ми пливемо вздовж берегів Португалії, Франція і Англія не так вже й далеко. Тут ми дамо собі раду, діставшись берега! От якби «Наутилус» після виходу з Ґібралтарської протоки взяв курс на південь, мчав до пустельних вод, які не омивають береги материків, тоді і я б побачив підстави для тривоги. Ми знаємо, що капітан Немо не уникає європейських морів. Отже, за декілька днів, я навіть не сумніваюся в цьому обставини складуться більш сприятливо, і тоді…

Нед Ленд подивився на мене довгим пронизливим поглядом і з притиском вимовив:

— Увечері. Сьогодні!

Я зірвався на ноги. Це прозвучало дуже несподівано і вкрай категорично. Я мав би щось відповісти, заперечити, але забракло слів. Заговорив канадець.

— Ми домовилися дочекатися більш слушного часу. Вважайте, що дочекалися. Сьогодні ввечері ми будемо за декілька миль від іспанського берега. Ніч передбачається темна, тут вона настає рано. Вітер — з моря. Все за нас! Пане Аронаксе, я на вас розраховую, ви обіцяли.

Я мовчав, бо сказати було нічого. Канадець підвівся і підійшов до мене дуже близько.

— Сьогодні! О дев'ятій! — сказав він. — Консель попереджений і не заперечує. Капітан Немо до того часу вже зачиниться у своїй каюті і, напевно, ляже спати. Матроси, механіки та інші члени екіпажу нас не побачать. Ми з Конселем проберемося до середнього трапа. Ви, пане Аронаксе, побудьте у бібліотеці. Там темно, і це приміщення розташовано найближче до центрального люка — там чекайте мого сигналу. Весла, щогла і вітрило ми знайдемо у шлюпці. Я вже зніс туди деяку