Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

— Знаючи твій характер, попереджаю відразу: вирішиш самовільно залишити місто, замкну вдома і відстороню від справи. Лояльну до тебе охорону жорстоко покараю і заміню на слухняну лише мені. Не змушуй демонструвати тобі іншу сторону мого характеру. Тобі не сподобається.

Я мимоволі кинула погляд туди, де зараз сидів Коршун. Рай ніколи не розкидається словами. Якщо захоче, він здатен посіяти жах і виявити жорстокість, яка вразить до самих кісток. Я не сумніваюся, що його погрози будуть виконані. А може, від щедрого серця, він додасть ще й щось понад очікуване.

Але замість страху в мені кипіла лють. Я ненавиджу, коли він чинить так! Всередині мене вирувала буря, і кожне його слово лише підливало масла у вогонь. Та я не хотіла перетворювати наш перший скандал на ще більшу катастрофу, тому, стримуючи ці нестримні емоції, мовчала. Наприкінці, кинувши на нього пронизливий погляд, я злісно відвернулася до вікна, наче замкнувши всі свої почуття всередині, щоб вони не вирвалися назовні.

Підкинувши мене до «Хьорст Медицина», Раян зник у своїх справах. Емоції переповнювали, але я старанно намагалася тримати їх у собі. Що б Рай не говорив, я завжди діяла, керуючись логікою та точним розрахунком. Та щойно перед очима з’являється образ того закривавленого дитячого платтячка, мене охоплює нестерпний біль. І це при тому, що я бачила безліч смертей, спотворених тіл, усі можливі людські пороки... Але ця дівчинка з мертвою мамою... Я просто не можу пройти повз, і це зводить з розуму. Так, я усвідомлюю небезпеку, але, чесно, мене охороняють всі, кому не лінь. А кому лінь, того змусить Рай. Що зі мною може статися?!

— Міс Кларк, ви куди? — здивовано запитав Коршун, коли я різко розвернулася, не зробивши пару кроків до будівлі, і рушила в протилежну сторону.

— За кавою!

Потрібно заспокоїти нерви, відчуваю себе вулканом перед виверженням.

У кав’ярні замовила міцну каву і велике пісочне тістечко. Їла, а легше щось не ставало. Бажання вдарити когось або рознести все до чорта не зникало. Накопичений стрес давав про себе знати.

Добре, якщо не безпосередньою допомогою, то як ще я можу допомогти жертвам теракту? Розтираючи залишки крему по тарілочці, я відкидала одну ідею за іншою, аж поки мене не осяяло блискуче рішення.