Лія Тан - За день до Різдва, Лія Тан

За Марком зачинилися двері. Мелані розгублено глянула на свій гаджет, і махнувши на все рукою. Поспіхом набрала матір, яка зняла слухавку після першого гудка. Не встигла дівчина нічого сказати, як мати благально попросила. 
— Мелані, доню не кидай слухавку, прошу. Гнат пішов, ще тоді 31. Я подала на розлучення. — Благаю. Тільки повернися. 
Мелані знову заридала. Вона ж потвора, зруйнувала материне щастя. 
— Пробач, мені, будь ласка. — Обірваними фразами попросила донька.  
Довго розмовляла з мамою, просила прощення ридала. Мама ж заспокоювала, просила повертатися, обіцяла, що більше ніяких чоловіків, будуть жити як раніше. Тільки Мелані уже не хотіла, як раніше. Пообіцяла матері, що до святої вечері приїде додому і поклала слухавку. Більше нікому не телефонувала, адже те, що накоїла не виправити телефоном. 
У двері постукали, в кімнату увірвалася двійнята. 
— Снігуронько, бабуся Катря кликала тебе, ми усі будемо випікати імбирні пряники. — Просила дівчинка. 
— І будемо розмальовувати їх. — Додав хлопчик. 
Мелані крізь сльози посміхнулася, малюк підійшовши взяв її за руку, та повів за собою. 
На кухні кипіла робота. Тут стояв стійкий мікс ароматів, ванілі, глінтвейну, пампухів. Така домашня затишна атмосфера, що аж серце защеміло. Усі, жінки, та діти були залученими. 
— Приєднуйся до нас. — Кивком голови запросила Ярина. 
— Але руки спочатку помий. — Хазяйновито наказав Адам, і повів її до мийки. 
Мелані дали фартушок, хусточку та качалку, яку вона в житті в руках не тримала, ще й попросили розкочувати тісто. Спершу розгубилася, спрацювала звична реакція. — Навіщо це їй потрібно. Швидко взяла себе в руки, звернувшись до Ярини. 
— Покажіть, як це робиться. — Почервоніла здається до кінчиків волосся. Соромно, адже не вміла. 
— Глянь, як це робить Єва. — Посміхнулася Анастасія. 
Погляд стрибнув на дівчину, яка вправно справлялася з качалкою. 
— Давай, допоможу. — Почула позаду.  
Оглянулася це був Юстин. Хлопець показав, як потрібно, і в неї не відразу, але вийшло. Розкочувала тісто, а біля неї наче виросли з’явилися двійнята, з пластиковими вирубками. 
— Ми будемо робити, Різдвяних чоловічків і сніговиків. — Заявила Зореслава. 
— А ще, янголят, ялиночок, ягнят та зірочки. — Додав Адам. 
Робота закипіла, малюки підбадьорювали. Позамазували носи борошном одне одному, а тоді дружно попросили нахилитися Мелані, бо щось скажуть. В кінцевому результаті, Мелані теж була в борошні. Настя насварила на дітей і вони поопускали оченята, обіцяли, що так більше не будуть. 
Час злітав, після випічки присіли розфарбовувати імбирні пряники, білковою кольоровою масою, кісточками, й кондитерськими мішками. Знову все робили дружно. Мелані насолоджувалася перебуванням у цій дружній родині. Хотіла бути такою як вони, щирою, ввічливою, людяною.