Iрина Давидова - Шалений Бос, Iрина Давидова

Глава 5

Денис різко смикнув мене на себе і, перехопивши за шию, прошипів мені прямо в губи.

 - Будеш виправляти те, що так вміло зіпсувала.

Я не зовсім розуміла, про що він говорить. Може, хоче, щоб я повернула гроші за штраф?

 - Послухай, я розумію, що вчора не ту кнопку натиснула, але мені правда соромно, - збрехала я, нічого мені не соромно.

 - Про це ми теж поговоримо. Сама вирішиш, як будеш борг відшкодовувати.

Мої очі на лоб полізли. Не буду я нічого вирішувати та відшкодовувати. Нічого було до мене приставати! І нехай подякує, що я йому не відбила дзвоники.

Вибравшись з машини, він схопив мене за руку і потягнув у бік будівлі. Тільки ось зовсім не до парадного входу, і тут до мене дійшло... моє мистецтво.

 - Помилуйся, - кивнув він на стіну, на якій я звела твір мистецтва.

 - Шикарно! Хіба ні?

 - Не можу з тобою погодитися.

Він пройшов кудись в тінь, а повернувся вже з відром, шваброю і мийними засобами.

 - Як мінімум тут не вистачає однієї букви. Здається, художниця виявилася дурна. У школі, мабуть, погано вчилася.

Від його слів я ледь не закипіла. Дико захотілося шльопнути йому по потилиці, але я стрималася, не бажаючи видавати свою причетність до творчості.

 - Так, точно тупа писала. До речі, а чому ти думаєш, що це була дівчина, а не хлопець?

Суботін хмикнув і, відставивши відро зі шваброю, підійшов до мене. Аж надто близько він виявився, що я навіть насупилася.

 - Дивись, ооон туди, - посміхнувся він, вказуючи на стіну будівлі, де виднілася маленька камера.

Я лише голосно зітхнула. Спалив, значить!

 - Ну так що, дівчина, чи все ж хлопець?

 - Дуже смішно. Нічого зі своїми ш... подружками мене обговорювати та ображати.

 - А ти що, слідкуєш за мною?

 - Ще чого! Я йшла з роботи та була так захоплена своїми думками, що не помітила, як опинилася поруч.

 - Ну ось тепер давай драй стіну.

 - Яяя???

 - Ти, не я ж. Або, можливо, викликати клінінгову компанію і з тебе здерти гроші?

 - Не треба, у мене немає таких грошей.

 - Тоді мій, - кивнув на стіну, а я видихнула.

І за що мені все це? Хіба я заслужила мити стіни Бетмену? А що ти хочеш, дорога, може бути, інакше з ним розрахуватися?

Тільки від однієї думки я ляснула себе по лобі, привертаючи увагу Дениса.

 - Зрозуміла, як влипла?

 - Іди звідси. Не маяч на шляху. Або ти мені допоможеш?

 - Я писати не допомагав. Давай, берися до роботи, мене ще чекають сьогодні.

Я одягла рюкзак на плечі та, подумки обласкавши Бетмена некоректними словами, взялася за прибирання. Діватися нікуди, краще помити, ніж гроші платити або ще чого гірше.

- Я не розумію, чого ти до мене причепився, - заговорила я, коли половина стіни була очищена.

Господи, до чого ж це складно виявилося.

 - Так я про тебе думати забув, Лиса! Сама нагадала.

 - Так, звичайно, те-то своєї швабрі розповідав, яка я стерва. Не бреши ні мені, ні собі.

 - Ну, ти мені так-то кіпіш влаштувала в клубі. Мені довелося штраф платити за помилковий виклик.

 - Ну ось вибач, цього я і справді не хотіла. Я просто шукала кнопку, щоб відкрити двері.

 - Нічого було вилітати, як ошпарена. Не з'їв би я тебе. Так тільки, надкусив би.

 - Я не бутерброд, щоб мене кусати! - рикнула я і ганчіркою ляснула по стіні, розбризкуючи воду по сторонах.

 - Та тихше ти, дурна! - закричав Суботін, відскакуючи від мене трохи далі. Бризки, по всій видимості, долетіли й до нього.

 - А знаєш що, з мене досить!

Я навмисне жбурнула ганчірку в відро з водою, створюючи ще більше бризок.

 - Я не зобов'язана прислужувати тут. Написала я це тільки тому, що ти мене образив при якійсь лівій бабі! А то, що з пожежною так вийшло, теж тільки твоя вина в цьому. Я прийшла влаштовуватися офіціанткою, а ти мені що? Покажи свою красу? - перекривляли його. - Я не стриптизерка! Я звичайна людина, яка просто потребує роботи. А ти руки нумо розпускати. Ось раз такий довгорукий, далі сам мий свою стіну! Олень Недельский!

Образившись на цього індика, я швидким кроком пішла в сторону метро.

Набридло мені, що він поводиться як нахаба. Я нічого поганого не зробила, а він мене вже ненавидить. За що? За те, що чіплявся до мене? Так це я повинна йому руки відбити. Порося клішований.

 - Ааа... - різко зойкнула, коли цей нахаба перехопив мене за руку на півдорозі до станції та міцно притиснув до свого тіла.

 - Ти зараз же повернешся і доробиш свою роботу, інакше...

 - Інакше що, змусиш мене вийти на пілон? Так ось, запам'ятай, цього ніколи не буде! І не змушуй мене знову тебе бити. Інакше наступного разу будуть дзвеніти дзвони.

 - А ти не змушуй мене проявляти агресію у твою сторону. Пішла сіла в машину.

 - Ні!

 - Я сказав, пішла сіла в машину. Я відвезу тебе додому!

 - Пфф... як же ти мене дістав.

Я притупнула ногою і, вирвавшись з його захоплення, пішла в сторону припаркованої тачки. Нехай довезе додому і котиться на всі чотири сторони. Ну має ж він хоч якось мені віддячити за стіну свого клубу.

Стягнувши з плечей рюкзак, я заскочила в машину на пасажирське сидіння і, втупившись в лобове скло, спостерігала, як Суботін обходить машину і сідає за кермо. Я знаю його всього пару днів, а він мені вже весь мозок виніс! І питається, який мене смикнув вчора йти на співбесіду в його заклад?

Я назвала йому адресу і відвернулася до вікна. Не було ніякого бажання розмовляти з людиною, яка прийняла мене за занепалу жінку.

Хотілося одного - дістатися до своєї кімнати та швидше завалитися спати. Принаймні, я дуже сподіваюся, що до мене ніхто не буде приставати й вже тим більше просити на пляшку горілки. Про прийняття душа я взагалі мовчу. Страшно уявити, як я буду там це робити. Господи, ну чому мене оточують одні маніяки?

Приїхавши за потрібною адресою, я вже збиралася вискочити з салону, але почула, як Денис заблокував усі двері.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍