Джоджо Мойєс - Париж для самотніх та інші історії

у паніці оглядає номер, шукаючи свою валізу, – на щастя, вона все ще тут.

Нелл не думала, що американка поїде так рано, але вона рада, що їй більше не доведеться бачити те червоне обличчя. Тепер вона може спокійно прийняти душ і…

Вона дивиться на телефон. Чверть на дванадцяту.

Не може бути.

Вона вмикає телевізор, перемикаючи канали в пошуках випуску новин.

Зараз дійсно чверть на дванадцяту.

Сон як рукою зняло. Вона починає хутко збирати речі, кидаючи їх у валізу, і швидко одягається. Хапає ключі, квитки й біжить униз. Француженка стоїть за стійкою адміністратора, така ж бездоганна, як і вчора. Нелл одразу шкодує, що не знайшла часу на те, щоб вкласти волосся.

– Доброго ранку, мадемуазель.

– Доброго ранку. Я хотіла дізнатися, чи не могли б ви… Мені потрібно змінити квиток на «Євростар».

– Хочете, щоб я зателефонувала в «Євростар»?

– Так, будь ласка. Мені сьогодні потрібно бути вдома. Е-е-е… сімейні обставини.

Обличчя француженки залишається спокійним.

– Звісно.

Вона бере квиток, набирає номер і щось швидко говорить французькою. Нелл проводить рукою по волоссю й протирає очі.

– Найближчий рейс о п’ятій вечора. Вам підійде?

– А раніше нічого немає?

– Уранці були місця на ранні рейси, але зараз до п’ятої все зайнято.

«Це ж треба бути такою ідіоткою, щоб проспати!» – думає Нелл.

– Гаразд.

– І вам доведеться придбати новий квиток.

Нелл дивиться на свій квиток, який віддає адміністраторка. Ну так, чорним по білому написано: «Поверненню не підлягає».

– Новий квиток? І скільки він коштує?

Француженка щось говорить у слухавку, а тоді прикриває її рукою.

– Сто сімдесят вісім євро. Бронювати?

Сто сімдесят вісім євро. Близько ста п’ятдесяти фунтів.

– Хм… знаєте що? Мені… потрібно владнати деякі справи.

Нелл бере квиток, не в змозі підвести погляд на француженку. Вона почувається ідіоткою. Звісно ж, дешевий квиток не можна повернути.

– Дякую.

Вона поспішає сховатися в тиші свого номера й не звертає уваги на те, що адміністраторка її гукає.

* * *

Нелл сидить на краєчку ліжка й тихенько щось бурмоче. Що ж, вона може віддати половину свого тижневого заробітку, щоб повернутися додому, або затриматися ще на ніч, щоб наодинці пережити найгірший романтичний вікенд. Звісно, можна сидіти в цій мансардній кімнаті й дивитися французьке телебачення, яке вона не розуміє. А можна сидіти в кафе, намагаючись не звертати уваги на щасливі пари.

Вона вирішує зварити каву, але в номері немає чайника.

– Та що ж це таке! – говорить вона вголос. І вирішує, що ненавидить Париж.

І саме в цю мить Нелл помічає на підлозі відкритий конверт, із якого щось визирає. Вона нахиляється й піднімає його. Усередині два квитки на виставку художниці, про яку вона ніби десь чула. Нелл перевертає конверт. Мабуть, його загубила та американка. Вона кладе квитки в кишеню. Пізніше вона вирішить, що з ними робити. А зараз потрібно трохи підфарбуватися, вкласти волосся і йти пити каву в кафе.

* * *

На вулиці при денному світлі Париж подобається їй значно більше. Вона йде вулицею, доки не знаходить миле на вигляд кафе, і замовляє каву з круасаном. Нелл обирає столик на вулиці. Вона здригається від холоду й сідає за столик поряд із якимись людьми, які також п’ють каву. Вона гладить песика літньої французької пані, яка сидить поряд, її шарф нагадує японське оригамі. Нелл робить кілька фото. Якийсь француз вітається з нею, злегка піднімаючи капелюха, і вона не може стримати усмішку.

Кава дивовижна, і круасан – справжня смакота. Вона занотовує в записнику назву кави, якщо їй раптом захочеться повернутися. Вона залишає чайові й повертається в готель. Нелл думає: «Що ж, у мене були й гірші сніданки». На протилежному боці вулиці помічає крамницю із сумочками й вирішує підійти ближче. Вона стоїть біля вітрини, ще ніколи дівчина не бачила таких елегантних сумок – з уміло обробленої шкіри, дивовижних пастельних кольорів. Крамниця нагадує декорації до кінофільмів. Нелл іде далі й раптом чує віолончель. Вона роззирається довкола, доки не помічає вікно, з якого линуть ці дивовижні звуки. Нелл слухає, а тоді сідає на сходи біля будинку. Це найпрекрасніше, що вона коли-небудь чула. Коли музика затихає, на балконі з’являється дівчина, тримаючи в руках віолончель, і дивиться вниз. Нелл встає, трохи ніяковіючи, а тоді йде далі, занурена у власні думки.

Вона все ще не може вирішити, що робити. Повільно йдучи й сперечаючись сама із собою, вона записує в нотатнику всі «за» і «проти» того, щоб узяти квиток на потяг на п’яту. Якщо вона поїде, то зможе встигнути на вечірній потяг до Брайтона й зробити дівчатам сюрприз, урятувавши таким чином власні вихідні. Вона зможе напитися, розповісти їм усе, а вони за нею доглядатимуть. Навіщо іще потрібні подруги, зрештою?!

Але думка про те, що доведеться витратити ще сто п’ятдесят фунтів на й так провальні вихідні, засмучує її ще більше. До того ж вона не хоче, щоб її перша подорож у Париж закінчилася капітуляцією. Їй не хочеться, щоб Париж став для неї місцем, де її кинули й звідки вона втекла додому, не поглянувши навіть на Ейфелеву вежу.

Вона все ще в роздумах, коли доходить до готелю, тому пригадує про квитки, лише сягаючи в кишеню по ключі. Нелл дістає конверт.

– Перепрошую, – звертається вона до адміністраторки. – Ви часом не знаєте, де та жінка, з якою ви мене вчора поселили? Номер сорок два.

Адміністраторка перегортає сторінки книги реєстрації.

– Вона виписалася сьогодні вранці. Гадаю… сімейні обставини. – На обличчі жодних емоцій. – У ці вихідні у багатьох виникли сімейні обставини.

– Вона забула в номері квитки. На художню виставку. І тепер я не знаю, що з ними робити.

Нелл дає квитки адміністраторці, і та їх уважно вивчає.

– Вона вирушила в аеропорт… Наскільки мені відомо, це дуже популярна виставка. Минулого вечора про неї говорили в новинах. Люди годинами стоять у чергах, щоб туди потрапити.

Нелл знову дивиться на квитки.

– На вашому місці, мадемуазель, я б пішла на виставку. – Адміністраторка привітно всміхається. – Якщо, звісно, ви… якщо ваші сімейні обставини зможуть зачекати.

Нелл дивиться на квитки.

– Мабуть, я так і зроблю.

– Мадемуазель?

Нелл обертається.

– Ми не візьмемо з вас грошей за номер, якщо вирішите залишитися. Як компенсація за незручності. – Француженка знову привітно всміхається.

– О, величезне спасибі. – Нелл приємно здивована.

І вона вирішує залишитися. Зрештою, це лише одна ніч.

7

Фаб’єн сидить на даху у футболці та