Генріх Белль - Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник

лишилася на другий рік, а раз її перевели тільки після того, як батьки врочисто пообіцяли, що далі в школі її не залишать. Своєї обіцянки вони дотримали.

Щоб не склалося хибного уявлення про навчання Лені, треба дати об'єктивну інформацію, що пояснить, у які несприятливі умови вона потрапила на освітньому шляху, коли ступила на нього, або ж, краще сказати, коли її на нього штовхнули. Тут не йдеться про вину — ні в народній школі, ні в ліцеї, до якого Лені ходила, в неї не було якихось великих неприємностей, самі лише непорозуміння. Лені була досить здібна, навіть жадібна чи спрагла до науки, і всі зацікавлені особи намагалися вдовольнити цю її жадобу чи спрагу. Але пропоновані їй наїдки й напої не відповідали ані її розумовому розвиткові, ані її нахилам, ані її сприйнятливості. Здебільшого, чи, може, навіть завжди пропонованому матеріалові бракувало того чуттєвого змісту, без якого Лені не здатна була чогось засвоїти. Письмо, наприклад, вона опанувала дуже легко, хоч це такий абстрактний предмет, що можна було сподіватися протилежного; але він був пов'язаний для Лені з оптичними, дотиковими, навіть з нюховими відчуттями (згадаймо запах чорнила, олівців, різних гатунків паперу), тому її не лякали навіть складні вправи і граматичні тонкощі; її письмо — до якого, на жаль, вона вдається надто рідко — було й лишилося чітке і приємне, просто-таки здатне, як авторитетно запевняє пенсіонер Шлокс, колишній директор (джерело інформації з усіх принципових педагогічних питань), «викликати еротичне чи сексуальне збудження». Найбільшу халепу Лені мала з двома спорідненими предметами: релігією і арифметикою, відп., математикою. Якби хоч одному з учителів чи вчительок Лені спало на думку пояснити їй, коли вона ще була шестирічною дитиною, що до зоряного неба, такого їй любого, можна застосувати математичні й фізичні закони, то вона б так не сахалася таблиці множення, що була їй така сама осоружна, як іншим людям павуки. Горіхи, яблука, корови і горох на папері, що ними в якийсь вульгарний спосіб намагаються досягти арифметичного реалізму, були їй нецікаві. Математика з Лені не вийшло б, зате хист до природничих наук у неї напевне був, і коли б, крім менделівських квіточок, червоних, білих і рожевих, що рясніли на сторінках підручників і на таблицях, хтось показав їй трохи складніші генетичні процеси, вона, пишно висловлюючись, неодмінно з головою поринула б у таку матерію. Куца програма з біології позбавила її багатьох радощів, які вона пізнала вже аж дорослою, відтворюючи дешевими акварельними фарбами складні органічні процеси. Як запевняє ван Дорн, свідченням якої можна вірити, їй навіки запам'яталася одна подробиця з дошкільного життя Лені, що й досі видається їй такою самою «несвітською», як і таблиці з статевими органами. Ще дитиною Лені дуже цікавилася необхідністю виділення екскрементів і — на жаль! — марно домагалася пояснень цьому явищу, допитуючись: «Тьху, що це таке з мене лізе?» Ні мати, ні Марія ван Дорн не дали їй таких пояснень!

Тільки другому з тих двох чоловіків, з якими Лені мала досі інтимні стосунки, і саме чужинцеві, та ще й радянській людині, судилося відкрити, що вона здатна до гідної подиву чуттєвої і розумової активності. Йому ж таки Лені оповіла те — від кінця 1943 до середини 1945 року вона була далеко не така мовчазна, як тепер,— що згодом від неї почула й Маргрет: що вона вперше спізнала цілковите «чуттєве вдоволення» шістнадцятирічною дівчиною, коли, тільки-но випущена з інтернату, червневого надвечір'я виїхала на велосипеді за місто і, лежачи горілиць у вересі, «розкинувшись і вся віддаючись» (Маргрет зі слів Лені), дивлячись у зоряне небо, де ще палахкотіла вечірня заграва, досягла тієї вершини блаженства, якої тепер надто часто прагнуть; Лені, як вона оповідала Борисові, а потім переповідала Маргрет, лежала простягнена й «відкрита» на теплім вересі і почувала себе так, наче її хто «брав», а вона «віддавалась»; і вона б нітрохи не здивувалася — так Лені пояснювала згодом Маргрет,— якби тоді була завагітніла. Тому їй зовсім не здається незбагненним те, що непорочна діва народила сина.

Ліцей Лені залишила з поганим свідоцтвом: з релігії і математики там стояли незадовільні оцінки. Вона пішла на два з половиною роки до пансіону, де її вчили домоведення, німецької мови, релігії, трохи історії (до Реформації) і музики (піаніно).

Перше ніж звести пам'ятник одній покійній черниці, що відіграла в освіті Лені таку саму вирішальну роль, як і той радянський громадянин, до якого ми ще будемо не раз вертатися, треба згадати трьох живих іще черниць, що виступають як свідки; хоч вони зустрічалися з Лені тридцять чотири і, відп., тридцять два роки тому, але ще добре пам'ятають її, і всі три — авт. з олівцем і записником відшукав їх у трьох різних місцевостях — вигукнули, тільки-но почувши ім'я Лені: «Ага, Груйтен!» Цей вигук, однаковий у всіх трьох, здається авт. дуже важливим, бо він свідчить, яке велике враження справляла на всіх Лені.

Оскільки не лише вигук «Ага, Груйтен!», а й певні фізичні прикмети в усіх трьох черниць однакові, то, щоб не наганяти рядків, деякі подробиці можна узагальнити. В усіх трьох, як то кажуть, пергаментна шкіра: ледь натягнена на вилицях, жовтава, трохи зморшкувата; всі три частували (або веліли почастувати) авт. чаєм. Не через невдячність, а тільки задля об'єктивності, треба зазначити, що чай в усіх трьох був не дуже міцний; усі три почали кашляти, як авт. закурив (не спитавши, хоч це було й нечемно, дозволу, тому що боявся дістати відмову); всі три приймали його в майже такій самій вітальні, оздобленій відбитками з гравюр на релігійні теми, розп'яттям, портретом теперішнього папи і свого кардинала; всі три столи в трьох різних вітальнях були накриті плюшевими скатертями; всі стільці були незручні; всі три черниці одного віку — десь від сімдесяти до сімдесяти двох років.

Перша з них, сестра Колумбанус, була директрисою ліцею, в якому Лені провчилася два роки з такими мізерними успіхами. Це ефірна особа з бляклими, дуже розумними очима; майже весь час, поки