Бернгард Келлерман - Тунель

Мод було приємно, що Мак завбачливо допоміг їй підвестися, і вона, весело всміхаючись, на вигляд щаслива й задоволена, вийшла з ложі.

4

Вони під'їхали до Центрального вокзалу саме в ту хвилину, коли поїзд відходив від перону.

Мод сховала свої маленькі руки до кишень хутряного пальта й зиркнула з-за зведеного коміра на Мака.

— А твій поїзд пішов, Маку! — засміялася вона, навіть не намагаючись приховати зловтіху.

Позаду стояв їхній слуга Леон, старий китаєць, якого всі називали «Лайон» [12]. Він тримав у руках саквояжі і з тупим виразом на в'ялому, зморшкуватому обличчі дивився вслід поїздові.

Мак дістав годинника й кивнув головою.

— Шкода, дуже шкода,— доброзичливо промовив він.— Лайоне, їдьмо назад до готелю.

Те, що вони спізнилися на поїзд, сказав у машині Мак, засмутило його саме через неї, Мод,— адже їй доведеться знов розпаковуватись та спаковуватись.

Мод нишком усміхнулася.

— А чому? — відповіла вона, дивлячись кудись повз Мака.— Чому ти гадаєш, Маку, що я взагалі поїду з тобою?

Він здивовано звів на неї очі.

— Я думаю, ти все ж таки поїдеш, Мод?

— Я справді не певна, чи можна брати з собою взимку Едіт. А без Едіт я не поїду ні за що.

Аллан замислено дивився перед себе.

— Про це я й не подумав,— нерішуче промовив він по хвилі.— Ну звісно, Едіт! А втім, гадаю, це діло можна все ж таки залагодити!

Мод нічого не відповіла. Вона чекала. Цього разу він так легко не відбудеться!

А Мак, трохи помовчавши, додав:

— Адже на пароплаві точнісінько так, як у готелі, Мод. Я взяв би каюти «люкс», і вам було б зручно.

Мод добре знала Мака. Ні, він не наполягатиме дуже, щоб вона їхала, не проситиме її. Він не скаже більше жодного слова й зовсім не образиться, якщо вона не поїде з ним.

Мод бачила, що він уже намагається звикнути до цієї думки.

Аллан замислено, розчаровано дивився перед себе. Те, що її відмова була всього-на-всього комедією, навіть не спадало йому на думку — йому, хто зроду не грав комедій і раз у раз вражав Мод своєю простотою й відвертістю.

У раптовому пориві Мод схопила його за руку.

— Ну звичайно, Маку, я поїду з тобою! — промовила вона й ніжно глянула на нього.

— Ось бачиш! — відказав він і вдячно стиснув їй долоню.

Мод подолала свій поганий настрій, і від цього на серці в неї враз стало радісно й легко. Вона почала весело, жваво розмовляти. Її цікавив Ллойд та його дочка.

— А Етель була дуже прихильна до тебе, Маку? — запитала Мод.

— Вона справді була зі мною дуже мила,— відповів він.

— Яке вона справила на тебе враження?

— Вона здалася мені дуже невимушеною, щирою, навіть трохи наївною, майже як дитина.

— О?! — засміялася Мод. Вона й сама не могла збагнути, чому відповідь Мака знову трохи засмутила її.— Ох, Маку, добре ж ти розумієшся на жінках! Господи! Етель Ллойд — і щира! Етель Ллойд — і наївна! Ха-ха-ха!

Мак також не стримавсь і засміявся.

— Вона й справді здалася мені такою! — запевнив він. Але Мод розпалювалася дедалі дужче.

— Ні, Маку! — вигукнула вона.— Такої сміхоти я зроду не чула! Ось які ви, чоловіки! Та немає другого такого нещирого створіння, як Етель Ллойд, Маку! Ота «щирість» — це її найбільше штукарство! Можеш мені спокійно повірити, Маку: Етель — це дуже підступна й кокетлива жінка, у неї все побудовано на розрахунку. Вона б не від того, щоб заворожити всіх вас, чоловіків. Повір мені, я її знаю. Ти помітив, які в неї очі? Як у сфінкса.

— Ні.— Мак казав правду.

— Ні?! Таж Етель сама якось призналася Мейбл Гордон: «У мене очі сфінкса, всі так кажуть». А тобі вона здається наївною! Боже мій, та вона ж страх яка шанолюбна, ця красуня! Щотижня її портрет принаймні один раз з'являється в якій-небудь газеті! Етель Ллойд, мовляв, заявила!.. Вона рекламує себе день і ніч, ну точнісінько, як Хоббі. Навіть своє добродійництво використовує для реклами.

— А може, в неї справді добре серце, Мод? — озвався Мак.

— У кого, в Етель Ллойд?! — Мод засміялася. Потім, тримаючись за нікельовані ручки в автомобілі, якого на швидкості гойдало з боку в бік, раптом подивилася чоловікові в очі.— А вона справді дуже гарна, Маку?

— Так, Мод, Етель гарна. Бозна-тільки, нащо вона так напудрюється!

Вигляд Мод мала розчарований.

— Ти закохався в неї, Маку? Як і решта чоловіків? — тихо поспитала вона з удаваним переляком у голосі.

Аллан засміявся й притяг її до себе.

— Ти дурненьке дівча, Мод! — вигукнув він і притис її обличчя до своєї щоки.

Тепер Мод знов була задоволена. І чому це сьогодні її дратує кожна дрібниця? Що їй до тієї Етель Ллойд? Мод хвилю помовчала, тоді щиро сказала:

— А втім, може, в Етель і справді добре серце. Я в це навіть вірю.

Та, промовивши ці слова, Мод відчула, що в глибині душі не вірить по-справжньому в добре серце Етель. Ні, сьогодні їй таки не сила з собою нічого вдіяти.

Після вечері, яку вони замовили в номер, Мод відразу пішла спати, а Мак сів у вітальні писати листи. Залишившись сама, Мод довго не могла заснути. З самого ранку вона була на ногах і дуже стомилася. Від сухого, гарячого повітря в готельному номері у неї підвищилася температура. Все, що вона пережила за день — поїздка, концерт, стовпище людей, Етель Ллойд,— усе це знов ожило в її перевтомленому мозку. У вухах знов лунала музика, голоси. За вікном з гуркотом пролітали машини. Лунали гудки. Вдалині шуміли поїзди міської залізниці.

Не встигла Мод задрімати, як її розбудило якесь клацання в трубах парового опалення. Чути було, як у готелі десь підіймався й тихо дзижчав ліфт. Щілина в дверях до вітальні ще світилася.

— Ти й досі пишеш, Маку? — майже не розтуляючи губів, спитала Мод.

— Go on and sleep! [13] — відповів Мак.

Але голос його пролунав таким басом, що Мод, ще не зовсім прочумавшись від сну, не втрималася й засміялась.

Вона заснула. І раптом відчула, що все тіло в неї зробилося холодне, як лід. Мод знову прокинулась, охоплена глибокою тривогою й дивним