Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

Канада – цікава країна. Не припиняє дивувати мене, як і чоловік моєї доньки. Коли порівнювати з війною, то всі проблеми цієї країни терпимі, а то й смішні. Канада – не Україна. Це зовсім інша країна. Залишається до неї звикнути. Не ви її будували й ви її не переробите. Канада така з першого дня, як здобула незалежність всього лише півтора століття тому. Канада дає великі можливості, але й вимагає багато від тих, хто живе на її території. За все потрібно платити. Ну, ніяк не обійти цей закон світобудови. Канада класна, можливостей купа.

Я порадив зятю повертатися в Україну. Не псувати хороше враження канадців про українців. Живе тут не своїм життям. Перспектив для таких, як він, ніяких. Імміграція, хай і тимчасова, то не для всіх. І не для нього. Зять спробував імміграції, то хоч не буде жалкувати, що не намагався. Схаменись. Коли нічого не виходить за кордоном, то не муч ні себе, ні всіх нас. Зять живе не лише в постійній образі щодо мене й до Канади. Синку, коли в тебе не вийшло в Канаді, то це твої проблеми. Звісно, шкода зятя. Скільки йому доводиться терпіти. Лише в Канаді наша родина зрозуміла всі труднощі боротьби за місце під сонцем.

Що не так з Канадою? 42-річне дитя вважає, що Канада йому щось винна. Образився на Канаду за те, що доводиться фізично працювати й країна не відповідає його ідеалу. Зять ображається на Канаду, як малюк, якому пообіцяли цукерку, але не купили. У глибині душі сподівався, що його оцінять. Відразу видадуть дорогий костюм, бентлі, віллу з видом на океан і запропонують на вибір купу керівних посад?

Таким, як зять, точно, не треба в Канаду. Та й нікуди не треба. І мені теж. Батьки дружини мого двоюрідного брата ще за часів Радянського Союзу виїхали в Ізраїль, сім’я племінника моєї дружини – до США. Казали, що таким, як я, не потрібно їхати в чужі краї. То не моє. Мені краще жити в Україні. Не мучити себе по закордонах. Тоді, в молодості, заперечував. Не вірив хитрим родичам, але тепер переконався в цьому сам. Я тоді ще був здивований їх від’їздом і зауважував, що вони й так непогано влаштувалися в Севастополі та Харкові, мають квартири, авто, дачі, купу грошей, авторитет. Чи вони, бува, не з’їхали з глузду? Чи не роблять помилку з тією своєю імміграцією? Майбутні американці та ізраїльтяни з мене лише посміялися:

-Кому в Україні жити добре, то хочеться ще краще жити за кордоном та світи побачити. Вам, злидням, цього не зрозуміти.

Двоюрідна сестра моєї дружини проживає на Західній Україні. Прекрасна людина. Має гарну посаду і великий авторитет. Робить багато добра землякам та й рідних і знайомих добряче підтримує. Не може сама поїхати в Америку. Загорілася ідеєю відправити за океан на заробітки свого чоловіка. Мати чоловіка в роки Радянського Союзу працювала директором центрального районного універмагу й для тих часів то було дуже круто. Тоді нормальні товари продавалися лише з-під прилавка. Мамин синок вважав себе кращим за інших, типу, представником місцевої золотої молоді. Це наклало відбиток на все його подальше життя. Як і мій зять, він зневажав фізичну працю. Сестра дружини взяла чоловіка за ручку і привела в Американське Посольство, яке відмовило чоловіку в отриманні візи, бо, певне, дуже дивно поводив себе на співбесіді, а коли ми з ним добряче випили, то зізнався, коли я почав під’юджувати його:

-А коли припруть до стінки з тою Америкою?

-Краще помру, а не поїду працювати за кордон.

Даремно він це всім говорив. Його почули Небеса і коли виграв Грін – карту, то, на жаль, відразу його дружина стала вдовою. Моєму батькові теж всі казали, що не можна так категорично програмувати життя. На кожному своєму дні народженні мій найкращий у світі тато виголошував улюблений тост, звертаючися до моєї найкращої у світі мами:

-Щоб я дожив з тобою, кохана, до нашого золотого весілля.

До золотого весілля мій батько дожив, але на наступний день ми його втратили. Мого тата забрали до себе ангели. А от коли бабусі зятя на дні народженні бажають дожити до 100 років, то 90-літня жінка обурюється:

-До 120! А краще до 150!

Програма «Diversity Immigrant Visa» - державна лотерейна програма США, виграш в якій дає право на постійне проживання в цій країні. Щоб взяти участь у розіграші «Грін-карт», потрібно лише безплатно заповнити реєстраційну форму. Кажуть, на Західній Україні є села, всі жителі яких виграли «Грін – карт». От, чудеса! Ото щасливці! І все чесно, навіть, не майте сумніву. Коли я з дружиною їздив у її рідне село Золотники на Тернопільщині, то мені теж неодноразово пропонували гарантований виграш у лотереї «Грін- карт»: потрібно лише на автовокзалі в Тернополі підійти до якогось кіоску, заплатити 10 тисяч доларів і замість вас заповнять заявку. Мовляв, усі хто заплатив, отримали свій довгоочікуваний виграш і вже живуть у США без зайвої бюрократії й посилання лісом. Не знаю, не перевіряв. Вербувальникам лише дякував. я ніколи в житті й не мав таких грошей. Мені та Америка за 3 копійки не потрібна й в Україні добре.

Чому ж в мого зятя виникла така скрутна ситуація в Канаді? Хто винен? Канада чи зять? Лідери з залякування можливих іммігрантів до Канади - блогери, які відганяють бджіл від меду. Іноді чую схвильовані й обурені голоси блогерів. Розповіді щодо того, як погано у Канаді. Блогери відверто брешуть, маніпулюють та перебільшують всі недоліки Канади. Щоб якомога більше людей їх дивилося та ставило вподобайок? Все пропало! Все погано! Тікайте з Канади! Не їдьте в Канаду! Деякі блогери палять напалмом все довкола і переконують, що Канада помирає. Невже таке діє? Досить лякати людей. Серед блогерів є й такі, які не захотіли чи не змогли ввійти в місцевий ритм. Виправдовують невдачі та розпач тим, що винна Канада. Не беруть на себе ніяку відповідальність. Обурені, як діти, бо не отримали всього і відразу. В попередні роки блогери приховували негативні моменти Канади.

Перед тим, як їхати до Канади, багато українців слухали тупих та нудних блогерів, яким за вихваляння Канади платять ті, хто на імміграції до цієї країни заробляють мільярди. За рік перед виборами, як по команді, прорвало й зосередилися на мінусах, точніше, плюси зробили мінусами. Видно, блогерів, які вже рік лають Канаду, найняли противники керівної партії цієї