Сергій Олексійович - ВІа бра, Сергій Олексійович

До ринка ми дісталися навіть швидше, чим я думав. Це було добре. Але проблема була уся в тому, що це був вихідний день. Тому і людей, і автівок було, як на мій погляд, занадто багато. Та мабуть, для дівчат, які звикли до столиці, це було ще й мало. Вони ніяк на цю купу людей не відредагували. Сиділи собі тихесенько, чекаючи доки Микола знайде місце для паркування. Нарешті місце знайшлося. Я вискочив перший, щоб відчинити дверцята дівчатам та допомогти їм вийти. 

А з іншого боку, якщо подумати, то й добре, що людей багацько. Так можливо ніхто на нас і уваги не зверне. І особливо на моїх підопічних. Ну дівчата й дівчата. Що тут такого? Тут он таких чи ще гарніше, сто ,мабуть, чи більше за день бувають. Тим більше, якщо врахувати, як мої нові знайомі були вдягнені то дуже я сумніваюся, що на них взагалі хтось увагу почне звертати. Але, побачимо, як воно насправді буде. Бо можна думати одне, а в житті потім все інакше виходить. Та все одно сподіваюсь, що все буде, як треба. Що їх ніхто не впізнає. Це було для мене зараз саме головне!

Тим часом усі ми нарешті вийшли з автівки. Дівчата встали біля мене не знаючи, куди їм далі йти і що роботи. 

 - Ви такий вихований, пане Сергію, — по шуткувала Віра, яка виходила з автівки остання і приємно так мені посміхнулася. Така вона добра дуже людина. Душевна, я б так це назвав. Але здається Альбіна це не дуже сподобалося. Бо вона так подивилося на Віру, що та відразу замовкла. Отакої, подумав я. Цього ще нам не висточало. Але вони там самі між собою розберуться. Не моє це діло втручатися в такі ось дивні дівчачі розбірки. Здається мені, що Аля ревнива дуже. І краще з усіма ними вести себе досить обережно, щоб нікого не в коему разі не образити. Зайнятий дівчатами я майже забув, що ми тут  не самі.

А позаду нас вже стояв Антон. А поруч з ними ще хлопці з нашого двору. Вони до нас дуже близько не підходили і трималися на деякій відстані чомусь. Не знаю навіть чому. 

- Варта зі мною, — посміялася з них Микола. - Ну то й що, пішли шукати все, що вам треба — звернувся він до дівчат. І першим пішов в толпу. А ми усі попрямували за Миколою. Ми разом з дівчатами трималися тісно один біля одного. Надя та Віра взяли друг друга за руки. Альбіна схопилася за мене. І так ми усі вчетвером зайшли на ринок. 

Ми не дуже поспішаючи але з трудом пройшли через натовп на вході та нарешті опинилися на самому ринку. Здається тут, у великому натовпі, ми могли себе почувати більш менш вільно, вирішив я. І я майже перестав лякатися за дівчат. За те що їх тут взагалі хтось впізнаає.

- У такому натовпі навіть, якби сюди, хоч Мадонна, хоч Брітні Спірс прийшла, все одно б їх ніхто не впізнав. А головне не звернув би них уваги. - Тихенько сказав я Вірі і вона з вдячністю потиснула мені руку. Це було приємно.

По переду нас йшов Микола. Він в нас наче криголам. Товкав народ. Потім за ним ми з Альбіною. За нами Віра та Надя. А за ними вже на деякій відстані Антон, якій не зводив закоханих очей з Надії та усі інші знайомі хлопці. І добре, що ніхто з них не знав, хто так Надія і усі інші дівчата! 

За пів години ми обійшли майже увесь ринок. Дівчата купили овочі, сметану, сало.- Треба ще десь нормального м'яса купити, — сказала Альбіна. - Де воно у вас тут продається? 

- А ось. А ось. - Відразу підбіг до нас Антон - Ось за мною, мої хороші. Ідіть. Я знаю де це. Знаю.

Антон пішов швидко по перед нами, товкаючи усіх, хто зустрічався у нас на шляху і тільки завдяки цьому ми за декілька хвилин дійшли, куди нам треба було. Бо людей на ринку ставало все більше і більше. І особисто мені це не дуже подобалося. А дівчатам було навпаки навіть весело. Вони сміялися та голосно розмовляли одна з одною. А піймавши мій погляд Віра прошепотіла.

- Розумієш, це все свобода! 

- Не розумію, якщо чесно, — відповів я

- Потім поясню, — притримала мене обережно за руку Віра.

Альбіна якось дуже підозріла на нас подивилося та нічого мені не сказала. Це в неї ревнощі чи що? Цього ще нам не вистачало. Просто Віра симпатична та весела дівчина. От Аля здається в них сама серйозна.  Така вона наче головна, чи що. Але дівчатам її постійно чомусь слухаються. Але то вже їх особиста справа до якої я не маю ні якого відношення.

Цікаво де там Надія? А вона як раз в цей самий час йшла собі по ринку, а по обидва боки її йшли поруч з неї її прихильники — Микола та Антон. Отам дійсно життя било ключем. Хлопці перебиваючи один одного фліртували з нею на всю. А Надя тільки йшла та сміялася з оцього усього.

- Стільки людей тут багато, — зойкнула Віра. - Можна я поки що за тебе потримаюсь. І не чекаючи моєї згоди міцно схопили мене за руку. І так і тримала увесь час. Не міг я нічого ні сказати, ні зробити. Відмовлятися, чи що треба було. Може дійсно дівчинка лякається великого натовпу. Головне, щоб Альбіна не побачила. Бо здається їй це все не дуже сподобається.

- Так і де тут у вас м'ясо? - Сердито спитала в мене Аля. - Веди вже скоріше, бо коли той борщ буде? Вночі чи що? - Вона зняла окуляри й стала дивиться навколо себе.

- Ой, мама. - Підійшла до неї якась маленька дівчинка, — це ж ВІАбра! 

Ми так і встали.

- Та ні. Звідки тут їм бути. - Відповіла тітонька. - Вибачте. Вона в нас всі пісні їх знає. Мабуть, буде співачкою. А ви дійсно схожі на оту з ВІАбра, як її. Забула. А.- Жінка нарешті згадала. - Альбіну. Дуже схожі. Майже одне лице.

- Та нічого. Буває. - Сказала Аля і швидко одягла окуляри знов на самі очі.

- Якось тут не дуже. - Підійшов я до неї. - Пішли скоріше купимо м'ясо і швидко до дому. Бо якось опасно ходити там де великий натовп.  Бо не висточало, щоб ще хтось вас впізнав. Це буде жах.

- Зворотний бік слави — якось не дуже радісно промовила Віра. - І це ще добре, що всі твої знайомі цього не чули. Добре, що Надія їх усіх своєю красою звела з розуму. Аххахаха. - Почала сміятися Віра і на нас відразу знов стали звертати увагу люди. 

Мені довелося відразу ж долонькою прикрити Вірі рота. Не знаю, чи це бачила Альбіна. Але якось вона так не дуже схвально подивилася на нас двох. Ось тільки мені ще ревнощів не вистачає. І так не знаєш і ходиш, боїшся, що далі буде.