Віккі - Чарівна Лоліта: Тіні Королівства (частина 1), Віккі

За довгим столом сиділи друзі Лоліти, чаклун Астреніус, гноми і сам правитель Фаеллор. Еммі з захопленням спостерігала за ельфійськими танцями, а Максуд з цікавістю вивчав незнайомі страви. Але найбільше веселилися гноми.

— Де м'ясо?! — прозвучав голос одного з них. — Ми голодні, як тролі!

Гноми вимагали ще їжі, і коли кухарі принесли величезні страви з смаженим м'ясом і овочами, вони відразу накинулися на них, майже перевернувши посуд.

— Ей, обережніше! — обурилась Мія, ухиляючись від летючого шматка хліба.

Але варто було гномам почати веселощі, як друзі Лоліти, забувши про етикет, теж піддалися азарту. Сьюзі сміялася, коли Максуд схопив яблуко і кинув ним у Діму. Той у відповідь запустив виноград, потрапивши в Сашу. Через кілька хвилин увесь зал перетворився на поле бою: хліб летів у повітрі, м'ясо падало на стіл, а гноми сміялися, плескаючи один одного по плечах.

Таємниця при місячному світлі

Тим часом Астреніус, намагаючись не звертати увагу на хаос, схилився до Фаеллора і тихо сказав:

— Нам потрібно поговорити.

Фаеллор повів його в відокремлену бібліотеку. За масивними вікнами піднімалась повна луна, її світло проникало в зал, створюючи таємничу атмосферу.

— Що ти хотів мені показати? — запитав ельфійський правитель.

Астреніус розгорнув старовинну карту, написану древніми символами.

— Це ключ до порятунку принцеси Аврори, — прошепотів він. — Я впевнений, що на цій карті є зашифроване послання, але його можна побачити тільки при місячному світлі.

Фаеллор нахмурився і провів долонею по карті. Магія стародавніх ельфів пробудилась, і на пергаменті з'явились сяючі знаки.

— Ось воно… — Астреніус уважно вдивлявся в текст. — «Той, хто увійде в Чорний Ліс, знайде вежу, загублену в часі. Лише спадкоємиця ельфів зможе пройти крізь завісу тіней».

— Лоліта… — прошепотів Фаеллор.

Тим часом, у піршому залі, Лоліта відчула різкий біль. Її рана, яка вже майже загоїлась, раптом пронзила пекуча різь.

— Ах… — вона стиснула бік, закриваючи очі.

— Лоліта! — Вікторія одразу підбігла до неї. — Що сталося?

— Мені… погано… — її голос тремтів.

— Давай відпочинемо в спальні, — запропонувала Вікторія, обережно піднімаючи її.

Лоліта погодилася, але в глибині душі вона знала: це не просто біль. Щось пробудилося.

Коли вони вийшли з зали, по коридорах раптом пронісся крижаний вітер. Полум'я факелів затремтіло, а тіні на стінах стали подовжуватись.

Лоліта завмерла, її серце забилося швидше.

Вона відчувала їх.

Тих, хто поранив її.

Привидів.

І вони йшли за нею.

У зловісних глибинах фортеці, де повітря було наповнене запахом гнилі та нечисті, Сестра Зла і Моргхар вели свою безкінечну гру. Їхні плани, як туман, згущувалися, а кожна їхня думка, як чорна блискавка, загрожувала знищити світ. Їхні серця були холодними, а їхня воля сильною, але Лоліта залишалася їхньою єдиною перешкодою на шляху до абсолютної влади.

Сестра Зла поглянула на свого брата з безжальною рішучістю.

— Ти хочеш її вбити... — прошепотіла вона, — Але вона ще може бути корисною, брате. Цей ключ, її кров... Ми зможемо використати її, якщо правильно підійдемо.

Моргхар, піднімаючи очі з лютістю, схилив голову, вслухаючись у слова сестри. Час ще не настав, щоб позбутися Лоліти.

— Ти розумієш, що якщо вона стане сильною, вона знищить нас. Ти розумієш це?

Сестра Зла подивилася на нього з презирством.

— Я не боюся слабких створінь, — її голос був похмурим і глибоким. — Але якщо ти хочеш її знищити, роби це. Я тільки сказала, що вона може бути... корисною. Але перш ніж прийняти рішення, брате, обдумай кожне слово.

Моргхар усміхнувся, його червоні очі почали палахкотіти.

— Все буде зроблено за твоїм наказом, сестро. Ти ж завжди знаєш, як маніпулювати цим світом, як перетворювати світло на тінь.

З цим вони розійшлися, а фортеця знову занурилася в похмуру тишу. В її найтемніших куточках починалися приготування до останнього випробування. Лоліта і її друзі не знали, що за ними вже йде полювання. Тіні пробудилися, і вони все ближче наближалися до їхніх слідів.

Випробування Ельдара

Темні глибини гоблінських шахт були сповнені жорстокості та страху. Ельдар, ельфійський принц, був закований в ланцюги, його тіло всіяне ранами, а душу терзала біль. Кожна клітинка його тіла кричала від болю, але він не міг дозволити собі здатися. З його темною магією та древніми знаннями гобліни прагнули дізнатися те, що він приховував — секрети порталу в світ людей.

Гоблін, вкритий брудом і пилом, підійшов до нього з металевим інструментом, який миттєво розжарився до червоного. Його голос був грубим і жорстоким, коли він промовив:

— Скажи, як відкрити портал у світ людей! Ми знаємо, ти можеш це зробити!

Ельдар мовчав, його очі були сповнені болю та рішучості. Він не міг дозволити собі розкрити цей секрет, знаючи, як небезпечний цей портал. Це був його останній шанс — не зрадити світ і тих, кого він любив.

Гоблін піднімав інструмент, і його удари ставали все сильнішими. Але Ельдар продовжував мовчати, його тіло тремтіло від болю, але він витримував.

"Лоліта, я виживу. Я стримаю свою клятву. Ти і я — це не кінець."

Кожен день ставав новим випробуванням, і Ельдар продовжував боротися. Він не міг дозволити собі здатися, навіть якщо сам світ руйнувався навколо нього.

Полювання починається

У ту ж мить, у темних лісах за межами ельфійського королівства, орки та вовки виходили з тіней. Їхні очі палали кривавим світлом, а з ікластих пащ стікала отруйна слина.

Вони відчули запах здобичі.

Лоліта.

І тепер полювання розпочалося.

Сестра Зла стояла на вершині високої вежі, її погляд був прикутий до безкраїх просторів темного лісу. Довгі пальці стискали посох, з якого випромінювалося багряне світіння.