Маргарет Мітчелл - Звіяні вітром. Кн. 2

здивовано зупинилася. Коляска була новенька, лискуча від лаку, і упряж теж новенька, з натертими до блиску мідяними оздобами. Хтось чужий, певно. З її знайомих ніхто не мав грошей на такі розкішні виїзди.

Скарлет стояла на порозі й дивилася, холодний вітер обвівав спідниці на її мокрих литках. Коли коляска зупинилася перед будинком, з неї вискочив Джонас Вілкерсон. Побачивши колишнього їхнього управителя, який роз’їжджає в такому розкішному екіпажі, сам одягнений у добірний сурдут, Скарлет була до того вражена, що очам своїм не повірила. Вілл розповідав їй, як розжився Джонас, відколи у нього ця нова робота в Бюро звільненців. Загрібає грошву, казав Вілл, ошукуючи то чорнюків, то уряд, а то й тих, і тих, або конфіскуючи в людей бавовну під приводом, ніби та бавовна належала Конфедерації. В усякому разі, він ніяк не міг нажити таких грошей чесним шляхом, коли всюди величезна скрута.

І ось він тепер перед нею — сходить з елегантної коляски й допомагає зійти якійсь просто з голочки вирядженій жінці. Скарлет відразу помітила, що сукня на ній яскрава до вульгарності, хоч усе-таки й далі пожадливо вбирала очима всі деталі її туалету. Сама ж вона вже хтозна від якого часу не бачила модних нових суконь! Отже, криноліни цього року вужчі, подумала вона, змірявши очима червону кратчасту спідницю. Потім погляд її зупинився на чорному оксамитовому жакетику — он який він короткий! А капелюшок же кумедний! Капори, мабуть, уже вийшли з моди, бо цей капелюшок з червоного оксамиту на маківці в незнайомки був такий чудернацько плаский — ну чисто як той млинець. А стрічки зав’язані не під шиєю спереду, а ззаду під густою кучмою, яка спадала на потилицю і — Скарлет з першого погляду це завважила — явно відрізнялася від решти її волосся і кольором, і хвилястістю.

Коли жінка ступила на землю й обернулася до будинку, Скарлет побачила щось знайоме в цьому щедро притрушеному пудрою кролячому обличчі.

— Та це ж Еммі Слеттері! — вражено скрикнула вона вголос.

— Атож, мем, це я,— озвалась Еммі і, високо закинувши голову й усміхнувшись на весь рот, рушила до східців.

Еммі Слеттері! Зашморгана нечупара, що її байстря охрестила Еллен, та сама Еммі, що заразила Еллен тифом і призвела до могили! Ця вульгарна підтіпанка з білої шантрапи, вона ступає на сходинки Тари з таким зухвалим і нахабним виглядом, наче тут і вродилася. Згадка про Еллен викликала у Скарлет таку зливу почуттів, що вже не стало порожнечі в її душі, і така запекла лють заколотила нею, немов у нападі гарячки.

— Геть звідси, пройдо нещасна! — закричала вона.— Геть з цієї землі! Забирайся геть!

Щелепа у Еммі нараз одвисла, і вона розгублено зиркнула на Джонаса, що, насупивши брови, ступнув ще крок уперед, силкуючись, хоч і як його брав гнів, триматися з гідністю.

— Ви не маєте права так розмовляти з моєю дружиною,— сказав він.

— З твоєю дружиною? — відказала Скарлет, пирхаючи зневажливим сміхом.— Давненько ж вона тобі дружина! А хто хрестив інших ваших байстрят після того, як ви вбили мою матір?

В Еммі вихопилось тільки: «Ох!», і вона поспіхом збігла східцями вниз, але напівдорозі до коляски її зупинив Джонас, міцно вхопивши за руку.

— Ми приїхали сюди з візитом... з дружнім візитом,— огризнувся він.— І мали намір обговорити одну невеличку справу з давніми приятелями.

— Приятелями? — голос Скарлет звучав ущипливо, як ніколи.— Коли це ми приятелювали з такими, як ви? Слеттері жили нашою милостинею і віддячили тим, що звели мою матір у могилу. А ти... ти... мій батько прогнав тебе за те, що ти нагуляв з Еммі дитину, і ти це знаєш. Приятелі! Вимітайтеся звідси, а то зараз гукну містера Бентіна й містера Вілкса!

Слова Скарлет шмагали Еммі немов батогом, і вона, вирвавшись від чоловіка, кинулась до коляски і за мить була вже всередині, тільки зблиснули її лаковані чобітки з яскраво-червоною облямівкою та червоними китичками.

Тепер і Джонас увесь аж тіпався в люті, як і Скарлет, і його жовтаве лице побагровіло, наче воло в індика.

— Все горді та пишні, ге? Та я ж усе чисто про вас знаю. Знаю, що ви ходите трохи не босі. Знаю, що ваш батько рішився глузду...

— Геть звідси!

— Х-хе, вам уже недовго так співати. Ви ж у сліпому куті, я знаю. Ви навіть на податок не маєте грошей. Я приїхав сюди з пропозицією придбати цей ваш маєток — пропозиція дуже для вас доречна. Еммі заманулося оселитись тут. Але тепер я й цента вам не дам за маєток, присяйбі! Чванитесь своїм родом, ви, заволоки з ірландських боліт,— але скоро побачите, чиє нині зверху, коли доведеться спродуватись через несплату податку. А скуплю все це я — усі ваші статки й манатки, з меблями й з усім, і заживу собі тут.

Отже, це Джонас Вілкерсон заповзявся загребти Тару — Джонас і Еммі гадають, що, відібравши маєток у тих, від кого їм випала зневага, вони в такий кручений спосіб за цю зневагу розквитаються. Ненависть затопила всю Скарлет, як у той день, коли вона націлила пістолета на бородате обличчя янкі й пальнула. Якби ж у неї зараз була в руках зброя!

— Я зрівняю цей будинок з землею, розтягну його по камінчику, спалю, а кожен клаптик землі засиплю сіллю перше, ніж ви ступите сюди на поріг! — крикнула вона.— Геть звідси! Забирайтеся!

Джонас опік її поглядом,— видно, хотів ще щось сказати, але обернувся й рушив до коляски. Вмостившись поруч з дружиною, яка все ще схлипувала в нестямі, він завернув коня. Вони вже від’їхали, аж це Скарлет нестерпно закортіло плюнути їм услід. І вона плюнула. Вона розуміла, що чинить невиховано, як дитина, але від цього їй полегшало. Вона тільки шкодувала, що не зробила це раніше, щоб у них на очах.

Клятий негролиз, посмів заявитися до неї у дім і шпигати їй в очі бідністю! Псяюра, він зовсім не збирався купувати Тару. Це для нього тільки привід приїхати сюди й похизуватись перед нею, як він з Еммі розжився. Брудні пристібаї, вошиві білі голодранці, вони ще сміють вихвалятись, що житимуть у Тарі!

І раптом жах охопив Скарлет і пригасив її шал. Хай їм чорт! Але ж вони приїдуть сюди й оселяться! Вона проти них безсила — вони таки загребуть Тару, бо за несплачений податок підуть з аукціону