Джонатан Страуд - Тінь, що крадеться, Джонатан Страуд

—Тіно? — питала я далі. — Дейве?

Тіна саме пакувала до торбин соляні бомби, а Дейв прибирав з підлоги залізні ланцюги. Обоє мовчали, заклопотані роботою, й не звертали на мене жодної уваги.

На мене зненацька насунулась тінь — це Фарнебі перекрив своїм черевом ліхтарне світло, підводячись зі стільця. Його очиці, схожі перед тим на дві родзинки, тепер виблискували холодно й люто, наче дві друзки чорного скла. Я позадкувала. мимоволі хапаючись за рапіру.

— Мені відомо, де ви працювали раніше, панно Карлайл, — почав Фарнебі. — Відомо, чому ви звикли чинити саме так. І мені дивно, чому ДЕПРІК досі не розігнав оту вашу мізерну, жалюгідну компанію. Агенція, якою керують діти? Що за дурниця! Нічого, їй скоро настане кінець, запам’ятайте мої слова. І не забувайте, панно Карлайл, що ви вже не працюєте в «Локвуда й К°». А одержуючи роботу в «Ротвелі», ви потрапляєте до справжньої, пристойної агенції, де діти повинні знати своє місце. Якщо ви хочете, щоб ми й надалі звертались до вас, то будьте ласкаві мовчати й виконувати те, що вам кажуть. Я зрозуміло все пояснив?

—Так. сер, — процідила я крізь стиснуті зуби.

— Чудово. А тепер доведіть, що ви все зрозуміли, й завершіть свою нинішню роботу як слід. Як уже сказав пан Джон-сон, згідно з найновішими правилами ДЕПРІК, усі Джерела привидів Другого Типу повинні негайно знищуватись, щоб не просочитись на чорний ринок небезпечних артефактів, — він обережно торкнув скляну скриню носаком свого черевика. — Візьміть цю муміфіковану голову, відвезіть до «Крематорію Фіттес» і простежте за тим, як її спалять.

Я вирячилась на нього:

— Ви хочете, щоб я поїхала до Клеркенвела? Зараз, о четвертій годині ночі?!

—Так буде навіть краще. Крематорій працює цілодобово. Завтра привезіть мені довідку про утилізацію Джерела, й тоді я заплачу вам за нинішню роботу. Не раніше. А вас, — він обернувся до хвацької трійці своїх агентів, — я хотів відпустити додому, та якщо панна Карлайл має таку високу думку про ваші Таланти, ми вирушимо на ще одне завдання. ІЬдаю, нам саме вистачить часу, щоб розібратися з Перевертнем на кладовищі Гайґейт. Я відвезу вас туди. Закінчуйте збори!

Він обернувся до мене спиною й почав загортати в папір недоїдені бутерброди. Мої нещодавні товариші кидали на мене сердиті погляди — виходило так, що я нав’язала їм цю роботу. Я ж, не звертаючи на них уваги, мовчки підняла скриню з підлоги.

— Черепе! — прошепотіла я.

— Що?

— А ти мав рацію щодо того горщика з квіткою.

— Ось бачиш? А я що тобі казав?

Зітхнувши, я прилаштувала скриню з мертвою головою під пахву і покинула будинок. Так, я втомилася й зголодніла, проте намагалась цього не показувати. Суперечки з керівниками не були для мене новиною, вони траплялись майже щоночі. Це теж стало частиною мого нового життя.

До речі, ставши агентом вільної практики, я насамперед замовила собі візитні картки — акуратно ламіновані, зі сріблясто-сірими бережками. Я пороздавала їх усім можливим наймачам, і зараз я поясню вам, чому вони охоче запрошували мене на роботу, хоч я частенько дратувала їх своїм норовом:

ЛЮСІ КАРЛАЙЛ Агент-психолог вільної практики Лондон, Тутінґ-М’юз, 15, кв. 4 Психологічні розсліди й знешкодження привидів Основна спеціалізація — слухові феномени

Можна було б іще додати до цього яку-небудь емблему — скажімо, перехрещені рапіри чи проштрикнутого привида. Та врешті, поміркувавши, я відмовилась від цих штучок і вирішила зробити свою картку простою й скромною. А роботи мені не бракувало, тому, що агентів вільної практики в Лондоні залишилось небагато — надто якщо врахувати, скільки їх тоді гинуло.

Ставши вільнонайманим агентом, я могла укласти угоду на разову роботу з будь-якою агенцією, що потребувала моїх послуг. І мушу зауважити, що впродовж Чорної Зими ці послуги вкрай знадобилися більшості з них. Щодо моєї вузької спеціалізації (слуховихфеноменів), то Слуху мене був кращий, ніж у будь-якого іншого агента (за одним-єдиним винятком, проте цей випадок — особливий). Завдяки цьому Талантові я ставала цінним додатком до будь-якої команди. Додатковою моєю перевагою — а отже, й перевагою всієї команди, — було те, що я вміла вижити і вціліти за будь-яких обставин. Я знала, коли покладатись на Слух і Зір, а коли братися до рапіри. Ці навички у поєднанні із здоровим глуздом і були секретом того, як залишитися живим у нашій роботі.

Одне слово, я була чудовим фахівцем. Ба навіть більше — найкращим. Бо вчилася разом з найкращими.

Хоч більше й не перебувала в їхній команді.

Чорна Зима була доречним часом для того, щоб розпочати власну справу. Але зараз, наприкінці березня, намітилось щось на кшталт невеличкої перерви. Погода кращала, день довшав, серед останніх крихт торішнього снігу з’явились перші весняні квіти. Дедалі меншою ставала небезпека потрапити в обійми привида, вийшовши увечері, скажімо, до молочаря. Ми всі сподівались на те, що зимове напруження хоч трохи послабшає.

А до того, впродовж зимових місяців з їхніми нескінченними ночами, Проблема — так називають навалу привидів, що багато років тому заполонили нашу країну, — лише загострилась. Ні, такого скупчення привидів, яке спостерігали восени в Челсі, більше не траплялось, проте зима й без того випала вкрай важка. Усі агенції просто-таки розривались на частини, всі нові — один за одного молодші — агенти гинули в сутичках із привидами, щоб потім бути похованими в обшитих залізом катакомбах за плацом Кінної гвардії.

З іншого боку, зимові труднощі сприяли процвітанню деяких компаній, однією з яких були «Локвуд і К°» — найменша з агенцій психічних розслідів у Лондоні. Аж до початку зими я працювала там. Разом зі мною в її складі було лише троє агентів — я, наш керівник Ентоні Локвуд і наш дослідник Джордж Кабінс. Ми всі жили в Мерілебоні, в будинку на Порт-ленд-Роу. Була в нас і четверта співробітниця — Голлі Манро, щось на зразок помічниці й секретарки. Про неї теж не слід забувати, хоч Локвуд із Джорджем значили для мене набагато більше. Стільки, що я врешті саме через них вирішила звільнитися з агенції й піти шляхом агента вільної практики.

Чотири місяці тому один привид надав мені змогу зазирнути в майбутнє. І в ньому всі мої дії вели прямісінько до загибелі Локвуда. Привид був страшенно злющий, тож йому не варто було