Ян Фей - Бурштиновий Меч 2, Ян Фей

значення, погоджуєтеся ви зі шляхом мого короля чи ні. Всевишньому не потрібне схвалення смертних.

?

Тобто ви кажете, що за цим стоїте ви?

, é ?

Ха-ха, Мер'єтла засміялася Той, хто це зробив, був Анвей. Відьми Місяця Кубка вміють змінювати серця людей. Крім того, ці вельможі мають приховані мотиви. Моя сила походить від цілісності та мудрості, тому мене не хвилюють ці дрібниці. Гра з людськими серцями - маленька хитрість, але порядок і долю цього світу змінити не можна. Розумієш, графе?

.

Отже, ви співучасник.

é

Мер'єтла злегка насупилася, і голос її став холодним Чи розумієте ви ситуацію, графе? Ви тільки що увійшли в Царство Стихій. У моєму домені ніхто не може вас врятувати. Вона перевела очі на Романа і Фелаерна і засміялася: Ви ж не розраховуєте на цих людей надворі? Хех, не хвилюйся, в цьому сні, який я сплела для тебе, ніхто не буде насторожений. Я дам тобі спокійно померти.

Бачу, думаю, розумію.

Брандо витягнув Халрана Гею, і його ліва рука перейшла на праву. Кінчик меча спрямований донизу, м'яко торкаючись землі. Він тримав меч в одній руці і посміхався: Моя голова тут, ви можете прийти і спробувати.

995

Розділ 995

У цю епоху світ представляє світові свою зламану долю. Брехня, надія, правда, віра та історія, яку навмисно приховували, переплітаються та ускладнюються, що унеможливлює вибір смертних. Тому добро і зло є особливо важливими і цінними.

.

Це було зоряне небо, яке зовсім не схоже на Вонде. Горизонт був схожий на чорну кулю, в якій нічого не було, і величезне зоряне небо було перевернуте на цій сфері. Дванадцять супутників були паралельні небу і зі своїми траєкторіями утворювали дванадцять зоряних полів. У цих зоряних полях сяяла незліченна кількість зірок. Однак серед зірок деякі були яскравішими за інші, а деякі – тьмянішими. Вони постійно гасли і світилися, як і вогні смертного світу.

.

Кнуделл подивилася на зоряне небо, і її обличчя засяяло. Зоряне світло окреслювало вигин її обличчя та шкіру кольору слонової кістки. Нарешті він запав у її світлі сріблясті очі. Вона була трохи сп'яніла від зоряного неба. Вона багато років подорожувала, але її зовнішність не сильно змінилася. Вона була такою ж, як і тоді, коли їй було за тридцять. Їй навіть довелося використовувати магію, щоб виглядати дорослішою. Її довге волосся було схоже на срібний водоспад, а на мочках вух сяяла пара сережок з аметисту. Під кристалами було кілька тонких золотих китиць.

. --

Учитель. Позаду неї з'явилася п'ятнадцятирічна дівчина. Потім вона глибоко опустила голову і вклонилася. Молода дівчина виглядала звичайною, і її зовнішність не можна було вважати видатною. Однак у неї був особливий темперамент, який змушував людей відчувати себе незбагненними. Вона була дуже тихою, але таку тишу не можна назвати холодною. Смарагдові очі молодої дівчини не несли в собі байдужості або зарозумілості. Була тільки тиша, наче вона завжди була бадьора і розважлива. Це чудове зоряне небо нічим не відрізнялося від скелі в її очах.

,

Я сказала, що не треба називати мене вчителем. Софіє, я тебе нічому не вчила. Не від мене прийшла твоя спадщина. Ви народилися з цим ім'ям, і так було протягом багатьох поколінь. Навіть без мене ти стала б відьмою тринадцятого місяця. Кнуделл обернувся і подивився на маленьку дівчинку поглядом старця. Хоч вона й сказала це, але все одно радісно посміхнулася.

Софі нічого не відповіла. Вона випросталася і запитала: Учителю, чому ти покликав мене сюди?

?

Ви звикли?

. ó . —

Я звик до цього. Клімат Тонігеля і Тосанкарда мало чим відрізняється. Перебуваючи під впливом того ж Ордену і під захистом Світового Дерева, сенійці не надто зазнають впливу зовнішнього світу. Я не зіткнувся з жодними труднощами —

?

Це не те, про що я вас прошу. Кнуделл невдоволено похитала головою. Я питаю, чи знайшла моя Софі когось, хто їй подобається в новому середовищі?

.

Дівчина розсудливо заткнула рота і зробила вигляд, що не чула питання.

.

Гаразд, гаразд, не гнівайся. Кнуделл добре знала темперамент своєї учениці і пустотливо посміхалася. Я покликав вас сюди, тому що сьогоднішній вечір особливо важливий. Подивіться на зоряне небо. Напевно, це останній раз, коли ви побачите таке зоряне небо. Софіє, придивись гарненько. Сьогоднішня ніч може бути найжвавішою в Королівстві Відьом з часів Війни Святих Святих. Тут буде влаштовано безліч інтересів і змов, а зірки погаснуть, а потім знову запалять. Минула стара епоха, а з її руїн повстане нова.

.

Почалася хвиля магії. В очах Софії відбилися сотні мільярдів зірок. Сотні мільярдів зірок палали люто, розповідаючи довгу історію.

.

Світло сузір'я Сіріуса почало тьмяніти, і навпаки, світло Оповідача Зірки почало коливатися.

.

Самотній Високий Пагорб.

.

Мефістофель сидів на краєчку ліжка. Він простягнув руку і взяв меча. Його рука якусь мить тримала піхви в повітрі, потім мовчки опустила їх. Як святий меч, який старанно тренувався, він не гнався за розкішшю. Кімната, про яку він просив, завжди була маленькою, простою і без зайвих прикрас. Хоча у нього була ексклюзивна навчальна кімната, він там не жив. У його кімнаті було лише ліжко, письмовий стіл і стілець. Він сидів на краєчку ліжка, і тінь від ліжка нескінченно простягалася в певному напрямку, проектуючи безмежний простір. Стіни кімнати давно зникли, і здавалося, що він сидить у безмежному темному просторі.

.

Це було Царство Тіней, Самотній Високий Пагорб, територія Золотого моря.

! —

Неподалік від Меча Святого Попелу з'явилися дві постаті. Вони були схожі на дві маси чорнила, що звивалося з повітря. У процесі капання вони перетворювалися на людські фігури, а потім розкривали свої обличчя та риси обличчя. Поступово вони скинули свої фарби і утворили двох людей, одного попереду, а іншого позаду. Мефістофель подивився на людину, що стояла перед ним, обличчя його було спокійне, як вода. У певному сенсі це був його смертельний ворог — імператор імперії, срібна королева Констанція.

,

Але він не зробив жодного кроку, бо позаду Констанції стояла інша жінка. Жінка була схожа на знатну даму, яку можна було побачити всюди в Імперії. Вона була одягнена в сукню з низьким вирізом, а її волосся було високо зав'язане, відкриваючи білосніжні та сліпучі пейзажі від шиї до грудей. На її стрункій шиї, схожій на лебедя, висіла нитка блискучого кришталевого намиста. Це було настільки взаємодоповнююче, що не було жодного натяку на ауру