О. Генрі - Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели

приніс записку олівцем — меню “Хатніх обідів” на наступний день, — власноручні розкаряки старого Шуленберга.

Сара сіла за машинку й пропустила картку між вальки. Вона працювала проворно. Звичайно, всі двадцять одна картка були готові за півтори годині.

Сьогодні в меню змін було більше ніж як завжди. Юшки були легші. Із перших страв свинину було викреслено й красувалася вона тільки з руською ріпою у відділі смажених. Граціозний дух весни перейшов усю обіденну картку. Ягня, що нещодавно розбишакувало на зелених горбках, скористовано для підливи, що нагадувала про його жвавість. Устрицина пісня ще хоч і не зовсім змовкла, але чулася вже “duminuendo con amore”[232]. Сковородка, очевидно, гуляла. Реєстр різних пиріжків розпухав, важкі пудинги зникли. Сосиски, обгорнуті гарніром, танули в солоднечій передсмертній тузі в товаристві гречаної каші.

Сарині пальчики танцювали, як мошка над струмком улітку. Вона перебирала страви, розміреним оком визначала кожній її місце відповідно до того, яка в неї завдовжки назва.

Якраз перед десертом стояв реєстр городини: морква й горох, спаржа з сухарями, перманентна картопля й пшеничка, рижова каша, квасоля, капуста й потім.... потім....

Сара плакала над обіденною карткою. З глибини якогось релігійного розпачу здіймалися сльози до її серця й збиралися в її очах. Вона схилила голову на столик своєї маленької друкарської машинки, і клавіші сухо акомпанували їй риданням.

Аджеж два тижні вона не мала листа від Уолтера — а далі на картці стояв салат з кульбаби з якимись яйцями... Ну до чого вони ті яйця? Кульбаба — її золотистими квітками Уотлер коронував її, назвав своєю коханою королівною й майбутньою дружиною, кульбаба — віщун весни, — сумна гирлянда її горя — спогади про її найщасливіші дні.

Панно, дозволяю вам усміхнутися, доки ви самі зазнаєте такого іспиту. Хай на ваших очах за Шуленберґовим табльдотом подадуть Маршалові Нієлеві троянди — Персеїв подарунок[233], а тою ніччю, коли ви оддали йому ваше серце, хай подадуть троянди, як салат з французьким гарніром. Коли б Джульєті[234] довелося побачити ознаки свого кохання так низько впалими, вона миттю б кинулася за травами Лети[235] до якось гарного аптекаря.

Але що за чарівниця Весна! До велетенського міста з каменю й заліза треба надіслати звістку. Нема кому принести її, опріч маленького хороброго посланця з ланів, простенького виглядом, в суворій зеленій одежі. Вона, як призваний солдат щастя, — та кульбаба dent de lion “левів зуб” — як називають її кухарі-французи. Коли вона цвіте — вона співучасниця любовної гри, заплетена в каштанове волосся моєї героїні. Коли він юний, коли в нього нема ще пиляків і пелюстків, її кидають у киплячий казан — і він знову несе привіт своїй шановній господині.

Сара швидко вгамувала сльози. Треба ж понаписувати обіденні картки.

Все ще не зовсім прокинувшись од своєї кульбабиної мрії, вона кілька хвилин розгубливо стукала машинкою, а розумом і серцем — уся була, зо своїм фермером на чудовій стежці. Однак вона швидко повернула до гранатових полян у Нью-Йорку, й її машинка почала гриміти й підскакувати, як штрайкбрехерів грузовик.

О шостій годині лакей приніс їй обід і забрав видрукувані на машинці її обіденні картки. Пообідавши, Сара одсунула, зітхнувши, у бік миску з салатом із кульбаби, прикрашеним гирляндою з великих крашанок. Як і оця темна маса з яскравих, одзначених коханням квітів перевернутих на жалюгідний, безславний салат, так і її літні надії зав’яли й розлетілись. Шекспір[236] і сказав, що любов може живитися з себе. Але Сара не могла примусити себе з’їсти салат з кульбабиного листя, що прикрасило перший бенкет її серця, її справжнього кохання.

О шостій з половиною пара в сусідній кімнаті зняла чвару. Мужчина в кімнаті нагорі намагався підібрати “ля” на своїй флейті. Газ почав гаснути. Хури з угіллям зупинились для вигрузки — єдиний звук, що викликав заздрість у фонографа. Кішки на парканах поволі одсувалися до Мукдену[237]. З цих ознак Сара знала, що їй час читати. Вона витягла “Монастир і серце”[238] — кращу з нехідких книжок за місяць, — поставила ноги на валізку й узялась мандрувати разом з героєм — Жераром.

Біля дверей почувся дзвінок. Квартирна хазяйка озвалася. Сара кинула Жерара й Дені на шматування ведмедеві й прислухалась.

Ви вже догадались. Вона вискочила на сходи якраз, коли фермер, стрибаючи через троє східців, вискочив нагору, скосив Сару, зв’язав її, не залишивши для інших навіть колосся підбирати.

— О, чому ти не написав? — крикнула Сара.

— Нью-Йорк не маленьке містечко, — сказав Уолтер Франклін. — Я вже тиждень одшукую тебе на стару адресу. Я дізнавсь, що ти переїхала у вівторок і трохи втішився; а може, думаю, не буде такої невдачі, як у п’ятницю. А, проте, я ловив тебе з поліцією й усякими іншими способами — аж до сьогодні.

— Я писала, — гаряче одказала Сара.

— Не дістав жодного листа.

— Як же ти відшукав мене?

Лице в молодого фермера засвітилося весняною усмішкою.

— Сьогодні ввечері я потрапив до хатньої їдальні, це отут поряд. Я не цікавився, що то за їдальня, а просто я цього сезону люблю страви з городини. Продивляюсь таку гарну, надруковану на машинці ресторанну картку, вишукую що-небудь підходяще з городини. Тільки-но переступив через капусту, — миттю перекинув свого стільця й гаркнув: “Хазяїне!” — й від нього довідався про твою адресу.

— Я пригадую, — сказала сяйлива Сара. — Після капусти стояв салат з кульбаби.

— Хоч де б у світі я натрапив на твоє титульне “У” з отими знайомими закрутками твоєї друкарської машинки, я б його обов’язково впізнав, — завважив Франклін.

— Як? Адже в “кульбабі” нема титульного “У”, — здивовано одказала Сара.

Молодий фермер витяг з кишені обіденну картку й показав у ній один рядок.

Сара впізнала першу з видрукуваних нею сьогодні карток. У правім верхнім кутку ще збереглася пляма, — там упала її сльоза. А вгору від плями, на місці назви запашної рослини, в тісне коло спогадів про його золотисті квіти, Сарині пальці заплели щось дивне. Поміж синьою капустою й гашеним зеленим перцем красувалося:

 “ЛЮБИЙ УОЛТЕР

З ГАРНІРОМ ІЗ КРУТИХ ЯЄЦЬ”.

Зелені двері[239]

Переклад Ю. Іванова

Уявіть собі, що ви прогулюєтесь після обіду по Бродвею і десять хвилин, потрібних, щоб викурити сигару, міркуєте, куди піти — на розважальну