О. Генрі - Вибране: Королі і капуста. Оповідання та новели

— Ех-і, — відповів здивований Келлі. — Не бачив такого... Та якби він був такий, як ви кажете, то фараони, напевне, його зараз би схопили.

— Я боявся, щоб цей шибеник, не спізнився, — усміхнувся Антоні. — Ну, бувайте здорові, Келлі!

Кульбаба[228]

Переклад Ю. Іванова

Був березневий день.

Коли ви пишете оповідання, ніколи не починайте так. Нема гіршої передмови. Невиразно, плесковато, сухо, ніби вітром підбито. Але в цьому разі можливо. Бо подальший вступ, що з нього, власне, треба було розпочати повістку, надто дикий, і неподібний, щоб можна було шпурнути його читачеві в лице без підготовки.

Сара плакала над обіденною карткою.

Подумайте-но: нью-йоркська дівчина, що ревом реве над меню!

Щоб пояснити це, вам дозволяється ворожити: може омарів не вистачило? Або вона заприсягалася не їсти мороженого цілий великий піст? Або замовила цибулі? Або допіру повернулась з ранкової вистави мелодрами! А як гадки ці помилкові, дозвольте по цьому оповідати далі.

Джентльмен, що заявив, ніби світ — устриця, що її він розкриє своїм мечем, улучив куди слід дуже легко[229]. Подумаєш, яка штука — відкрити устрицю мечем! А от, чи траплялося вам бачити, щоб хто-небудь намагався одкрити земного слимака за допомогою друкарської машинки? Чи не завгодно зачекати, доки вам подадуть дюжину розкритих таким способом?

Сара справлялась з своєю безрукою машиною саме настільки, щоб трішки тільки відкрити світову устрицю й одщипнути собі шматочок в холоднім і слизькім світі, там у середині. Вона знала скоропис не більш як дипломована стенографістка, тільки-но випущена в світ комерційною школою. Отже, не вміючи ще стенографувати, вона не мала змоги увійти в ясне й блискуче зібрання конторських талантів. Вона була друкарниця, що працювала акордово, й дістала, як побачите, чудернацьку роботу по переписці.

Найблискучішим подвигом Сариним у бою зо світом була угода з "Шуленберговими хатніми обідами". Шуленбергова їдальня була поруч старої кам’яниці, де Сара тулилась у комірчині.

Одного вечора після Шуленберського обіду за 40 центів, за табльдотом[230] з п’яти страв, подаваних так швидко, як швидко ви кидаєте свої п’ять опук в голову кольорового джентльмена[231], — Сара взяла з собою обіденну картку. Картку було написано нечітко, не розбереш чи то по-англійськи, чи по-німецьки, й так складено, що не вивчивши її уважно, ви починали обідати з зубочистки й рижового пудинга, а кінчали юшкою й днем з тижня.

На ранок Сара показала Шуленбергові чисту картку з чудово надрукованим на машинці меню, де страви ласо вишикувались всі в рядочок, кожне на своїм місці, за своєю назвою, від “закусок” до “за верхню одежу й парасолі не відповідаємо”.

Шуленберг “натуралізувався” в американських громадян і сам керував своїм маленьким ділом. Перш ніж Сара пішла з ресторану, він з охотою пішов з нею на згоду. Вона була повинна постачати для всіх двадцять одного столика в його їдальні видрукуване на машинці обіденне меню — нове щодня, а меню для сніданку й для вечері — коли мінялись страви або картки дуже вже забруднювались.

Натомість Шуленберг зобов’язувався посилати Сарі їжу тричі на день в її комірчину через лакея — по можливості найчемнішого, — й щодня сповіщати її запискою про те, що Доля виготувала для Шуленбергових клієнтів на завтра.

Ця угода задовольняла обидва боки. Шуленбергові гості знали тепер, принаймні, як звалися ті страви, що їх вони їли, навіть коли їхня природа іноді бентежила їх.

А Сара мала харчі на всю холодну, похмуру тьмяну зиму, й це позбавляло її найголовніших турбот. Потім календар почав брехати, кажучи, що вже весна настала. Весна приходить, коли справді настає весна. А тут січневий замерзлий сніг ще лежав діамантами на вулицях. Ручні катеринки пригравали, як і раніше “за старого славного, літнього часу”, — із звичайною їхньою грудневою жвавістю й виразністю чоловіки почали підписувати місячні векселі, щоб купити до Великодня костюм. Воротарі позакривали парове опалення. А коли те все трапляється, — знайте! — столиця все ще в лещатах зими.

Одного разу, по обіді, Сара тремтіла з холоду в своїй прибраній комірчині, “будинок опалюється; бездоганна чистота; зручно; перевірте й пересвідчитесь самі”. У Сари не було іншої роботи, як друкувати картки для Шуленберга. Вона сиділа на своїм рипучім кріслі й дивилась у вікно. Календар на стіні настирливо кричав їй: “Capo, весна! Я ж вам кажу — весна! Погляньте-но на мене — мій вигляд вам це скаже. Та ви й самі весняна істота — ви дуже гарненькі, Capo — але чого так тоскно ви дивитесь у вікно?”

Сарина кімната виходила у двір. Виглядаючи у вікно, вона могла бачити задню цегляну безвіконну стіну ящикового заводу на сусідній вулиці. Але стіна була чистісінький хрусталь. І Сара бачила внизу зелену поляну в тіні вишневих дерев і берестків, облямовану малиновими й трояндовими кущами.

Справжні віщуни весни надто непомітні для очей і для вух. Декотрим з них, перш ніж вони зможуть привітати Даму в зеленім, потрібний шапран у цвіту, блискуче тернове дерево, пташині співи, — навіть таке грубе нагадування, як прощальне ручкання з устрицями й з іншими стравами зимового меню. Але до вибраних синів старої матері землі з’являються радісні весняні віщуни, проголошуючи їх рідними дітьми, а не приймаками, — хіба тільки вони самі побажають ними бути.

Минулого літа Сара поїхала на село й покохала фермера.

(Коли пишете оповідання, ніколи так не зупиняйтесь. Це погане мистецтво, й від цього може покривитись всяка цікавість. Хай оповідання йде вперед, не зупиняючись.)

Сара залишалася два тижні на фермі “Соняшне Джерело”. Тут вона пройшла науку кохання з сином старого фермера Франкліна — Уолтером. Взагалі фермери кохались, брали шлюб і переверталися на лопух дуже швидко. Але молодий Уолтер Франклін був теперешнім агрономом. У його корівнику стояв телефон, і він міг точно вирахувати, як уплине врожай канадійської пшениці майбутнього року на картоплю, посаджену на молодику.

На тій тінявій полянці, зарослій малиновими кущами, Уолтер залицявся до Сари й скорив її. Вони сиділи разом і плели вінок із кульбаби для її волосся. Він захоплювавсь ефектом жовтих квіток на її чорнявих косах, і вона залишилась у вінку, пішла додому, розмахуючи солом’яним морським брилем.

Уолтер сказав, що вони візьмуть шлюб навесні при перших ознаках весни. І Сара вернулася назад, у столицю, барабанити на своїй друкарській машинці.

Грюк у двері розвіяв Сарині спомини про ті щасливі дні. Лакей