Рейчел Меддоу - Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу

сказав Путін перед тим, як пришпилити на лацкан Рекса симпатичну новеньку медальку. В листопаді 2013-го Путін навіть подарував традиційну маленьку лаковану шкатулочку ексцентричному американському бізнесмену, який того року привіз у Москву шоу «Міс Всесвіт». Кому це могло зашкодити? Цей чувак Трамп може стати в нагоді.

Відповідно до того, як наближалася церемонія відкриття Ігор у Сочі, російський, обраний на третій термін, президент, здається, все більше схилявся до того, щоб вийти на світову сцену в ролі гостинного господаря. Фактично постати майже великодушним. Приблизно за шість тижнів до початку Ігор уряд Путіна зробив неочікувану заяву. Він вирішив звільнити з тюрми хуліганок-святотатців «Пуссі Райот». Кілька днів після того новопомилуваний Міхаіл Ходорковскій ступив на борт літака до Німеччини — уперше за останні десять років перед чоловіком зблиснуло нове світло свободи. Давнє клопотання колишнього боса «ЮКОСа» про звільнення з в’язниці Путін задовольнив всього за кілька днів до Різдва. «Він вчинив дуже серйозний злочин, але й відбув за нього серйозне покарання», — пояснив речник Кремля рішення щодо Ходорковского. Речник також заявив, і це було почасти смішно, що президент Путін діяв «з міркувань людяності».

Скидалося на те, що тотально великодушна атмосфера людяності також спрацювала. На момент відкриття Ігор у Сочі 7 лютого 2014 року Путін, здавалося, невиразно, але був задоволений своїм становищем у світі. Великі цабе із західних урядів могли триматися осторонь від Ігор у Сочі, якщо такий їхній вибір; це тільки звільнило місце на сцені для Путіна. Зимова Олімпіада 2014 була тріумфом, як його собі уявляла Росія. По-перше, путінські сили безпеки подбали, щоб під час Ігор не відбулося жодного інциденту. Над головами ширяли озброєні камерами відеонагляду дрони; Чорне море поблизу контролювалося воєнними кораблями; зенітні ракетні комплекси перебували у повній бойовій готовності; 100 тисяч солдатів і поліцейських здійснювали нагляд щільно по периметру. Терористичні атаки, яких так боялися — з боку чеченців, грузинів чи ІГІЛ — не відбулися. Росія вийшла неабияким переможцем на різних дорогих, профінансованих її платниками податків, спортивних майданчиках. Співвітчизники Путіна домінували у гламурних змаганнях з фігурного катання, вони залишили вдома переважну більшість медалей, зокрема золотих. Допінгові скандали й безцеремонне позбавлення нагород почнеться пізніше, але короткочасна слава загалом була чудова.

Єдине, що вибило президента Путіна із сідла, сталося в останні дні сочинської олімпіади, далеченько від спортивних арен, на головному майдані Києва в Україні. Багаторічна своя людина Путіна в Україні, президент Віктор Янукович втрачав контроль. Напружене тримісячне протистояння між протестувальниками, які відстоювали демократію, і озброєними силами безпеки Януковича перейшло від стадії кидання каміння й поодиноких снайперських пострілів до кривавого сорокавосьмигодинного бенкету насилля. На вечір 20 лютого 2014 року — дня, коли канадійки громили в Сочі у фіналі змагання з кьорлінгу шведок — на вулицях поблизу київського Майдану Незалежності загинуло понад сто осіб. Ще сотні отримали поранення. Чимало загиблих були застрелені з дахів будинків снайперами Януковича. Частина міста була охоплена полум’ям, і розгнівані українці, здавалося, готові були штурмувати забарикадовану шеренгами охоронців адміністрацію президента Януковича. Тріумф Путіна в Сочі раптово залило українською кров’ю. І багатоголосим засудженням Заходу.

Спочатку, допоки дипломати з Німеччини, Франції й Польщі кинулися в Київ, щоб знайти хоч якийсь прийнятний вихід із катастрофи, що набирала обертів, російський президент мовчав. Коли український президент подзвонив Путіну, щоб пояснити, яку угоду збирався укласти з міжнародними посланниками, Путін сприйняв це за остаточну капітуляцію. Янукович був готовий оголосити нові вибори, а сам тим часом піти у відставку. Він навіть був готовий наказати своїм службам безпеки (включно зі снайперами) відступити.

Путін майже опудився.

Російський президент був певен, що увесь цей протест у Києві збурили й підживлюють Сполучені Штати. Таке кремлівське партійне бачення добряче вкоренилося в російському уряді і навіть серед деяких русофілів на Заході. «Уряд США, зокрема [помічниця державного секретаря] Вікторія Нуланд, яка також перебуває у тісних зв’язках з місіс Клітон. Ви говорите про вплив на тамтешні демократичні процеси, — все ще повторював Картер Пейдж через чотири роки після подій. — Вона була на вулицях під час цієї великої революції, підтримуючи протестувальників, революціонерів. Роздаючи їм печиво. Із цього й почався цей величезний хаос у країні». Печиво розпочало цей хаос?

Питання американської участі стало першим і центральним питанням кремлівських і російських служб безпеки: чи не адміністрація президента Обами ретельно організувала цю жорстоку бійню на Майдані з очевидною метою поставити Путіна в незручне становище у розпал його тріумфу в Сочі? Нічого не станеться, сказав Вова. Росія сердиться. Отож, її ставленик в Україні має також сердитися. Путін наказав Януковичу не відступатися. Він застеріг його: «Матимете анархію [якщо виявите слабкість]».

РОЗДІЛ 19

Найманцям слава!

Україна була барвистою, але потертою стрічкою на середині канату, який тривалий час, ще від Першої світової війни, перетягували між собою Росія і Захід. І через сто років після завершення війни жодна зі сторін не бажала відпустити свій край канату. Владімір Путін, наприклад, витратив чимало часу, грошей й енергії (енергії в прямому значенні цього слова) на утримання України у сфері російського впливу. Йому не хотілося, щоб усі ці зусилля пішли на марне. «Жоден російський лідер, — сказав якось параноїдально стурбований через «Пуссі Райот» Сєргєй Марков, — не хоче увійти в історію як той, хто втратив Україну».

На початку ХХ століття Україна хоча й була серед членів-засновників Союзу Радянських Соціалістичних Республік, але чинила опір. Серед громадян ніколи не згасало відчуття, що вони окрема й незалежна нація, і коли нарешті в 1991 році з’явився шанс, промислова 50-мільйонна країна без варіантів обрала незалежність. Того року дев’ять із десяти українців проголосували «за» на референдумі щодо незалежності, який змінив світ. Навіть у переважно російськомовних областях поблизу російського кордону, таких як Луганська, Донецька й Крим, виборці переважною більшістю обрали незалежність.

Три роки після того новий український уряд обміняв свій ядерний арсенал — на той час третій найбільший у світі після Сполучених Штатів і Росії — на «гарантії безпеки». Сполучені Штати, Велика Британія і Росія у грудні 1994 року підписали Будапештський меморандум. Україна передала свої сто сімдесят шість ракет великої дальності і майже дві тисячі ядерних боєголовок, в обмін на що решта великих ядерних держав погодилися поважати чинні кордони України і її суверенітет. І, можливо, навіть зробити для молодої демократичної держави трошки більше. Будучи незалежною і суверенною державою, колишня радянська соціалістична республіка потребувала допомоги. Захід скинувся на масштабну програму з допомоги. Бідна на гроші Росія пообіцяла те, що мала