Оксана Дмитрівна Іваненко - Рiднi дiти

от середні справді зашушукалися, і не тільки Тоня із Світ-ланкою почали готувати подарунки.

Щодо Ліни Павлівни Тоні одразу спала на думку блискуча ідея — обклеїти якусь невеличку коробочку черепашками, яких так багато привезла Тоня з Криму, і це буде коробочка для пудри!

— Вона ж не пудриться! — заперечувала Зіна.

— Нічого,— сказала Тоня,— буде для голок, або для марок, або для чого схоче. А Каті?

— У мене є хусточка, яку я обв'язала для Ясочки. Хай це буде Каті, а Ясочці я іншу обв'яжу,— запропонувала Світланка.

— Так це ж буде лише від тебе, а треба від усіх,— зауважила Надя.

— У мене є дуже гарна листівочка, — сказала Зіна, — кицька і дівчинка.

— Давайте все зберемо: хусточку і листівку, ще що-небудь, пов'яжемо червоною стрічечкою, у мене є, збереглася від цукерок! — сказала Надя.

Тоня мовчала. Вона думала — що є у неї? Це ж Каті! Хорошій такій Каті!

— Гаразд! — раптом сказала вона. — Давайте швидше зробимо коробочку Ліні Павлівні, а тоді Каті, а то ми не встигнемо.

Звичайно, коробочка вийшла не така акуратна, як ті, що продавали на пляжі над морем, але не набагато гірша. Зверху, куди черепашок не вистачило, Надя намалювала синє море і білий парус. У всякому разі, дівчата були задоволені! Для Каті була тоненька крихітна хусточка, обв'язана синім муліне.

— Звичайно, витирати ніс нею не можна,— сказала повчально Світланка. — Вона не для того, вона тільки для краси. Коли Катя піде в театр, її треба надушити одеколоном і покласти в кишеньку на грудях, щоб кінчик стирчав. Отак!

Світланка приклала хусточку до удаваної кишеньки на грудях і закотила очиці, уявляючи, що це вона сидить з такою чудовою хусточкою в театрі!

Листівочка теж була дуже симпатична. Дівчинка, трохи схожа на Світланку, і кошеня — трохи схоже на Зіночку. Справді, з такими ж великими зеленкуватими очима. Це помітила Тоня, і всі погодились.

Червону вузеньку стрічечку старанно випрасували, і вона була як новенька.

— А я,— раптом тихим шепотом промовила Тоня,— може, я напишу їй віршик на звороті. Я сама вигадаю.

Зіна і Надя здивовано і недовірливо поглянули на неї. Світланка ж захоплено залопотіла:

— Звичайно, звичайно! Ти вигадай віршик. От буде здорово! Ніхто не догадається таке подарувати і ніхто не повірить.

Але ж ще треба було його написати! І віршик мусив бути схожий на справжні віршики, які друкуються в книжках.

Тоня сіла писати, а Світланка сіла спиною до неї з таким виглядом, ніби Тоні доручили найважливіше державне завдання, а Світланці — її охороняти.

Коли проходила Роза і хотіла щось спитати, Світланка засичала:

— Ш-ш-с. Тоня пише вірші! Роза пирснула і побігла далі.

— Нікому не кажи! — суворо наказала Тоня, не повертаючи голови. — Може, ще не вийдуть. Не думай, що це так легко. Я ж ніколи ще не писала.

Вона щось закреслювала, писала, переписувала. А Світланка сиділа мовчки — так наказала Тоня,— і час від часу зітхала. Нелегко писати вірші! Адже однаково, коли пише Тоня, муки творчості мусять терзати і Світланку!

— Слухай! — переляканим шепотом озвалася, нарешті, Тоня. Світланка витріщила і без того витріщені круглі очі.

— Тільки не смійся,— раптом зауважила Тоня. Світланка зробила заперечливий жест. Хіба це можливо?

І Тоня почала схвильовано читати:

Весною я гулять піду,

Багато квітів у саду.

І поміж них цвітуть розкішні

Троянди, незвичайні, пишні.

А ці троянди посадила

Одна подруга наша мила.

Нехай же і вона цвіте,

Як квітка у саду, росте.

Ти, як троянда та, між нас —

Щаслива, гарна будь весь час!

Ні, першу мить Світланка не могла вимовити ні слова! Потім вона кинулася душити подругу в обіймах. Потім закричала:

— Зіно! Надю! Швидше! — ніби щось зайнялося і треба було негайно гасити. Тоня сиділа мовчки, зблідла і перелякана, ніби вона щось накоїла і сама не розуміє що.

Вірші були прочитані один раз, і двічі, і тричі, а подруги ніяк не могли отямитися від захоплення.

Особливо подобалися пишні і розкішні троянди!

— Ти будеш поетесою! — переконано мовила Світланка.

— Ти ще писатимеш вірші, правда? — спитала Зіночка.

— Напиши, як нас завтра в піонери приймуть! — сказала Надя.

— Добре, я спробую,— пошепки відповіла Тоня. — А Зіночка хай перепише вірші на листівочку.

— Ні, ти сама перепиши,— відмовилася благородно Зіна. — У тебе почерк тільки трошки гірший, ніж у мене. У тебе тільки «д» погано виходить і «р», а ти постарайся. Хай одразу побачать, що вірші твої.

Тоня старанно почала виводити вірші на зворотному боці листівки.