Грегорі Девід Робертс - Шантарам
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Чарас піта? — запитала вона.— Ви палите чарас?
— Га, мунта! — засміявся він, з радістю беручи цигарку.— Ще б пак! — Викуривши цигарку до половини, він повернув її нам.— Ачга чарас! Вищий клас! У мене є американська музика, диско. Класне американське диско. Вам сподобається!..
Він вставив касету в плеєр і ввімкнув його на повну гучність. За декілька секунд динаміки оглушили нас піснею «Sister Sledge» «Ми одна сім’я». Карла радісно закивала. Водій стишив звук і запитав, чи подобається нам музика. Карла у відповідь знову схвально кивнула і дала йому цигарку. Він повернув регулятор, довівши його до максимуму. Ми палили і підспівували, а за вікном линули тисячоліття — там пропливали вози, запряжені буйволами, а в дорогих крамницях бізнесмени обирали собі нові суперпотужні комп’ютери.
Під’їхавши до Палацу, водій загальмував біля відчиненої забігайлівки і, тицьнувши в її бік великим пальцем, сказав Карлі, що чекатиме її в цьому місці. Я добре вивчив бомбейських таксистів і розумів, що пропозиція почекати продиктована особливим ставленням водія до Карли, а не бажанням заробити зайву рупію. Вона йому сподобалася. Мені вже не вперше траплялося спостерігати, як швидко Карлі вдається зачарувати людей. Звісно, вона була молода і вродлива, але водія завоювала перш за все своїм гарним хінді і тим, як вона на нім говорила. У Німеччині таксист теж був би приємно здивований тим, що іноземець говорить його мовою, і, можливо, навіть сказав би йому про це. А може, і нічого не сказав би. Те ж саме могло б статися у Франції, Америці чи Австралії. Але на індійця це справляє незабутнє враження, і якщо йому сподобається в тобі ще щось — твої очі, усмішка або те, як ти реагуєш на жебрака, що підійшов,— ти відразу станеш для нього своєю людиною. Він буде готовий зі шкіри пнутися, щоб догодити тобі, піде на ризик заради тебе, може навіть зробити щось небезпечне і незаконне. Якщо ти даси йому адресу, що не викликає довіри, на зразок цього Палацу, він чекатиме на тебе — хоч би для того, щоб переконатися, що з тобою нічого не сталося. Ти можеш вийти за годину і не звернути на нього ніякої уваги, а він посміхнеться і поїде задоволений. Подібне відбувалося зі мною кілька разів у Бомбеї й ніколи — в інших містах. Це одна з п’яти сотень причин, з яких я люблю індійців,— якщо вже ти їм сподобався, вони підуть за тобою не замислюючись і до краю. Карла сплатила водієві за проїзд, додала чайові і сказала, щоб він не чекав нас. Але ми обоє знали, що він чекатиме.
Палац був чималою триповерховою кам’яницею з трьома фасадами. На вікнах були чавунні ґрати у вигляді акантового листя. На кам’яних архітравах над дверима і вікнами видніли п’ятикутні зірки. З правого боку палац огинала галерея; кожен другий камінь на рогах від землі до самого даху був обтесаний у вигляді гранчастого діаманта. По всій довжині третього поверху тягнувся засклений балкон, запнутий бамбуковими жалюзі.
Ми опинилися в довгому прохолодному коридорі. Тут було темніше, ніж надворі, м’яке світло ллялося з ліхтаря у формі лілій. Стіни були обклеєні шпалерами — нечастий випадок у Бомбеї з його вологим кліматом; на них виднів квітковий орнамент у дусі Вільяма Моріса[69] в оливково-зелених і тілесно-рожевих тонах. Повітря було насичене запахом квітів і пахощів; обабіч коридору видніли зачинені двері, за якими стояла могильна тиша, немов стіни в кімнатах були оббиті повстю.
Біля входу нас зустрів високий худий чолов’яга. Його тонке червоно-коричневе волосся було заплетене в довгу косу, що доходила йому до стегон. Бліде обличчя було безброве, а вії такі густі, що я подумав був, чи не штучні вони.
— Привіт, Раджане,— сказала Карла крижаним тоном.
— Рам-Рам[70], міс Карло,— відповів він традиційним індуським вітанням.— Мадам зараз прийме вас. Я принесу прохолодні напої.
Він зробив крок убік і жестом запросив нас піднятися по сходах, що починалися в кінці коридору. Пальці його простягнутої руки були забруднені хною. Таких довгих пальців я не бачив більше ні у кого.
— У Раджана моторошний вигляд,— пробурмотів я, коли ми з Карлою відійшли.
— Він один з двох камердинерів і охоронців мадам Жу. Євнух, кастрат. І набагато страшніший, ніж здається! — прошепотіла вона, трохи спантеличивши мене.
Ми піднялися на другий поверх по широких сходах з поруччям і балясиною з тикового дерева. На стінах висіли портрети і фотографії в рамках. У мене виникло враження, ніби в домі є й живі люди, що ховаються за замкненими дверима. Стояла глибока тиша.
— Тихо, як у склепі.
— Пора сієсти, від другої до п’ятої. Але зараз навіть тихіше, ніж завжди, тому що вона чекає на тебе. Ти готовий?
— Так. Готовий.
— Тоді вперед.
Двічі постукавши в двері, вона обернула клямку, і ми увійшли до маленького квадратного приміщення. У нім не було нічого, крім килима на підлозі, кремових мереживних штор на вікнах і двох великих плоских подушок. Крізь штори в кімнату просягало вечірнє світло. Голі стіни брунатної барви, в одній з них над плінтусом були металеві ґрати. Ми опустилися на подушки, стоячи навколішки перед ґратами, як на сповіді.
— Я невдоволена тобою, Карло,— мовив голос, що змусив мене здригнутися.
Я глянув уперед, але нічого не побачив. Мадам Жу була невидима.
— А я не люблю, коли щось викликає моє невдоволення.
— Задоволення — це міф,— сердито кинула Карла.— Воно придумане для того, щоб змусити нас купувати речі.
Мадам Жу засміялася. Це було булькання людини з хворими бронхами.
— Ох, Карло, Карло, мені тебе не вистачає. Але ти уникаєш мого товариства. Я вже і не пам’ятаю, коли востаннє бачила тебе. Я все-таки думаю, що ти звинувачуєш мене в тому, що сталося з Ахмедом і Кристиною, хоч ти і запевняєш, що це не так. Чи можу я повірити, Що ти не тримаєш на мене зла? А зараз ти хочеш відібрати у мене мою улюбленицю.
— Це батько хоче забрати її, мадам,— відповіла Карла вже м’якшим тоном.
Авжеж, авжеж...
Вона промовила це слово так, ніби то була смертельна образа.
— Ваш напій, міс Карло,— озвався Раджан, і я мало не підскочив від несподіванки.
Він підкрався ззаду мов кіт. На мить я зазирнув у мерехтливу чорноту його очей. Обличчя його було безпристрасне, але в очах виразне проглядала
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шантарам», після закриття браузера.