Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

Глава 33

"Любов - це енергія, оголені нерви, енергія високовольтних дротів без ізоляції."
Простори інтернету

 

"Хіба важко пробачити людину? Ні, звісно. Важко заново їй повірити..."  Чорні Ворони - У. Соболєва 

Дан. Андріана

- Я раніше часто їздила до мами на могилку, але через усе, що трапилося... - Андріана перевела подих, говорити про минуле було дуже важко, - через цькування Скаженого я не могла провідати її.

- Я розумію, тебе це обтяжує, не дає спокою.

- Так. Я..., - вона сковтнула, - я думала, що в мене ніколи більше не буде такої можливості.

- Можеш поїхати у будь-який день, навіть завтра. Якщо бажаєш. Та  краще на тижні, бо саме бо завтра я не матиму змоги супроводжувати тебе. Раз на пів року в місті проходить засідання директорів будівельних концернів. Моя присутність обов'язкова.

- Дякую, хай буде завтра, - вона  хотіла побути наодинці біля матері.

Дан був винагороджений радісним блиском у нефритових очах.

- Якщо я сам буду відсутній, то на другій машині тебе супроводжуватимуть мої хлопці. Без охорони я тебе не відпущу.

- Я думала, що ти відмовишся, не дозволиш залишати дім, виїжджати, - Андріана заправила лляне пасмо за вушко.

- З якого дива? - чоловік жадібно простежив за її рухом. Йому хотілося, щоб це його руки торкалися її волосся, на кінчиках пальців з'явилося терпке поколювання.

- Ну, щоб свою сім'ю не підставляти зайвий раз під удар.

- Красивій дівчині дуже важко відмовити, - він подивився їй в очі. - Ти дуже дорога мені, Андріано.

Северський ковтнув холодної кави, фізично боляче було не торкатися її, коли Нана так близько.

Андріана спалахнула, опустила очі й стала відчайдушно м'яти в руці серветку. Данило легенько накрив її руку своєю. Вона подивилася на його пальці, довгі сильні... красиві. Місце, де він торкнувся її, обпекло.

- Розслабся, дівчинко, ти не здобич, - усміхнувся кінчиком губ. - Я не збираюся накидатися на тебе і тягнути в ліжко. Пам'ятаєш, для мене важливі твої бажання. Насамперед.

Андріана нічого не відповіла.

- Потанцюємо?

У відповідь насторожений погляд.

- Це всього лише танець, Андріано. Я знаю, що між нами далеко не все ідеально, але насильство не входить до списку моїх недоліків.

Андріана не сумнівалася в правдивості його слів, до таких, як Северський жінки самі біжать аж підстибують, до того ж із великим бажанням.

- Я не буду примушувати тебе до чого б то не було, але хочу попросити... Один танець. Можна, будь ласка?

Зелений погляд метався між буремними очима і простягнутою чоловічою долонею.

- Не знаю... Танцювати... - вона була сповнена сумнівів.

- Сподіваюся, ти вагаєшся не тому, що боїшся мене?

- Ні. Звичайно ж ні. Просто... я так давно цього не робила.

- Я допоможу тобі згадати. Знаєш, ніщо так не розслабляє, як гарний танець, - Данило трохи нахилився до неї й усміхнувся.

Андріана кивнула, теплота сірих очей притягувала.

Він не сказав вголос, що гарний секс розслабляє нітрохи не гірше, та Андріана навряд чи оцінить зараз його досвід. Вираз її очей пом'якшився, дівчина зітхнула і простягнула долоню. Дан м'яко обхопив її руку, переплів її пальці зі своїми й упевнено повів за собою до залу.

- Siri, "How Long", - звернувся він до віртуального помічника.

Еплівська програма ввімкнула пісню, заграла ніжна мелодія.

- Не знаю, що з цього вийде, - Андріана прикусила нижню губу і Дан важко сковтнув.

- Можна просто спробувати.

Він усміхнувся, намагаючись підтримати легкість у настрої, обійняв її за талію й акуратно притягнув до себе.

Танець став моментом, коли вони могли на якийсь час забути про минулі складнощі й зосередитися одне на одному. Дан утримував погляд Андріани, не відпускав. Проникливий голос Лайонела Річі з почуттям співав:

Я весь час бачу тебе, і дивлюся у твої очі
І це почуття, що я відчуваю
Сидить глибоко всередині, кохана
Я намагався триматися, але ти кажеш, що ти не впевнена
Я тільки сподіваюся, що ти розумієш, через що проходить моє серце...

Магія музики й танцю ниточка за ниточкою з'єднували тканини щирих почуттів, розірваних людським злом, часом і нерозумінням, повертали в ту осінь, коли між ними було щось більше, ніж просто симпатія. І це було дивно, дивовижно, але так необхідно їм двом. Данило губами невагомо торкнувся її волосся, втягнув запах і закотив від кайфу очі. Груди зараз тріснуть від сильного серцебиття, з Метеликом він як пацан, ніби йому не тридцятник скоро стукне, а сімнадцять. Погляд очі в очі і здається, що погляди - це вже секс. Пісня б'є по натягнутих нервах:

Я знаю все про біль і проблеми в минулому
Я знаю, чому ти боїшся кохання,
Адже ти думаєш, що воно просто не може тривати довго
Я тут, щоб сказати тобі 
Крім тебе в житті немає нікого
Хто міг би зайняти твоє місце...

Андріана

Ми рухалися повільно, а мене вело мов від текіли, я задихалася від дотику його рук до моєї талії, від цього погляду. Як йому це вдається?! Я не пила алкоголь, але бачила, як він впливав на моїх подруг, позбавляв їх уривків скромності, змушував втрачати сором і контроль. Дан був моїм особливим видом алкоголю, моєю вогненною текілою. Поруч із ним я боялася дихати глибоко, на повну, це було небезпечно, бо я одразу заражалася вдихаючи його харизму, що збивала з ніг. Я чітко розуміла, що Данило належить до тієї рідкісної категорії чоловіків, яким варто тільки захотіти жінку і в неї не залишиться жодного шансу встояти. Прямий жадібний погляд, потужна енергетика альфи без слів підкорювали й заворожували. Я дуже намагалася здаватися спокійною, але мені це давалося надто складно. Не знаю, наскільки я була переконлива і кого я намагалася переконати у своїй байдужості, його чи себе? З дитинства для мене кожна людина мала свій запах, звісно ж не в прямому сенсі цього слова. Мама пахла любов'ю, ніжністю, а ще найсмачнішою випічкою з ваніллю та корицею, друзі пахли безтурботністю та веселими вихідними. А Дан... Його аромат збивав з ніг твердою впевненістю, а ще він пах пристрастю і тваринним сексом. Чоловік магніт, чоловік спокуса, ходячий гріх. Його руки обпалювали мою спину навіть через тканину сукні, погляд кольору бурі зводив з розуму. Є хвилини, коли слова зовсім не потрібні, вони зайві. Йому не потрібно було нічого говорити, Данило дивився так, що я все розуміла без слів. Якщо Скажений був ловцем, який відкрив на мене сезон полювання, хижаком, що міцно стискає в зубах свою здобич і з ним було болісно страшно, то з Даном я відчувала що завгодно, але не страх. Енергетика Дана зашкалювала, та вона не була агресивною, небезпечною, я молилася, щоб він пішов і водночас хотіла завжди відчувати його руки на собі. Все життя, не відриваючись дивитися в ці очі. Нехай не відпускає, нехай тільки не відпускає... Ні... Нехай залишить мене саму, щоб згребти до купи себе і думки, щоб не задихатися, божеволіючи від його близькості. До цього дня я навіть не підозрювала, що не обов'язково лягати в ліжко, щоб настільки тісно відчувати близькість. Щоб просто танцюючи гостро розуміти, що ти вся належиш йому, від кінчиків волосся до пластинок нігтів. Від легких дотиків чоловічих пальців табун мурашок біжить по спині, до колін так, що вони підкошуватися починають. І цей його погляд... Боже, чому, навіщо він так дивиться? Ніби я - це все що в нього є, ніби єдина, бажана. І мені так нестерпно добре і так боляче. Можливо Данило щось зчитав у моїх очах, бо зупинився і сильніше стиснув руки на талії.

- Нано, - тихий шепіт, настільки тихий, що здається він і не говорив нічого.

Не знаю коли я зовсім забулася і в якийсь момент опинилася притиснута спиною до стіни.

- Дівчинко...

Від несподіванки вперлася долонями йому в груди, а під пальцями серце б'ється, гучно, сильно, так ненормально швидко. Десь здалеку звучить:

Чому ми не можемо просто втекти
У місце, де ми будемо самі й ніхто нас не знайде,
Чи можемо ми просто втекти разом,
Кохана, я не можу чекати, поки ти станеш моєю...

Переді мною голодні очі, я відчуваю порами цю страшну потребу. Потребу в мені. Він дивиться на мої губи, сірий погляд стає божевільним, п'яним і назад мені в очі.

- Можна? - торкається кінчиками пальців моїх губ, срібляста райдужка темніє, у глибині зіниць народжуючи ураган. - Знаєш, я самовпевнено переоцінив свої сили. Дурень. Навіщо тільки пообіцяв не торкатися тебе? Адже це пекельні муки і я зараз на фіг здохну, мала, розумієш ти чи ні?

Мої пальці так і тримаються за його світшот. Боже мій, що ж я роблю? Я повинна це припинити негайно, просто тут і зараз. А я боюся поворухнутися. Немає сил відштовхнути його. Чому я повинна? Кому повинна?

- Можна, будь ласка?

Повні чуттєві губи невблаганно наближаються, ми обоє не дихаємо. Це полум'я, що зпопеляє нас. Торкаюся пальцями його губ і відсмикую руку і знову торкаюся. Губи врешті з'єднуються, це схоже на вибух і нас одночасно підкидає, але Дан не зупиняється. Він ще тісніше притискає мене до себе, поглиблюючи поцілунок, проштовхуючи язик до рота і це вже що завгодно, але не цілунок. Він зжирає мене живцем, а я насичуюся ним, вбираю його кожною своєю клітинкою, випиваю разом із ним нашу п'янку одержимість. Сильні руки стискають мої плечі, спину, стегна, розумні пальці не ковзають, ні, вони втискуються в тіло з дикою спрагою, намагаються бути одразу і скрізь. Опіки на обличчі, шиї та знову на губах, нижче, і мені добре... Мені так нестерпно, так безсовісно добре. Що ж я роблю? Я з глузду з'їхала? Так, я така ж ненормальна, як і він. Сил немає, але я маю припинити це безумство. Я дорого заплачу, якщо зараз не зможу зупинитися.

- Не треба... - чую десь збоку власний голос. Як же жалюгідно тихо він звучить.

Я впираюся долонями в широкі груди й відштовхую Данила, мене всю трясе.

- Не треба, будь ласка.

Він тієї ж миті відсторонюється.

- Чому?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍