Розалія Лоренс - Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс

Розділ 22

МИКИТА

Дивився на усміхненого придурка й хотів вдарити під дих, щоб ця посмішка зійшла з обличчя. Якби ми були самі, так би й зробив.

Очі одразу знайшли Мелісу, яка ледь отямилася. Я відразу зрозумів, що щось не так із її переляканого обличчя. Її подруга мала інші емоції, готові вбити кожного, хто скаже щось не так. Але зараз вона зовсім не поступалася Меліссі, але замість переляку був шок.

Подумки застогнавши, зосередився на усміхненому обличчі.

— Вас не стосуються мої стосунки з моєю дружиною, пане ректоре, — сказав він.

— Якраз мене і стосується. Адже не кожен день отримую такі скарги, — усміхнувся, кинувши погляд на Крачківську.

Я реально почав закипати із середини. Обернувшись до дівчат, глянув в очі Мелісси, а потім і на Крачківську, не оминувши уваги. Вигляд у неї досі був шокований.

— Ви можете йти.

Вони синхронно поглянули в бік Ігоря і, не побачивши в його очах заборони, встали. Поглянув на Мелісу, на ній не було зовсім обличчя.

— Меліссо, зачекай мене, — промовив несподівано до себе. Не дочекаюся до кінця дня.

Вона кивнула і зникла за дверима, а після неї й Крачківська. Двері зачинилися. По рахуванню до трьох повернувся в бік Ігоря. Він примружено дивився в бік дверей, ніби надіявся силою думки відчинити їх.

— Що за шоу ти влаштував? — роздратовано прошипів. Його погляд знову фокусувався на мені, і колишня легковажність повернулася.

— А хіба не смішно? Не часто до мене приходять симпатичні студентки, кажучи, що в мене працюють збочені викладачі. А ще до того всього зваблюють власних дружин.

— Вирвати б тобі щось…

— Міг би одразу попередити, що навчаєш дружину. А то поки до мене дійшло, пропустив половину веселощів.

— Я радий, що ти повеселився.

— Що плануєш робити? Дізналася одна, дізнаються й інші.

— Не дізнаються, — сухо відповів.

— А ну, звичайно. Тепер ти будеш тихіше вітру нижче трави. Так?

— Про себе краще б переймався. Маєш наречену, а заглядаєш на студенток.

Обличчя Ігоря скривилося.

— Ти сам знаєш, що вона мені така наречена, як пінгвін дитина тюленя.

— А про студенток не заперечуєш?

— Вона в моєму смаку, — знизав плечима, ніби ми просто говоримо про вподобання в їжі. Але я бачив по очах, що це просто показово.

— Диви, аби Світлана не дізналася, що ти не рівно дихаєш у бік студенток, а то дізнаються всі, — підколов його ж словами.

— Я не такий паливний, як ти, і не ризикую, — не залишився в боргу. Я лиш усміхнувся. Щось усе таки підказувало, що зачепила його Крачківська.

— Так чого одразу не сказав, що твоя дружина вчиться в нас?

— Не повіриш. Хотів сьогодні сказати.

Він зареготав, хлопнувши долонею по підлокітнику.

— Але тебе випередили, — він видихнув, скуйовдивши, волосся. — Ти, звісно, зробив мій день, хоч, трохи веселішим.

— А що вже надоїла нова посада.

— Та ось, де вже вона мені, — тицьнув долонею до горла. — А особливо ця Світлана. Цілий день проходу не дає. У буквальному сенсі.

— Вона, може, — усміхнувся. — То сподіваюся, проблем не буде?

Він перестав посміхатися і ствердно кивнув.

— Звісно. Головне, щоб ти тримав себе, як то кажуть, у штанях, — пограв бровами.

Закотив очі. Хоча правду говорить. Періодами це може, бути важко. Але наскільки я знаю, раніше терплячість була однією з моїх найкращих рис.

— То домовилися, — піднявся з дивана, маючи намір зустріти свою дівчинку за дверима.

— Як завжди — ні спасибі, ні бувай.

Доторкнувшись до ручки дверей, озирнувся.

— Думаю, тобі більш буде корисним побажання удачі.

І вийшовши з кабінету сухо кивнув Світлані. Вона ж узяла папку зі столу, кинувши мені слова до побачення. І поправивши блузку в районі бюста попрямувала до дверей. Успіх Ігорю точно не завадить.

У приймальній, моєї дівчинки не було інакше, б навіть не звернув увагу на ту. Тож, покинувши її, озирнувся, і так, дві дівчини стояли трохи віддалік біля вікна, а Крачківська щось емоційно жестикулювала. А Мелісса відводивши очі ось говорила. Їй було ніяково.

Стрімко крокував до них, і коли пройшов половину шляху, вони мене помітили. Відразу помітив, що Мелісса напружилася. Це мені не сподобалося. Від кого, а ось від мене вона не повинна напружуватися. Ніколи.

Зупинившись навпроти них, не відводив очей від неї. Вона ж і хвилини не витримала. Ледве стримував рик. Скільки разів їй говорити, аби вона не опускала свою крихітну гарненьку голівку.

— Я, мабуть, піду, — подала голос Крачківська. Вона ще тут? — Ти пиши мені, якщо що…

І кинувши на мене мимовільний погляд, покинула нас.

Мелісса продовжувала мовчати, а я не розумів її дій. Зранку вона була зовсім не така. Посміхалася, загравала, була щаслива. Її настільки засмутило, що про нас дізналася її подруга?

— Чому ти знову опускаєш голову?

— Мені соромно…

Замружившись, видихнув скрізь зімкнуті зуби. Знову поглянувши на таку ніжну й дорогу мені дівчинку. Ще зовсім дівчинку в серці. Зімкнувши пальці на обличчі, підняв.

— Ти моя дружина й соромитися тут нічого.

Вона прочинила уста, а на очах почали скочуватися сльози. Це змусило рик прокотитися в горлі. І на видиху несподівано для самого себе притиснувся губами до її губ. Від такої ж несподіванки моя дівчинка застогнала і, не втрачаючи моменту, заполонив її рот язиком, сплітаючись із її спокусливим язичком.

Моя рука одразу знайшла її талію, а інша та, що була на обличчі, запустилася у волосся. Мелісса схопила тремтячими руками за поли піджака.

Наступаючи на неї, від чого вона робила кроки назад, я намацав ручку дверей. Запхнувши свою дівчинку в порожній кабінет хімії, який час від часу використовував.

Притиснув до стіни. Ривком підхопив її за сідниці. Мелісса інтуїтивно обхопила своїми стрункими ніжками.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍