Лія Тан - Морок. Повірити у неможливе., Лія Тан

Глава 67

Зрання Злата ледь не бігла коридором клініки. Сан Санич зателефонував з самого ранку, та повідомив, що Галина прийшла до тями. Тішилася, хоча батько ледь випустив її з маєтку, казав, що вона наражає себе на небезпеку, та все ж посилив охорону та відпустив. Нестор був вимушений їхати у свою клініку, адже мав процедури та й справи. Біля сина теж виставили охорону, та від цього хвилювання дівчини не зменшилося. Притримуючи медичний халат, що накинула на плечі, добігла до палати. З шаленим тремтінням увірвалася туди. Поруч з ліжком сидів Сан Санич тримаючи Галину за руку, а вона здається спала. Голова перемотана, обличчя обдерте, все в синцях.

— Як вона? — Зі сльозами на очах запитала.

— Заснула. — Здавлено відповів Сан Санич.

Чоловік помітно змарнів, обличчя осунулося. «Він же, мабуть, і не спав взагалі».

— Що лікарі кажуть?

— Стан ще критичний, але стабільний. Тож поки нічого не обіцяють. — Ледь видавив чоловік.

Говорили пошепки, аби не розбудити тітку. Начальник охорони розповів, що в машині в якій їхала Галина, хтось навмисно пошкодив гальмівну систему.

Раптом поворухнулася Галина, і ледь відкрила очі, кволо прошепотівши.

— Злато, дівчинко моя? Ти тут?!!

Злата підійшла до жінки, з іншої сторони, й зловила обережно її руку.

— Тьотю, тихо тобі не можна розмовляти.

— Це дурниці. — Відмахнулася Галина намагаючись видавити посмішку. Говорила важко з паузами. — Не забудь через півтора місяця в нас презентація нової колекції ароматів, тож контролюй аби все йшло за планом.

В палату увійшла медсестра, й з порогу зауважила.

— Вас забагато, вийдіть хтось. Хворій потрібен відпочинок.

— Я зараз іду.

Тихо промовила Злата звільнивши місце дівчині у медичній формі, що наближалася з медичним лотком, на якому знаходилися наповнені ін’єкціями шприци.

Дівчина зробила один укол у вену тітки, і тільки почала вводити інший, як Галина закотивши очима знепритомніла.

— Що з нею?

 Зірвалася налякано Злата, та медсестра вже викликала підмогу. Розвернувшись дівчина суворо наказала.

— Негайно звільніть палату.

Сан Санич схопившись, поспішно підійшов до дівчини, і буквально силоміць вивів її з палати, в яку вже бігли лікарі.

Зупинилися біля вікна, Злата розридалася. Вона так злякалася за свою тьотю. І знову винуватила у всьому себе. Сан Санич хоч сам божевільно нервував, заспокоював дівчину.

Під палатою чекали близько трьох годин. Лікарі то заходили, то виходили та ніхто нічого не говорив. Лиш відмахувалися. — «Дочекайтеся лікаря, що лікує. Він все вам скаже».

Новий телефон Злати, який зрання дав їй батько буквально розривався, адже вона розіслала новий номер тим з ким спілкувалася найбільше, а саме: Юрію Борисовичу, няні, Сан Саничу та Роману Олексійовичу, більше необхідності засвічувати номер не було. Заступника тітки попросила телефонувати зі всіх питань на пряму, і нікому номер не роздавати.

От тепер телефонували всі хто мав номер. Відповіла няні, яка повідомила, що у Власія гарячка. Серце знову було не на місці. Попросила дати жарознижувальний засіб та відразу зателефонувала Нестору. Романов повідомив, що негайно виїжджає з педіатром додому. Це трохи заспокоїло, але все божевільно хвилювалася за сина.

Нарешті вийшов лікар Галини. Знявши лікарську шапочку, витер нею обличчя. Його мовчання тривожило, Злата побіліла не знала, що думати. Від страху в голові паморочилося, схопила за руку Сан Санича. Молодий лікар відразу заходився робити їй вітер, поспішно кинувши.

— Пацієнтка, впала в кому, вона жива.

Сан Санич притримував дівчину, яка не чітко чула слова лікаря. Ці слова нічого їй не говорили.

— Що це означає?

Лікар припинив робити вітер дівчині пояснивши.

— Це захисна реакція організму, адже стан важкий, але криз минув.

— Скажіть, що вона буде жити. — Зі сльозами просила налякана дівчина.

Лікар лише помахав не погоджуючись головою, й сухо кинув.

— Я не Господь Бог, щоб таке обіцяти, але я зроблю все для того, аби вона жила, а вам раджу, якщо вірите в Бога, моліться. — Видихнувши чоловік звернувся до начальника охорони. — Сан Саничу, через годину зайдете до мене.

Начальник охорони провів Злату до машини. Вона бачила як він сам нервує, але він заспокоював її. Злата попросила тримати в курсі всього, що відбувається. Попрощавшись відправилася до сина.

Вбігла у спальню, і була приємно вражена. Власій спав на їхньому ліжку в обіймах Нестора, який теж заснув. Батько сказав, що він не спав всю ніч. Тихесенько навшпиньках вийшла зі спальні, подавшись на пошуки няньки. Двері у її кімнату були прочинені тому подалася туди. Інга сиділа з книжкою в руках, при появі Злати відклала її.

— Педіатр був? — З порогу у пів тону поцікавилася дівчина.

— Так, Злато Андріївно, все добре. Це така реакція на перші зубки. Сьогодні, завтра вони вже проріжуться, їх лізе одразу два.

Дівчина з полегшенням зітхнула, й присіла у крісло поруч.

— Як, Галина Володимирівна? — Поцікавилася нянька.

Зі сльозами на очах Злата розповіла невтішні новини. Плакали обидві, потім нянька розповіла настанови педіатра та порадила народні методи зняття болю у немовлят. Дівчина пообіцяла, що порадиться щодо цього із Нестором, адже хтозна, як він може відреагувати на народну медицину, він же лікар.

Повернулася у свою спальню, де її мужчини тихо спали. Вимкнула звук на телефоні й обережно прилягла з іншої сторони Власія. Нестор поворухнувся, але не прокинувся. Дивилася на двох таких рідних людей, та розуміла, що за ради них, варто жити та боротися за своє щастя до кінця.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно