Камілла Лекберг - Крижана принцеса

— Як бачиш, у нас є чимало матеріалів щодо цього хлопця. Обоє батьків мали справу з наркотиками, і навіть якби вони не загинули, то так чи інак нам довелося б самим порушити справу. Вони кинули дитину на ласку долі, і він виховувався сам, якщо можна так сказати. Хлопчик ходив до школи в брудному та рваному одязі, і його цькували однокласники, бо від нього смерділо. Імовірно, йому доводилося спати в старому сараї, а потім іти в тому самому одязі на навчання. — Сів подивилася з-під окулярів на Патрика. — Сподіваюся, ти не будеш зловживати моєю довірою й зробиш необхідний запит на інформацію про Яна?

Патрик лише кивнув у відповідь. Він знав, що важливо дотримуватися всіх необхідних правил, однак інколи задля ефективності варто було й знехтувати бюрократією. Вони із Сів іще здавна мали щирі робочі стосунки, і він знав, що вона мала це запитати. Він промовив:

— Чому ви раніше не взялися за цю справу? Чому все це так затягнулося? Здається, що з Яном погано поводилися, відколи він народився. А коли померли його батьки, йому було вже десять років.

Сів глибоко зітхнула.

— Так, я розумію, що ти маєш на увазі. Повір, я багато разів замислювалася над цим. Але коли я почала тут працювати, за місяць до пожежі, були інші часи. Дуже рідко держава могла позбавити батьків права виховувати своїх дітей так, як вони цього хотіли. Та водночас багато людей боролися з таким вільним вихованням, жертвою якого й став Ян. Та й до того ж Ян ніколи не зазнавав фізичного насилля. Може, мої слова прозвучать різко, але ліпше він потрапив би до лікарні від побиття. Тоді ми принаймні почали б придивлятися до всієї цієї ситуації. Однак без фізичних доказів можна було стверджувати, що вони «лише» погано з ним поводилися. — Сів наголосила на слові «лише».

Патрик мимоволі відчув краплю співчуття до маленького Яна. Як у біса можна стати нормальною людиною, якщо тебе виховували в таких умовах?

— Але ти ще не почув найгіршого. Ми ніколи не мали конкретних доказів, але я майже впевнена, що батьки навіть дозволяли користуватися Яном за гроші або наркотики.

Патрик відчув, як його щелепа відвисла. Він гадки не мав, наскільки насправді все жахливо.

— Як я вже зазначила, ми ніколи не мали стовідсоткових доказів цього, але сьогодні, наприклад, можна помітити, що поведінка Яна дуже добре відповідає тим ознакам, які характерні для дітей, що зазнавали сексуального насилля. Та й він сам мав серйозні проблеми з дисципліною в школі. Як я вже зазначила, діти цькували його, але водночас вони боялися Яна.

Сів відкрила папку й знайшла потрібний документ.

— Ось тут. У другому класі Ян узяв із собою до школи ніж, яким погрожував одному своєму кривдникові. Він навіть подряпав йому обличчя ножем, однак керівництво школи змовчало про це. Мені здається, його за цей учинок ніяк не покарали. Ян неодноразово агресивно поводився зі своїми однокласниками, однак випадок із ножем був найнебезпечнішим. Також до школи надходило кілька скарг, у яких ішлося про залицяння Яна до дівчат-однокласниць. Тут уже йшлося про сексуальні домагання. Однак і від цих скарг діла вийшло на копійку. Ніхто не знав, як поводитися з дитиною, яка має таке ставлення до всіх, хто її оточує. Сьогодні, звісно, вчинили б по-іншому, але ти маєш пам’ятати, що все це трапилося на початку 1970-х років. Тоді ми жили зовсім в іншому світі.

Патрика охопили співчуття й злість від думки про те, як так можна поводитися з дитиною.

— Після пожежі траплялося щось схоже?

— На диво, ні. Після пожежі він дуже швидко опинився в родині Лоренсів, і опісля ми ніколи не чули, щоб у нього були бодай якісь проблеми. Я сама кілька разів приїжджала до родини Лоренсів, аби проконтролювати ситуацію, і тоді побачила, що він став зовсім іншим хлопцем. Він сидів переді мною у вишуканому костюмі й із зачесаним назад волоссям і ввічливо відповідав на всі запитання. Досить моторошно. Людина не може так різко змінитися за одну ніч.

Патрика аж дрож пройняв. Уперше він почув, що Сів несхвально висловилася щодо когось зі своїх підопічних. Патрик розумів, що десь тут заритий собака, а тому йому доведеться ще добряче в цьому розібратися. Сів завагалася, і Патрик запитав:

— Щодо пожежі…

Сів випрямилася на стільчику. Це означало, що він не помилявся.

— Я чув різні плітки про цю пожежу.

Він запитливо поглянув на Сів.

— Я не відповідаю за плітки. Що саме ти чув?

— Я чув, що це був навмисний підпал. У нашому розслідуванні навіть зазначено «навмисний підпал», однак злочинця так і не знайшли. Пожежа зайнялася на першому поверсі. Нуріни спали на горішньому поверсі, тому в них не було шансів вижити. Ти чула щось про те, хто міг би так ненавидіти їх, аби наважитися на такий учинок?

— Так. — Голос Сів здавався таким тихим, що вмить Патрик засумнівався, чи правильно він почув.

Вона повторила гучніше:

— Так, я знаю, хто ненавидів Нурінів так сильно, щоб наважитися на підпал їхнього будинку.

Патрик сидів мовчки й дав їй змогу продовжити свою думку.

— Я разом із поліцією приїхала на огляд будинку. Першими прибули пожежники, і один із них оглядав прибудинкову територію, аби переконатися, що жодна іскра не перейшла на інші будівлі й не займеться ще одна пожежа. Тоді той самий пожежник знайшов Яна в сараї, і, коли той відмовився звідти виходити, вони покликали соціальну службу. Я була новим працівником-асистентом і маю зізнатися, що тоді все це здалося мені досить захопливим. Ян сидів у сараї, притулившись спиною до стіни. Щойно ми приїхали, один із пожежників полегшено зітхнув і вийшов із сараю, залишивши Яна з нами. Я вирішила, що ліпше самій зайти до нього, утішити й вивести звідти. У сараї було дуже темно, але я помітила, що руки Яна постійно рухалися, та важко було побачити, що саме він робив. Однак коли я підійшла ближче, то побачила, що він щось перебирає на колінах. Це були горілі сірники. Він захоплено сортував їх: використані сірники чорного кольору складав в одну купку, нові, червоного кольору, — у другу. Ян усміхався. Він сяяв, наче чимось глибоко втішався, і це наймоторошніше, що я коли-небудь бачила, Патрику. Безсонними ночами я досі інколи бачу перед собою це обличчя. Коли я підійшла до