Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

Це все було б неможливе, як би в західньому світі не прийнялась і не поширилась ілюзія, що російський народ і большевицький імперіялізм — це дві окремі речі, що російський народ не е носієм, а тільки жертвою останнього, що в боротьбі з большевиз-мом можна мати частину російського народу, і то велику частину, за союзника. Ця омана поширена на Заході і москалями, цілою політичною роботою російської еміграції, і ще більше таки впливовими колами самих західніх народів, які з легкодушною повер-ховністю, або задля дрібних тактичних цілей наставили публічну опінію й політику своїх країн у такому фальшивому напрямі.

У Франції, Англії, Америці, Канаді та в інших західніх країнах є теж такі одиниці, які знають дійсний стан речей, які добре орієнтуються в справах підбольшевицької Европи й Азії, знають суть большевизму, російського імперіалізму, як і розуміють визвольні змагання поневолених народів, доцінюють їх вартість і силу. Такі одиниці стараються поширити справжнє розуміння цих справ серед своїх народів, та вплинути на направу політики Заходу. Але такі голоси все ще залишаються голосом «вопіющого на пустині».

Всупереч усій большевицькій і продажній, замасковано-про-большевицькій пропаганді, в політичній свідомості західніх народів поволі утверджуються деякі правди про большевизм під впливом тих наочних фактів, якими СССР від закінчення другої світової війни так щедро обкладає своїх недавніх союзників. Захід уже розуміє, що в большевицькому поході на підбій світу реалізується наступ російського імперіялізму і комунізму. Дозріває пізнання правди, що большевизм має в собі ці два нерозривні складники — російський імперіялізм, якого він є дотогочасною найбезогляд-нішою формою, і комунізм, як форма його здійснення, інструмент для його універсального поширення. Обидва ці елементи творять тепер нерозривну цілість, єдність. Большевизм став однаковою мірою найвищим ступенем російського імперіялізму, як і послідовним втіленням комунізму. Це одне явище з двома генетичними елементами й двома способами дії назовні.

Здорові сили західніх народів знають, що обидва елементи большевизму — російський імперіялізм і комунізм несуть згубу всім іншим народам. Тож можна було б сподіватися, що політика західніх великодержав, маючи на меті захист власних народів й історичну відповідальність, прийме за генеральну лінію рішучий відпір й безкомпромісову неґацію большевизму в обидвох його елементах. В дійсності відношення західніх держав, як до комунізму, так і до російського імперіялізму, не може бути інакше, як негативне.

Але політика Америки й Англії обирає іншу генеральну лінію політичної розгри з большевизмом. Націлюючись проти нього, як найнебезпечнішої сполуки російського імперіялізму й комунізму, вона шукає способів, як би цю сполуку роз'єднати, вбити поміж них клина й кожний цей чинник (якщо він виступає окремо) приєднати собі за союзника, або бодай невтралізувати. Це й є головна концепція політичної війни з СССР, що її політика Америки й Англії цілком виразно обирає, підготовляє та починає реалізувати. Політична війна властиво вже йде, і теперішні позиції зайняті обидвома сторонами, визначують лінії політичних фронтів на початку військової розправи.

Західні держави задумують боротися з комунізмом тільки в таких його проявах, де він виразно своїть на послугах большевицького імперіялізму. Коли ж він виступає цілком окремо, відсепаровуючись від Москви, або в якомусь конфлікті з нею, тоді йому потурають. За цим стоїть бажання, щоб зробити якийсь вилім у таборі ворога.

Ця лінія політики очевидна передусім супроти Тіта. Хоч ціла його практика внутрішнього режиму, терору, колективізації, боротьби з релігією і ставлення на її місце марксизму і т. п. — живцем узята від большевизму, то Захід на все це примикає очі, виправдує Тіта з уваги на його незгоду з кремлівськими імператорами.

В політиці Заходу є більше фактів, що лежать на тій самій лінії шукання якогось порозуміння з неслухняними супроти Москви комуністами. Катастрофальна політика Америки й Англії в цілому розвиткові подій, у Китаї за останні роки, потурання комуністичному наступові, неефективна підтримка національних китайських сил, спроба наладнання добрих взаємин, торгівлі з червоним Китаєм, поки він на все це не показав своїх зубів — все це свідчить про те, що маємо справу з ширшою концепцією власної політики західніх держав, а не тільки з побічними потягненнями задля диверсії у ворожому таборі.

Це ставка на т. зв. націонал-комунізм, на те, що комуністичні рухи в поодиноких країнах захочуть емансипуватися з-під гегемонії Москви, відсепаруватися від неї, і відстоювати суверенність своїх держав з комуністичним устроєм. З ними Захід хотів би нав'язати добрі взаємини, передусім економічні, та постепенно відтинати їх пов'язання з СССР. Спір Тіта з Кремлем зробив цю концепцію дуже модною на Заході, надав їй блиску високої політичної муд-рости. Це пробивало дорогу для політики крайнього опортунізму супроти комуністичного наступу в Китаї. Англія й Америка сподівались, що за Тітом піде Мао Цзе-дун і з цього вийде великий тріюмф їхньої купецької політики. Тепер уже ясно кожному, хто кого перехитрив. Та все не таки в спекулятивній політиці, яка шукає способів викрутитися від важкої історичної проби різними заграми, ця концепція ставки на неімперіялістичний відкольний комунізм далі існує і ширить баламутство.

Так само оманною, а в своїх наслідках катастрофальною концепцією в політиці Америки й Англії є ставка на відщеплення імперіялістичних тенденцій російського народу від большевизму. На Заході здають собі справу з того, що імперіялістичні прагнення притаманні російській нації, що вони незмінно жиють і діють при всіх її внутрішніх зламах. Поставитись виразно ворожо проти російського імперіялізму — це значить мати проти себе цілий російський народ. І хоч західні народи розуміють, що експансивний імперіалізм всякої Росії змагає до опанування щораз більших просторів та зміряє проти їхніх інтересів і безпеки, то в їхній політиці переважає бажання, щоб передусім звільнитися від смертельної загрози большевизму, найгіршої форми російського імперіялізму. Страх перед тотальною розправою з цілою Росією каже їм приймати підсувану концепцію боротьби тільки з большевизмом в такій постановці, щоб не мобілізувати цілого російського народу, а якщо це можливе, значну його частину приєднати на свій бік, або бодай демобілізувати його воєнний запал. Для того вони не хочуть зачіпати імперіялістичних прагнень російської нації, а навпаки, дати наглядні докази, що вони цим не займаються, трактують це як недоторкальну справу самого російського народу, і хочуть тільки його звільнення від большевизму та встановлення демократичного ладу.

Для нас справа цілком ясна, що ця концепція не тільки що неправильна, бо не дає жодної історичної розв'язки, але що вона й нереальна. Большевизм дає наймогутніший розвиток і здійснення російським імперіялістичним прагненням, творить форму й підготовляє ґрунт для опанування усього світу, робить Москву, російський народ, осередком і провідником скомунізованого людства. Хто