Солен Ніра - Академія Арканум, Солен Ніра

Нолан, стоячи поруч, швидко зреагував:

— Нічого не повернеться, поки ми не знайдемо джерело цієї сили. Нам потрібно зрозуміти, хто саме стоїть за цією темрявою і чому вони так уперто намагаються знищити нас.

Його голос був твердим, а погляд — впевненим. Він завжди вмів говорити так, що його слова мали вагу, і зараз його рішучість була незаперечною.

Я повернулася до них, зібравши в собі всю силу, яку могла знайти. Потрібно було бути сміливою, адже я була тією, хто мала вирішити, куди ми підемо далі.

— Зараз ми знаходимо те, що нас об’єднує, — сказала я. — І, якщо потрібно, ми підемо до кінця. Я не здамся. Нам треба проникнути в серце цієї тіні і зупинити її раз і назавжди.

Нолан і Калеб переглянулись, і в їхніх очах відразу з’явилося певне розуміння. Вони знали, що без мене цей шлях був би неповним. Так само, як і я без них.

— Ти права, — погодився Нолан. — Зараз ми повинні діяти злагоджено. Інакше ми будемо просто грати в їхні ігри. Цей портал, цей ключ до темних сил… Нам треба знайти його, знайти точку, де все почалося.

— І ми знайдемо, — сказала я з твердістю, якої ще кілька днів тому в мені не було. — Я хочу знати правду, навіть якщо вона страшна.

І хоча кожен з нас розумів, що ці слова означають, кожен із нас був готовий до того, що далі нас чекають найскладніші випробування.

Ми вирушили до старої бібліотеки, де, за словами Нолана, можна було знайти необхідну інформацію про магічні ключі, портали і темні сили. Там ми могли знайти відповіді на всі наші запитання.

Бібліотека Академії була похмурим місцем, із туманними, що не було видні, поличками. Кожен крок тут звучав гучно, а запах старого паперу, в який було втоплено безліч таємниць, проникав у кожну клітину тіла. Відчуття тут було особливим — не тільки через інтелектуальну цінність цієї зали, але й через те, що вона здавалася місцем, де можна знайти навіть те, що не можна було б уявити.

Нолан ішов попереду, ведучи нас до центрального столу, де, за його словами, були записані найстаріші манускрипти і книги, що описували найглибші таємниці магії і темних сил.

— Ось вони, — сказав він, торкнувшись однієї з величезних книг, що вже давно не бачили світла. — Це може дати нам потрібні підказки.

Я з тривогою подивилася на Калеба, який мовчки стояв поруч. Ми всі розуміли, що чим ближче ми підходимо до істини, тим більше буде розв’язок. І, можливо, чим більше ми дізнаємося, тим більше ставить під загрозу наше життя.

Але я була готова. Ця історія не могла завершитись на півшляху. І це була не лише моя битва — це була наша спільна боротьба за майбутнє.
Нолан відкрив першу книгу, її сторінки були поцятковані червоними знаками, що світлились під слабким світлом свічок. Він уважно пролистував їх, і я відчула, як кожен його рух зберігає тягар часу і таємниць. Книга була старою, і кожен лист, який він перегортав, видавав тихий шурхіт, наче вона сама могла розповісти нам щось важливе.

— Це воно… — прошепотів він, зупинившись на одній сторінці. — Ось що нам потрібно.

Я підійшла до нього, і він показав на древній текст, який був написаний символами, що я не могла впізнати. Але деякі з них виглядали знайомими — це були ті самі символи, що я бачила на дзеркалі, через яке ми відкрили портал.

— Що це означає? — запитала я, намагаючись зрозуміти.

Нолан задумався на мить, потім відповів:

— Це пророчество, яке вказує на “ключ” до темних сил. І ми знаходимося на межі цього моменту. У книзі говориться, що портали можуть бути відкриті лише через певну точку в часі, і ця точка — Ясемін.

Я відчула, як серце зупинилося на мить. Усе, що я пережила, все, чому я намагалася знайти пояснення, виявилось частиною чогось більшого. Темні сили хотіли мене використати для відкриття цього порталу. Я була частиною того, що мало зруйнувати баланс світу.

— Я? — прошепотіла я, намагаючись усвідомити сказане. — Як це може бути пов’язано зі мною?

— Ти — частина цього пророчества, — сказав Нолан з усією серйозністю, що була притаманна йому. — Ти не тільки той, хто може закрити портал, але і той, хто його відкрив. Це частина твоєї суті, Ясемін. І зараз, коли ми знайшли відповідь, ми маємо діяти швидко.

Я стояла, ковтаючи кожне слово. Невже все, що я пережила, кожен момент моїх сумнівів і боротьби, був призначений? Моя роль у всьому цьому була частиною великої картини, якої я навіть не могла уявити?

— Що ми повинні зробити? — запитала я, зібравшись із силами. Я повинна була зрозуміти, як мені діяти далі.

Нолан закрив книгу і подивився на мене, його погляд був проникливим і глибоким.

— Ми маємо закрити портал, Ясемін. Ти повинна це зробити, але для цього нам потрібно більше, ніж просто сила. Нам потрібно розуміння того, як діяти, коли темряву не можна зупинити звичайними методами.

Я знала, що він мав на увазі. Для цього нам потрібно було знайти щось, що може дати силу, необхідну для закриття порталу. Але я також розуміла, що чим ближче ми підходимо до цієї мети, тим більше небезпеки нас чекає.

Раптом ззаду пролунали кроки, і я обернулася. Калеб стояв на порозі бібліотеки, він мав певний вигляд, наче чекав, що ми закінчимо свої пошуки і вирішимо, що робити далі. Його погляд був спокійним, але я відчула, що він щось приховує.

— Що ти робиш тут? — запитала я, трохи здивована.

Калеб ковзнув поглядом на Нолана, а потім знову на мене. Його вираз обличчя став серйозним.

— Я хочу допомогти, — сказав він тихо, але я помітила в його голосі щось незвичайне. Він виглядав дещо напружено.

Я відчувала, як хвилі тривоги поступово накочуються, але я не могла дозволити собі сумніви. Темні сили були вже близько, і кожна секунда була важливою.

— Ми знаходимося на межі, — продовжив Нолан, звертаючись до нас. — Якщо ми не закриємо цей портал зараз, він може забрати ще більше життів.

Але раптом, коли ми обговорювали наступні кроки, віддалений гуркіт почав долинати з темних коридорів академії. Зовні до нас добиралися темні сили, і вони були все ближче. Це було передчуттям чогось великого, що мало відбутися.