Анастасія Анпілогова - Тисячолітні. Відьма має померти, Анастасія Анпілогова

Глава 40. Виснаження

Вдень у дворі швидко збирали поміст для «страти». Люди вже починали товпитися довкола. Здається, у фортеці давно не було такого видовища. Хельга спостерігала за всім з того ж балкончика, з якого дивилася на бенкет челяді, тільки вона дозволила собі почати знімати жалобу. Одягнула прикраси та чорну сукню, але не під горло, а з квадратним декольте та пишними на плечах рукавами. Ранкова злість схлинула, оголивши сумніви. Чи правильно вона вчинила? Може покарання було надто жорстоким? Чи може краще поспілкуватися з усіма учасниками та донести до них свої думки у формі бесіди? Та хіба бесіда тут допомогла б? Хіба Тільда прислухалась би до її слів? Не схоже було, що дівчина взагалі дослухалась до когось.

Та і було вже запізно. Відступати тепер уже не можна. Поміст зібраний. Люди юрмилися біля нього. Дівчину вивели. Управитель все підготував. Залишилося виголосити вирок. Гремстер сказав своє вступне слово і підняв очі на балкон, справа за Хель, вона постаралася надати своєму голосу холодності. Мабуть, вже всі чули про те що сталося, і про покарання для винних. Якщо Хельга раптом відступиться, то люди будуть розчаровані, через те, що в них відібрали видовище, а ще будуть вважати це певним проявом слабкості.  

— Я хочу бачити закон і порядок у Чорній фортеці й не допущу, щоб хтось його порушував, а за порушення буде справедлива кара! За порушення спокою мешканців фортеці, стражники Грег та Ларс засуджуються до десяти днів у в'язниці, Грюн до вигнання з фортеці. За розпусну поведінку Тільда ​​засуджується до сорока ударів батогом і вигнання із фортеці.

У натовпі пробіг шепіт і на обличчях людей відобразилася підтримка її слів. До слуху дівчини долинуло «справедливо». Ось тільки чи справедливо? Одна річ була вбити «мати» і Роберта заради порятунку свого життя, а інша справа, вершити правосуддя над іншими людьми, які до її життя не мають жодного відношення. А може, й мають? Чи не вона була тими «розбійниками», які вбили старшого брата Тільди та ще трьох стражників? Або маркіз, або його син спробували приховати її злочин, та тільки від самої себе нічого не приховаєш.

Поки Хельга стояла в роздумах, кат почав виконувати покарання. У тиші над фортецею пролунали крики Тільди, кількість червоних смуг на її оголеній спині збільшувалася і збільшувалася. Це обернулося для Хельги комком в горлі, який не давав дихати. Навіщо? Навіщо вона взагалі все це влаштувала? Дівчина подумки вліпила собі ляпас. «Та візьми ж себе в руки, чорт забирай!». Вона натягла на себе холодний байдужий вираз, вчепившись руками в поруччя балкона. Людей схвалювало й це покарання, й вираз обличчя дівчини, це було помітно по їх реакції. Але вони не бачили, як кільця на пальцях Хельги дряпали камінь поруччя, настільки вона стискала його у своїх руках.

Коли кат закінчив, а Тільду відв'язали вона впала на поміст без свідомості з закривавленою спиною. Всю цю картину осяяли останні помаранчево-жовті промені Сонця, яке заходило за стіну фортеці. Хельга поспішила піти. Ні, втекти. Втекти якнайдалі від цього видовища.

Вона заскочила у свою кімнату, зачинивши двері та по її щоках ринули сльози. Їй не так сильно було шкода дівчину. Це було інше почуття. Втома, яка накопичилася, від усіх останніх подій, захована і законсервована в глибині свідомості раптово прорвалася назовні потоком сліз. Хельга сіла біля столика з прикрасами, подивилася на себе в дзеркало і зрозуміла, що навіть сльози не псували її зовнішність, стікаючи з великих гарних смарагдово-зелених очей по щоках і високих вилицях, але хіба від цієї краси легше? Вона дочекалася, доки емоції хвилею схлинуть назад і не витерла, а скоріше розтерла сльози по обличчю. Якщо не надто його терти, швидше за все, ніхто навіть і не помітить, що вона плакала. По ній це практично завжди було непомітно. Це був і плюс, і мінус її зовнішності. Іноді хотілося, щоб люди таки помітили, що вона плакала і розвіяли її тугу.

Хель важко зітхнула. Їй спала одна думка. Вийшовши зі спальні та наткнувшись на першого стражника, який попався, вона наказала якнайшвидше розшукати куховарку і привести до неї. Жінку привели абсолютно заплакану, вона дивилась на дівчину зляканими очима і постійно повторювала, як би подумки «донечка моя».

— Вислухайте мене. Я у вироку наказала вигнати вашу дочку. Але я не сказала виконувати це негайно. Нехай вона і Грюн побудуть у фортеці кілька тижнів. Їм обом у такому стані їхати не можна. Подбайте про них обох. Їм потрібна буде чиясь допомога. Коли їм стане краще, можете взяти коня і віз, і супроводити їх до рідні Грюна. Допоможіть їм там облаштуватись, а через пару днів на цьому возі та коні повернетесь у фортецю. Можете взяти чоловіка, щоб допоміг правити конем. Але прошу, зробіть це якомога тихіше та обережніше. Можете йти.

Сльози на очах куховарки висохли. Вона слухала дівчину з подивом, а коли Хельга домовила сказала:

— Дякую вам, міледі.

І в цих словах було так багато щирої подяки, що дівчина з деяким полегшенням видихнула. Не факт, що вона зможе змінити життя на краще цих двох людей, але треба було хоча б спробувати. Мало було покарати Тільду, треба їй ще й показати, що вона поводиться неправильно, і підштовхнути до думки, що можна й інакше, але це максимум, який вона може для них зробити.

Коли жінка пішла, чародійка знову зітхнула, вона мала ще одну важливу справу. Обміркувавши слова керівника про бунт, вона вирішила взяти невеликий загін чоловік у п'ять стражників і поїхати разом з ними до поселення зі смішною назвою, придушувати його. Якщо поселення і справді бідне навряд чи там буде великий опір. Вона наказала готувати це все за день. Їй треба було хоча б трохи відпочити, бо дівчина відчувала повне виснаження від всього. Щоправда, управителю не дуже сподобалася її ідея. Він сказав, що було б краще відправити туди загін чоловік у двадцять, а самій залишитися у фортеці, але дівчині хотілося всюди наводити порядки самій. Що їй сидіти у цій фортеці? Чим тут ще займатися, як не наводити лад та підтримувати правосуддя?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍