Ліра Куміра - Приборкати дракона, Ліра Куміра

Розділ 31. Таємне і явне

- Вже бувала тут? - Помітивши мою спокійну реакцію, промовив мій співрозмовник.

- Саме тут - ні, але з "Серцем" вже знайома, - все ж таки я відразу звернула увагу на суттєві відмінності між драконячою печерою і цим місцем.

- Ось навіть як... - задумливо промовив чоловік, клацнувши пальцями.
Навколо нас тієї ж миті загорілися магічні ліхтарики, а прямісінько в мене за спиною з'явилося м'яке крісло з чашкою гарячого шоколаду на підлокітнику. Всі умови для приємної та неспішної бесіди. Якби не одне "але".

- Де ми і навіщо ви привели мене сюди? - Рішуче витріщилася на Верховного, намагаючись не показувати свого сум'яття.

Те, що мене планують використати у своїй грі, не викликало сумнівів. Питання стояло лише в одному: а що я отримаю замість цього? І чи зможу поторгуватися? Саме ці думки займали мою голову в той момент, коли Повелитель неспішно походжав навколо ожилого артефакту.

- Мало кому відомо, що справжнє "Серце Світу" розташоване в Печері Буття, тоді як на Драконячих островах знаходиться лише його віддзеркалення. Але не це зараз важливо. Минулого разу його вдалося оживити лише тоді, коли моя Малія опинилася тут, - чи розуміла я те, про що мені намагався розповісти Всевишній? Не думаю... Якісь уривки здогадок спливали серед тих завалів, що заполонили мій мозок. Але мені ніяк не вдавалося зібрати все до купи. - Ти стала сильнішою... - додав старий, якось сумно посміхнувшись.

- Тобто, ви хочете сказати, що це не перша спроба воскресити стародавній артефакт? - Уточнила, отримавши у відповідь ствердний кивок. - І щоразу щось йшло не так, раз ми все ще тут? - Зробила свої висновки, почувши короткий смішок.

- Як бачиш... Світ так само стоїть на краю Хаосу, але цього разу він став трішки ближче до нього... і боюся, наступної спроби він просто не витримає, - промовив втомлено, нарешті зайнявши місце в одному з крісел.

- Як і я, - вирішивши, що в ногах правди немає, я опустилася на м'яке сидіння, торкнувшись пальцями візерунків на невеличкій чашці. - У мене зараз тільки одне запитання. - Здається, мені вдалося заволодіти увагою Крухта, бо він легенько подався вперед, уважно вслухаючись у мої слова:

- Раз це моя доля, від якої я ніяк не зможу втекти, то що я отримаю натомість? Я маю право на хоч якісь "плюшки"? - Схоже, такого нахабства Верховний від мене явно не очікував, бо чоловік задоволено крякнув, потираючи своє підборіддя.

- І що б ти хотіла отримати в обмін на свої "послуги"? - Я вступила в гру, у якій мені не виграти, як би не старалася. А отже, я мала підвищити ставки і спробувати вибити для себе те, що могло виявитися корисним.

- Можливість переписувати Долі? - Спробувала промацати ґрунт, але відповіді не отримала, як, власне, і будь-якої реакції. Ну добре, я хоча б спробувала. - А якщо я попрошу змінити всього одну долю, ви погодитеся? - Зрештою це я тут життям ризикую!

- Хм... - зацікавлено промовив мій співрозмовник, вдаючи, що вирішує. - І чиє ж майбутнє тебе хвилює? Ти б хотіла переписати свою книгу Життя? - Дуже заманливо, але... ні.

- Барнібаса Стоулса. Я хочу, щоб те, що сталося з ним, стерлося, немов і не було такого... - у мене не було сумнівів. Мій друг вартий того, щоб використати своє єдине бажання в обмін на його життя.

- Ось навіть як, - простягнув задумливо Всевишній, відсьорбнувши зі своєї чашки кілька ковтків. - А якщо я тобі скажу, що твій товариш і без того не втратить свою силу, ти зміниш свою волю? - Невже це була перевірка?

- Ні. Мені більше нічого бажати. Тільки щастя моїх рідних і близьких, - що може бути важливішим?

- А для себе? Чого б ти хотіла для себе? - Думки про Ріггард ммоентально замаячили на краю моєї свідомості, але я струснула головою, позбуваючись спокус.

Це тільки мої забаганки, і я не планувала примушувати Драгонійського до їх виконання. Усьому свій час і місце. І кожен отримає те, що заслужив. Так говорила моя матінка, а я завжди була схильна довіряти Кармелії Істрійській більше, ніж самій собі.

- Більшого мені й не потрібно, - дивна угода, адже я, фактично, нічого не вигравала, якщо вірити словам Бога.

- Як забажаєш, - перед моїми очима пронеслася низка дивних подій, у яких я встигла розгледіти обличчя тих, кого вважала своїми близькими. 

Не знаю, що хотів мені продемонструвати мій співрозмовник, але я чітко зрозуміла лише одне: у цьому видінні я отримала тонкий натяк. І мені доведеться в найкоротші терміни розгадати те, що не захотів мені відкривати Верховний.

І часу на це залишалося всього кілька днів, оскільки я точно побачила свій танець на балі Весняного Рівнодення, який відбудеться на цих вихідних в Захмарному палаці.

Як я дізналася? Все просто, адже підказка ховалася у вкритих квітами омели білосніжних колонах Пантеону.

Ріггард Драгонійський

Хлопець виглядав виснаженим, але я все ж відчув якийсь вогник всередині нього. Дивно... старший лікар твердив, що відновлення неможливе, ба більше, всі перевірки свідчили про те, що у Стоулса не залишалося жодного шансу. І єдине, чим йому могли допомогти цілителі, так це зменшити біль і полегшити сприйняття нової реальності.

Але що ж я відчуваю?

Торкнувшись прохолодної долоні Барнібаса, я пустив короткий імпульс і розпізнав ледь помітний відгук.

Бути того не може!

- Лікаря сюди! - Невже найкращі маги імперії помилилися? Чи це я бачив те, чого насправді немає? - Аліар! - Та де ж його носить!?

Вибігши в порожню вітальню, я кинувся в коридор, помічаючи там приставленого до мого студента стражника:

- Терміново знайдіть старшого імперського цілителя, справа не терпить зволікань, - здається, сьогодні я перевершив самого себе. 

Адже не часто побачиш правителя, який метушиться туди-сюди. Особливо, коли цей самий монарх ще деякий час тому влаштовував рознос твоєму начальнику. Але хіба зараз мене турбували такі дрібниці? Хоча, зізнаюся чесно, поважному магу все ж вдалося мене переплюнути, і очі згаданого раніше стражника полізли на лоб, тільки-но він помітив сивого старця, який біг сюди щодуху.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍