Василь Павлович Січевський - Чорний лабіринт. Книга друга
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Гм… — Керк витер серветкою рота. — Любий бароне, дозвольте з вами не погодитись. Війна не скінчилась, війна триває, і це стосується не тільки моєї Америки і його… — він кивнув на Федора, — Росії. Протиріччя наростатимуть з кожним днем. На жаль, це стосується і вас, німців…
— Німеччина недовго ходитиме переможеною! — не втримався Гуго.
— Пробачте, шановний пане, не маю честі бути з вами знайомим. — Керк поглянув на Гуго так, ніби півгодини тому між ними не було ні розмови, ні зустрічі.
— О, генерале, даруйте мені, — ні про що не здогадуючись, сказав Хорст. — Я забув вас представити… Генерал Керк… Гуго фон Глевіц…
— Як ви сказали? — перепитав Керк. — Фон Глевіц?
— Так, так… Перед вами син професора фон Глевіца, якого ви, сподіваюсь, пам'ятаєте з тих часів, коли ми з вами зустрічалися в його особняку на Терезієнштрассе.
— Дуже приємно… — промовив генерал, чомусь поглядаючи на Федора, що сидів у кінці столу.
— Мені теж приємно, генерале, — відказав Гуго. — Тут згадували фельдмаршала. Це був справді визначний полководець, як Кейтель, Гудеріан, Манштейн…
— Я десь читала, що армія, яка має тільки визначних полководців, — усміхаючись, сказала Патриція, — як правило, програє війну.
Керк виразно зиркнув на неї, проте вона не знітилась, навпаки, твердо глянула йому в очі й нахилилась до Федора, щось нашіптуючи йому на вухо.
— Так от, Вальтер фон Торнау, — вів далі Гуго, — мав багато чеснот і достоїнств, а головне, добре знав, куди треба вкладати свої капітали…
Розмова за столом потекла, неначе ручай, що з крутизни, де йому доводилось перескакувати з каменя на камінь, дістався-таки тихої заводі. Мова зайшла про стан німецької економіки, у справах якої Гуго фон Глевіц виявив досить широку обізнаність.
Федір слухав і не слухав. Щось пекуче, невситиме уп'ялося йому в серце і ссало, ссало… «Як він сказав? Моя Америка і його Росія?.. Збрехали, генерале, підло збрехали!.. Ви вже не рахуєте мене за Росією. Я для вас той, чиїми руками ви збираєтесь повалити її, але ми ще побачимо, чи так воно буде, як вам хочеться!»
— Тедді, любий, не бери близько до серця, — шептала Патриція. — Він не вартий того… Заспокойся…
— Я спокійний… Чому ти вважаєш, що я хвилююся?
— У тебе на обличчі все написано…
— Я думаю зовсім про інше…
— Про що, коли не секрет?
— Не про що, а про кого… — Федір показав очима на Хорста. — Вдруге сиджу з цим паном за одним столом і ніяк не можу зрозуміти, хто він? Зовні ніби порядний чоловік, але оточення, як кажуть, говорить саме за себе.
— Коли ми зустрілися вперше, він був просто гарненьким хлопчиком. Тоді він був навіть трохи закоханий у мене…
— А зараз? — запитав Федір.
— Зараз? — весело засміялася Пат. — Зараз біля нього ця дівчинка… Вона гарненька. Правда? Вона тобі подобається, Тедді? Ну от, ти знову мене не слухаєш.
— Зате нас уважно слухає Керк.
— Не звертай уваги. Ми говоримо російською мовою, а він жодного слова по-російськи не розуміє…
Вона знову розсипала над столом срібні дзвіночки сміху. Федір глянув на генерала. Той про щось упівголоса розмовляв з Гуго.
— Панове! — перекриваючи гомін, підвівся Гуго фон Глевіц. — Дозвольте піднести цей келих за нашу єдність! За новоутворену фірму, на чолі якої стоїть барон Торнау. Ви перші, хто чує про неї. Тож за процвітання новоутвореної корпорації!
Хорст дивився на Гуго й нічого не розумів. Ще кілька годин тому він вимагав від них з Ютою зберігати все в таємниці. І ось маєш. Гуго, помітивши його розгубленість, підморгнув, посміхнувся і вів далі:
— Не поспішайте з оплесками, панове, я не закінчив… Ти, Хорсті, поцікавився у нашого друга, генерала Керка, як він ставиться до того, що за цим столом зараз сидять недавні вороги. А чи були ми ворогами, скажімо, з Америкою? Супротивниками в минулій війні — так, але ні в якому разі не ворогами! У післявоєнній Європі, я сподіваюсь, ми будемо партнерами. Сьогодні Америка зацікавлена в тому, щоб німецька промисловість, наука, зрештою наша державність набули сталих форм. Ми потрібні вам, генерале, і ми про це знаємо! Тож за наші спільні інтереси, за нашу єдність, в якій новоутворена фірма посяде потрібне й почесне місце!
Голосніше за інших аплодували Кіртаги. Керк розумів, що настав його час виголосити тост. Йому згадалося, що ще зовсім недавно він відправляв з Монако в палаючий Берлін групу Дайна, щоб вилучити з архівів імперської канцелярії документи про давні зв'язки фельдмаршала фон Торнау з банкірським домом Рокфеллерів та про його участь в амєрикано-німецькому концерні «Стінес бразерс енд компані». В цій групі був тоді й майбутній барон Хорст Торнау. Як інколи доля міняє людей місцями і як неможливо наперед передбачити, хто й де стоятиме через рік-другий! Колись він, генерал Керк, був для цього хлопчика недосяжний, як бог, а сьогодні барон купує його через Гуго фон Глевіца за сто тисяч доларів на рік…
Генерал підвівся. Розмови за столом стихли.
— Я радий, панове, що маю честь бути присутнім при народженні нової фірми. Її організатори свідомі ситуації, що нині склалася в Німеччині, Австрії, Італії та інших країнах Західної Європи. Американські урядові кола, наскільки мені відомо, готові підтримати здорову ініціативу людей, які не викликають сумніву в лояльності. Я особисто вітаю молодого барона фон Торнау, який виявляє розуміння покладеного на нього обов'язку. В нову німецьку промисловість повинні приходити молоді свіжі сили! — Генерал зробив паузу й повів далі:
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний лабіринт. Книга друга», після закриття браузера.
