Тетяна Ковтун - Не повертайся спиною до звіра

виголеному обличчі в нього цілий день блукала незрозуміла посмішка. Ще вранці він припустив, що спецслужби виявляють підвищений інтерес до міністерської будівлі. Він сам бачив, як невідомий робітник у спецівці з ліхтариком вилазить із вентиляційної труби.

Пообідньої пори Петро Олексійович за дорученням Сливки ходив до аптеки, а потім до магазину, де придбав рамку для портрета міністра. Тепер Тодоско нетерпляче оглядав кімнату. Усі місця для світлин були зайняті.

— Слухайте, це ж доведеться забивати ще один цвях! — бадьоро вигукнув він нарешті, вочевидь не збираючись робити цього.

Нарешті Тодоско підійшов до стіни, де з часів «помаранчевої» влади висів портрет Пасічника, зняв його й поклав на запилюжену шафу обличчям униз. Натомість дбайливо обтер рукавом фото Марієва в рамці й її повісив її звільнене від президентського портрета місце.

Розділ четвертий
I

Напередодні парламентських виборів всі засоби масової інформації цитували лише Президента, прем’єра та голів партій. Однак Марієву пощастило завдяки своїм гучним заявам застовпити чільне місце у рейтингу топ-новин. Міністр праці оголосив благодійну акцію: створення робочих місць для інвалідів. Вигадка копійки не була варта, але про це здогадувалися одиниці. Лічені експерти розумілися на соціальних проблемах, а основна частина електорату ковтала таку піну. Днями прізвище міністра праці з’явилося в рейтингу після його заяви про те, що середня пенсія в Україні має становити шістсот євро.

Навіть на погляд безстрашної піар-служби Марієва це було занадто. Слова міністра насмілилася процитувати єдина промосковська газета. Відчайдушний піарівський екстрим не залишився непоміченим нагорі. Сергія Климовича викликали на килим.

Біла кам’яниця Кабміну зустріла міністра мовчазним ескортом із працівників секретаріату глави уряду. Пройшли до ліфта, яким користувався тільки прем’єр. Десь у глибині душі високопосадовця ворухнувся страх. Чомусь спали на думку переповідки про особливу вимогливість, з якою прем’єр питав з підлеглих. Він волів би, щоб його вказівку працювати в уряді двадцять чотири години на добу сприймали буквально.

Але з цим у відомстві Марієва було нібито в порядку — його підлеглі мало що не ночували на роботі. Отже, справа була в іншому.

— Я ціную наші давні дружні стосунки, але навіщо ти мене підставляєш?

Шеф уперся очима у зблідле випещене обличчя Марієва і відчув у собі лють великого дужого звіра. Але опанував себе.

— Чи ти думаєш, мені приємно чути телефонні дзвінки із апарату Президента з приводу твоїх сенсаційних заяв?

Прем’єр дістав стос роздрукованих аркушів і потрусив ними у повітрі.

— Це твої заяви на радіо, телебаченні й у друкованих засобах інформації. А це зауваження експертів!

Він згріб зі столу якийсь аркуш із щільним текстом і зачитав уголос:

— «Незважаючи на суттєве збільшення розмірів мінімальних державних соціальних гарантій, вони ще не досягають розмірів мінімальних соціальних стандартів, необхідних для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення. Це стоїть на заваді у приєднанні України до обов’язкових статей Європейської соціальної хартії про право на соціальне забезпечення, а також соціальну та медичну допомогу».

Шеф перевів дух — надто складно читався текст. Зітхнув. Помітно було, що в нього кепсько на душі. Нарешті глянув Сергію Климовичу в очі і рикнув:

— Ми насилу встановили мінімальну пенсію на рівні прожиткового мінімуму. А ти? Що ти верзеш про пенсію в шістсот євро? Коли знаєш, як це зробити — то давай, сідай на моє місце. А цей скандал навколо декретниць… Мало того, що утворилися черги, так іще твій заступник намолов про якісь обмеження для вагітних, які буцімто запровадять у новому Трудовому кодексі. Послався при цьому на європейське законодавство. У нього все гаразд із головою? Слухай, читаю висновок фахівців: «Стаття 8 Європейської соціальної хартії забороняє звільняти жінку в період часу, коли вона повідомила роботодавця про свою вагітність, до закінчення її відпустки з вагітності і пологів».

Глава уряду раптово замовк, ніби йому забракло повітря.

— Дозвольте, я поясню, що мав на увазі мій заступник. Розумієте, є домовленість із роботодавцями і профспілками. Звісно, це не для преси…

Сергій Климович, збиваючись, заходився розповідати, якою ціною вдалося дійти компромісу.

Прем’єр якусь мить розмірковував, не дивлячись на міністра. Потім зітхнув і кивнув з виглядом, ніби йдучи на вимушену поступку.

— А як інакше втримати рівновагу між сторонами? — Марієв посмілішав і говорив з більшим натхненням. — Тим паче, що уряду досі не вдалося підписати генеральної угоди з роботодавцями й профспілками.

— І все-таки потрібно знайти золоту середину. Найбагатші люди країни готові дотримуватися європейських стандартів. Наступного тижня в рамках ініціативи ООН у Києві відбудеться Форум соціально відповідального бізнесу. Тобі доручення — виступити там із гарною промовою і не осоромити уряд.

Міністр побадьорішав, заграли очі. Видно було: хоче щось додати, але не наважується.

— Говори вже, — буркнув прем’єр, начіпляючи на носа окуляри і знову гортаючи якісь папери.

— Є прохання, — худорлява спина міністра прогнулася. — Профспілки надокучають своїми кляузами. Дивуються, звідки взялося страхування путівок, мовляв, навіщо воно потрібне.

Господар кабінету іронічно глянув на Марієва поверх окулярів. Той продовжив:

— Запитують, чому лише двадцять два відсотки коштів Фонду страхування з тимчасової втрати працездатності пішло на оздоровчі заходи. Із них п’ятдесят мільйонів гривень, мовляв, витрачено на якесь дивне страхування. То чи не міг би Кабінет Міністрів повністю перевести всі соціальні страхові фонди під свою опіку? Інакше профспілки нас просто зжеруть.

— Може, й твоя правда. Думаю, міністр фінансів оголосить про відповідне рішення на наступному урядовому засіданні.

Прем’єр, однак, наражався на ризик. Невідомо, як Пасічник зреагує на спробу уряду підім’яти під себе страхові фонди. Може виникнути конфлікт із Секретаріатом Президента. Але якщо задум Марієва реалізують… Сергій молодець.

— Чекай-но, — шеф зупинив міністра на порозі, - а що це ти таке наговорив у