Джейн Остін - Гордість і упередженість

уникнення відповіді є скоріше ознакою короткочасної розгубленості, ніж якогось неприйняття запрошення, і забачивши, що її чоловік, котрий любив товариство, теж був абсолютно не проти це запрошення прийняти, місіс Гардінер наважилася дати згоду і за Елізабет; тож зустріч було призначено на післязавтра.

Бінглі висловив велике задоволення з того, що його зустріч із Елізабет неодмінно відбудеться, бо він іще мав багато що сказати їй і багато про що спитатися стосовно своїх друзів у Гертфордширі. Елізабет, переінакшивши все це як прагнення щось почути про її сестру, теж була задоволена. З цієї причини, а також із деяких інших причин, вона — після від'їзду гостей — навіть згадувала ці півгодини з певною приємністю для себе, хоча, коли це відчуття поволі минулося, особливих підстав для радості залишилося мало. Прагнучи якомога швидше залишитися на самоті і побоюючись розпитувань та натяків з боку своїх дядечка та тітоньки, Елізабет пробула з ними достатньо довго лише для того, щоб почути про те добре враження, котре на них справив містер Бінглі, а потім швиденько пішла перевдягатися.

Але їй не треба було боятися допитливості містера та місіс Гардінер; вони зовсім не хотіли змушувати її до розмови — їм і так було ясно, що Елізабет була знайома з містером Дарсі набагато краще, ніж їм до того здавалось; їм і так було ясно, що він дуже її кохає. Вони побачили багато цікавого, та не побачили нічого, що спонукало б до розпитувань.

Тепер про містера Дарсі вони просто не могли думати інакше як добре, бо впродовж їхнього знайомства він поводився бездоганно, їм не могла не сподобатися його ввічливість, і якби подружжя Гардінерів формувало своє враження про його вдачу з власних почуттів та розповіді його економки, то гертфордширське товариство не впізнало б колишнього містера Дарсі. Однак тепер вони мали більше підстав довіряти економці, досить швидко збагнувши, що не можна похапцем відкидати авторитетну думку служниці, котра знала його ще з чотирирічного віку. У їхніх лембтонських знайомих здорового глузду, здається, не поменшало, тож їхню думку ігнорувати також не можна було. А ці знайомі тільки й могли закинути містеру Дарсі, що його гордовитість. Таким, мабуть, він і був, а якщо ні, то цю рису йому скоріш за все приписали мешканці невеличкого базарного містечка, до якого його родина не мала звички навідуватися. Однак усі визнавали, що чоловік він був щедрий і багато допомагав бідним людям.

Стосовно Вікхема подорожні швидко довідалися, що його тут не надто поважали; бо, хоча про основну причину розриву з сином його покровителя уявлення широкого загалу було хибним, усе ж загальновідомим фактом було те, що, покинувши Дербішир, він залишив по собі багато боргів, котрі містер Дарсі опісля сплатив за нього.

Що ж до Елізабет, то цього вечора вона думала про Пемберлі більше, ніж увечері минулого дня; і хоча вечір цей видався довгим, його все одно не вистачило, щоб визначитися стосовно своїх почуттів до того, хто в тому маєтку мешкав; цілих дві години пролежала вона, намагаючись ці почуття окреслити. Ненависті вона до нього не відчувала — тут ніяких сумнівів не могло бути, ні. Ненависть щезла вже давно, і відтоді їй було соромно за свою антипатію до нього — якщо це можна було назвати антипатією. Повага, викликана переконаністю в наявності в містера Дарсі гідних поваги рис, спочатку визнавалася неохоче, та потім перестала суперечити її почуттям. Навпаки — тепер ця повага зросла й перетворилася на якесь більш дружнє почуття завдяки його поведінці протягом останніх двох днів, через яку його вдача постала у ще сприятливішому світлі. Але, крім усього цього, крім поваги та високої оцінки його людських якостей, було в душі Елізабет іще одне добре почуття, на котре вона не могла не зважати. Це була вдячність. Вдячність не лише за те, що колись він освідчився у коханні, а й за те, що він продовжував кохати її настільки сильно, що готовий був вибачити їй те примхливе роздратування та дошкульність, з якими вона йому відмовила, і всі ті несправедливі звинувачення, котрі цю відмову супроводжували. Він, котрий, як вона гадала, мусив уникати її як найзапеклішого ворога, при випадковій зустрічі виявив велике бажання підтримувати їхнє знайомство, а тепер без будь-якої неделікатності у виявленні своїх почуттів і без будь-яких недоречностей у поведінці там, де справа стосувалася лише їх двох, усіляко намагався сподобатись її друзям та ще й забажав познайомити її зі своєю сестрою. Подібна переміна в людині з таким сильним почуттям гордості викликала не тільки велике здивування, а й вдячність, бо це можна було пояснити лише коханням, палким коханням. Саме по собі це почуття заслуговувало на всіляке заохочення, бо воно справляло на Елізабет приємне враження, хоча більш точно природу останнього визначити було непросто. Вона поважала його, вона високо цінувала його якості, вона була йому вдячна, вона була зацікавлена в його щасті. Їй лише треба було з'ясувати — наскільки вона хоче, щоб його щастя залежало від неї самої, і наскільки це сприятиме щастю їх обох, якщо вона скористається своєю владою (а щось підказувало, що таку владу вона все ще має) і дозволить йому поновити свої пропозиції.

Увечері між тітонькою та племінницею було вирішено, що таку вражаючу чемність із боку міс Дарсі, котра приїхала до них того ж дня, коли сама вона прибула до Пемберлі, — а вона встигла дістатися туди лише до другого сніданку, — треба віддячити, якщо вдасться, належним виявом чемності з їхнього боку, а значить — зробити до Пемберлі відповідний візит ввічливості наступного ранку. Тож вони мали їхати. Елізабет була задоволена; але чому — вона й сама не знала достеменно.

Містер Гардінер покинув їх невдовзі після сніданку. Минулого дня знову згадали про риболовлю, і тому було домовлено, що опівдні він має зустрітися в Пемберлі з потрібними людьми.

Розділ XLV

Тепер, коли Елізабет переконалася, що антипатія до неї з боку міс Бінглі корінилася в ревнощах, вона не могла не думати про те, наскільки небажаним для останньої буде її візит до Пемберлі; їй дуже кортіло дізнатися, скільки показної чемності знадобиться цій особі, щоб поновити їхнє знайомство.

Коли вони приїхали до маєтку, їх провели через вітальню до зали, котра розташовувалася з північного боку і тому була винятково приємною для проводження там часу влітку. Вікна зали виходили на відкриту місцевість, показуючи для огляду приємний для ока краєвид з високими лісистими пагорбами позаду будинку, а на галявині, що містилася