Налія Шепель - Щоденник Яти Ольше. Том 1, Налія Шепель

серцебиття все більш рівномірно б’ється в грудях. Дощ тим часом припинився, а хмари почали розходитись.

- Зараз він спить. А коли проспиться буде як новенький. Кого наступного підлатати? Рівіс?

Й не чикаючи дозволу почав зцілювати чергового пацієнта. Наступним був Леорі, на мені ж вже жодної подряпини не було.

Очікуючи поки Імар прийде до тями, я з Вальдегором вирішили перевірити будівлю де перебував портал. До нас також приєднався Леорі. Самідіра ж ледь вмовила залишитись, охороняти зовні.

Всередині було два обгорілих тіла, а самі стіни трималися лише дивом. Від порталу не залишилось й сліду.

- Про що думаєш? – запитав Вальдегор.

- Про декана. Розповісти про те, що тут відбулося, чи замовчати?

- Й якого висновку дійшла?

- Звісно розповім. Хай йому грець.

- Разом підемо. Як отримувати догану, то вдвох. Може не так сильно буде лаятись, - запропонував Леорі.

- Але про одне прошу замовчати, - попросив вампір, - про те, що я вилікував Імара. Мені й так від вчителя перепаде.

- А що то була за магія? Я бачив й не раз як зцілювали, але це щось інше.

- Це суміш зцілення та некромантії. Я вже місяць вивчаю обидва напрямки.

- Але об’єднувати їх вдавалось лише елметам! - Здивовано викрикнув хеда.

- Того й прошу, про мене не розповідати. Не вистачало знов купу питань та перевірок проходити у Німідора.

- Будемо мовчати. Але й не обіцяю, що вдасться тримати довго це в таємниці. Рано чи пізно, не знаю як, але Лавер постійно про все дізнається, - запевнив хлопець. – Хотів запитати: Ята, а чого ти й досі в напівтрансформації? Відчуваєш ще загрозу?

- Ні. Просто в мені з одягу вижили лише чоботи та куртка.

Леорі почервонів наче томат зрілий. До нього щойно дійшло, що під лускою я повністю гола.

***

В місто ми повернулися пізно ввечері. Другокурсники одразу ж пішли до Фіони з подругами, щоб переконатися, що з ними все добре. А я з Гором додому. Й залишившись на одинці розповіла, що помітила як за нами спостерігали від самої зони до міста зграя незнайомих вовків-перевертнів.

03.10.157р.

Околиця Маг-Рівіка

Першого дня тижня пан Калрін Лавер спокійно вислухав нашу з Леорі розповідь про злогоду в зоні. Потім хлопця відпустив, а зі мною провів чергове заняття з контролю емоцій. Задовольнившись моїми результатами відпустив й мене, а на наступний день забравши з уроків потягнув до аномальної зони.

- Некромантією смердить, гірше чим на фермі гноєм. Таке враження, що тут відбувся конкурс, хто швидше підійме мерця. Та не один, а декілька.

Декан дійшов такого висновку по завершенні двох годинної перевірки магічного фона цього місця. Хоч некромантія й була офіційно дозволенна, все ж за її практикою пильно слідкували, того я побоювалась, щоб декан не здогадався, що тут й Вальдегор руку приклав.

- Залишки кісток вже майже розтягли на обереги селяни. Й нащо вони їм здалися? Користі нуль. Але декілька вдалося знайти. Сподіваюсь їх зможемо дослідити, - завершивши розгрібати попіл, декан подивився на мене. - Більше подробиць пригадати не вдалося?

Я чесно намагалась, але запах згарища заважав зосередитися. Та де що все ж змогла згадати.

- Портал був тут, - тикнула я рукою майже в центр попелища, - він не мав стабільної форми, але навряд перевищував півтора на півтора ларка. Ще на відміну від наших в нього була відсутня рама. Але перед усім лякало що він клуботався, наче не портал, а пожежа. Та ще з нього інколи виривалися блискавки. А! Ще згадала. Якось дим розійшовся й мені, на тій стороні порталу, вдалося розгледіти контури ще одного демона. Він на відміну від ларгінців мав лише дві руки, а на його голові були велетенські роги. Чи то шолом такої форми. Часу розглядувати його більш ретельно не було, я майже одразу розпочала пожежу.

- А він тебе помітив? - з тривогою в голосі запитав Лавер.

- Так. Я це відчувала. Й не тільки бачив, а ще й добре розгледів та запам’ятав.

- Звідки така впевненість?

- Я відчула. Він дуже здивувався, коли я перекинулась драконом.

- Це не добре.

- Знову будеш наполягати на цілодобовій охороні?

- Оцінюючи, як ти впоралась з ларгінцями, то буде марна трата ресурсів.

Нарешті. Й пів року не пройшло.

- Але..., - продовжив декан, та я його перебила.

- Хтось наближається.

- То Німідор. Треба це місце взяти під охорону.

Але декан помилився, це були селяни які ще не встигли набрати “оберегів”. Розігнавши шукачів, ми присіли в очікуванні ельфа з загоном охоронців. А щоб не гаяти час, декан вчив як встановити зв’язок з фамільяром, щоб бачити його очима, коли він знаходиться на відстані.

04.10.157р.

Дикий Ліс, Маг-Рівік

- Й нащо ти це все притягла? - запитав мене Вальдегор, спостерігаючи як я розставляла зміст підвалу вежі у своєму підвалу.

- Щоб спокійно з ними розібратися. Може щось знадобиться.

- Дійсно дракон. Все до своєї печери тягнеш. А раптом там щось небезпечне? Якась хвороба, наприклад?

Тяжко зітхнувши, з частиною слів погодилась. Мій підвал дійсно все більше нагадував звалище. Тут вже знаходились деякі речі з Гаяв-Тока, та ще й додала з зони. Якщо чесно кажучи я дуже ризикувала телепортуючись прямісінько до підвалу, раптом сховище знайшов Німідор та також його обстежує. Та на моє щастя схованка залишалась не поміченою.

- Я ж не збираюся відкривати ці флакони прямо посеред міста, - намагаючись трохи виправдатись, відповіла я. - От навчуся встановлювати захисні бар’єри як магістр Стер, щоб жодна бактерія його не перетнула, тоді й почну досліджувати.

- А сама захворіти не боїшся? Може там спеціальний вірус проти драконів?

- Може. А може й ні. Час покаже. А ти знов зібрався до фот Хейнна?

- Так. Повернуся на при кінці наступного тижня. Якщо впораюсь з завданням звісно.

Я трохи засмутилася, адже на наступний тиждень в мене були деякі плани. Та не стала наполягати, щоб вампір вмовив його відпустити раніше. Все ж не останній рік тут живу. Сподіваюсь. Бо мені подобався цей світ, він дійсно став мені домівкою.

Попрощавшись з другом я пішла до школи, а він до лісу, тренуватися.

***

- Вчора відбулася дуель між Віткаром та Конном, - тихенько на вухо сказав Філл, поки магістр Семо малював схеми на дошці.

Я трохи запізнилася, того й не