Катерина Воронцова - За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова

Дівчина судомно втягнула в себе повітря й обхопила руками тендітні плечі, пальці сильно стиснули тканину сукні. Біль у її очах бив з розмаху. Найбільше на світі Данилові хотілося заховати Андріану у свої обійми й ніколи більше не відпускати, але він втратив на це право багато тижнів тому.

- Ти ж не будеш їх..., - її голос звучав тихо й хрипло. - Ти ж їх не...

Він шумно видихнув.

- Я не буду різати на смужки іхні бандитські тушки, якщо ти про це. Я не вбивця, Андріано. Хоча, зізнаюся, сьогодні мені коштувало чималих зусиль таким залишитися. У мене є можливість зупинити Кречетових законним шляхом. Вони з головою загрузли в жахливому бруді, їхніх злочинів вистачить на кілька довічних термінів.

Андріана кивнула, але її погляд лишався пустим, у Метелика  всередині наче щось давно надірвалося.

- Ти будеш вільною, Андріано, зможеш продовжити навчання в консерваторії. Влаштуєш своє життя так, як забажаєш.

Великі очі здивовано розкрилися, повний зневіри погляд приклеївся до чоловіка, що стояв поруч. Їй потрібен був час, щоб повною мірою усвідомити почуте. Мабуть, Метелик зовсім зневірився коли-небудь повернутися до колишнього життя, вільного, без насильства й аб'юзу, без безперервної втечі, без ночей, сповнених жахів.

- Якщо захочеш, переїдеш у свою квартиру, але, якщо ти залишишся з нами, Северські будуть щиро раді. Батько і брат, вони теж встигли полюбити тебе.

Андріана мовчала, ймовірно намагалася звикнути до думки, що тепер зможе вільно розпоряджатися собою. Але Дан зрозумів її мовчання по-своєму.

- Щодо мене не турбуйся, - він нервово скуйовдив неслухняне волосся, - я не нав'язуватиму тобі своє товариство.

- Я не турбуюся.

- Якщо тобі що-небудь потрібно, тільки скажи і...

- Мені нічого не потрібно. Якщо я зможу повернутися додому, цього буде цілком достатньо.

Дан сковтнув. Це було боляче, але, знаючи характер Андріани, цілком очікувано.

- Місяць, максимум півтора судового розляду й питання з мафіозною сімейкою закриється назавжди. А доти ти під моїм захистом.

Знизу почувся невеликий галас, метушня і розмови.

- У вас гості? - насторожилася Андріана.

- Ні. Це тимчасове сум'яття. Ходімо, я хочу тобі дещо показати, -  він відчинив перед Андріаною двері, пропускаючи вперед. - Якщо ти не проти, звісно.

У кімнату поруч із робочим кабінетом Данила група людей вносила медичне обладнання. За десять хвилин приміщення вже нагадувало собою відділення травматології, з повним комплексом фізіотерапевтичних апаратів.

- Що це? - Андріана з цікавістю і подивом поглянула на Данила.

- Треба ґрунтовно зайнятися лікуванням твого зап'ястя, - він дозволив собі легко торкнутися її долоні. - Для цього не потрібно їздити в клініку. Тобі необхідно одужати та продовжити навчання, хіба не так?

- Ти й про це знаєш? - видихнула дівчина.

- Мені справді шкода, Мете... - Дан запнувся, - Андріано, але до часу тобі краще відкрито не з'являтися в місті. До того ж це батько наполіг на домашньому лікуванні, ідея належить йому. Ти дуже засмутиш його своєю відмовою.

Дан, звісно ж, безсовісно брехав, він уперше був у ролі актора і складав сценарій на ходу. Старший Северський ні слухом, ні духом не знав про домашню клініку. Нічого, він попередить батька пізніше. Але зараз хлопець готовий був записатися в театральний гурток, аби переконати Андріану пройти курс лікування, не почуваючись при цьому нічим забов'язаною йому. Упевнитися в правдивості слів Дана їй не було можливим, Роман Андрійович і Максим поїхали одразу ж після сніданку і в будинку вони залишилися удвох, не рахуючи Марійки. Дівчина допитливо вдивлялася в обличчя чоловіка. Він стояв, як на голках, але й оком не кліпнув. Стійко витримавши довгий випробовувальний погляд Данило продовжив.

- Травматолог, масажист і фізіотерапевт приходитимуть із ранку, кожен у свій час. Так що? Ти згодна? Якщо ні, я можу повернути машину, хлопці негайно вивезуть усе звідси назад.

- Ні, не треба, - стрепенувся Метелик, - вийде недобре. Я подякую Роману Андрійовичу особисто.

- Звісно, - згідно кивнув Дан і широко посміхнувся, - упевнений, тато буде дуже радий.

Андріана не розібралася, від чого раптом так піднявся настрій у Данила.

До полудня ні Северський старший, ні Максим не приїхали додому й парочка змушена була обідати удвох. Скутість і незручність дівчини крапля за краплею розчинялися в абсолютно м'якому й делікатному ставленні до неї Дана. Він жодним натяком не торкнувся її важкого минулого, відчуваючи, що дівчина не настільки довіряє йому, аби повністю розкритися. Але чоловік готовий був чекати цього вічність, якщо знадобиться. Як і його брат, Данило був розумним і цікавим співрозмовником. Молодий, він мав величезний життєвий досвід. Коли об'їздив півсвіту - є що розповісти. Натягнутість, яка ще вранці відчувалася між ними, зараз якщо й не зникла зовсім, то потихеньку досягла своєї найнижчої межі. Кава, дбайливо приготована прислугою, давно охолола, але співрозмовники навіть не помітили такої дрібниці. Андріана дивувалася сама собі, як чужа їй тема будівництва раптом виявилася настільки цікавою. Це було нескінченне царство великого бізнесу, дивна паралельна реальність, зі своїми законами та правилами, божевільними перегонами та конкуренцією. Зовсім не схожа на світ, де панувала її музика, але не менш своєрідна. Данило багато розповідав про архітектуру, порівнював принципи будівництва у Стародавньому Римі, Греції, коментував сучасні можливості та технології, вказував на їх переваги та мінуси. Тепер Андріані стало зрозумілим, чому Северський легко обходив своїх конкурентів і швидко укладав вигідні угоди. Він був абсолютним професіоналом у бізнесі та, крім очевидного розуму й таланту, любив свою роботу, по-справжньому любив. Данило був у захваті від своєї справи і без зусиль міг захопити будь-кого. Його вогонь був заразним.