Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

розпалася на низку каганатів. Л. Гумільов уловив те, чого ніяк не можуть збагнути інші: що ж «цементувало» багато століть цей різноликий, різноманітний, що розтягнувся на 10 тисяч верст, степ? Лише підхід до історії людства з позицій духовності дає правильну відповідь: домінуючим чинником тут виступала арійська ідея, духовна вісь Агарті — Аратта. Це великий шлях аріїв — шлях духовного зростання людства, що веде до єдиного Бога, до істини, до сонячних висот. Замикає його Припонтида — колиска слов'янства та української нації, яка ще скаже своє слово.

4. Гунами називалися арієзовані (натхнені аріями) народи. Серед них провідну роль — чимдалі, тим більше — відігравав етнічний субстрат хуно-сяньбі, з якого пізніше постав тюрксько-монгольський етнос. На початку IV століття н. е. хуно-сяньбі вийшли на землі аланів та угрів і звідти рушили до Європи, точніше, до Північної Припонтиди, поглинаючи безліч племен. 376 року вони вийшли з Кубані, форсували «два Дони»[Див. виноску до епіграфа цієї глави] й рушили до Борисфена. Саме таких гунів і знає Європа, їх ще називали білими.

Арійське ядро цих кінно-людських мас становила нечисленна хуно-сяньбі-кипчацька народність, що дозріла фізично й духовно у-степах Алтаю. Вона втілювала собою інтелектуальне й духовне єство білих гунів, які увійшли до Припонтиди.

5. Нам відомо, що гуни на чолі з Баламбергом на прохання антських князів розбили остготів і рушили до Дніпра. Готи стали васалами гунів, які об'єдналися з антами, іншими праслов'янськими племенами. Везеготи (західні), злякавшись, почали відходити з правого берега Дніпра до Дунаю. 376 року завершилось визволення всього Нижнього Подніпров'я від панування готів, які століттями пригнічували праслов'янські племена. Готи прийшли до Припонтиди з північного заходу, із земель Пруссії. Це був своєрідний удар «лівих» аріїв (згодом вони сформували тевтоно-рицарські антислов'янські ордени), завданий «правим» аріям. Він знаменує собою черговий етап протиборства Шамбали і Агарті.

Якщо скіфи-сколоти прийшли на землі України, щоб протистояти антично-грецькій експансії (експансії «єгипетського духу»), то гуни прийшли сюди, щоб протистояти лівоарійській експансії з північного заходу (експансії тих, нащадки котрих називатимуть себе «оберменшами» й носитимуть свастику). Гуни, як і скіфи-сколоти, не тільки не боролися з праслов'янами, а, навпаки, асимілювавшись з місцевими племенами, утворили з ними одне ціле.

Л. Гумільов, котрий ретельно вивчав гунську проблему, пише, що важко зрозуміти, чого й навіщо гуни знялися з родючих кубанських просторів і вирушили за Дон до Дніпра, А пояснення тут одне — духовна місія. Цей похід гунів — дуже важлива сходинка в історії слов'янського світу, він не дав загинути Великому арійському поясу: готи з півночі «свинею» вже врізалися в головну частину великого арійського тіла, що розкинулося від Гімалаїв до Карпат.

ВОНИ РОЗЧИСТИЛИ ШЛЯХ ХРИСТИЯНСТВУ

Что представляли собой люди Аттилы, которых европейцы назвали «варварами»? Почему на их знаменах был крест? Какой то был крест? И так ли дики и невежественны были кипчаки, как их представляют учебники истории?

Мурад Аджиев [Аджиев М. Тенгри-хан и Иисус Христос // Новое время. — 1993. — № 42]

— 3 приходом і зміцненням гунів розпочалося не просто велике пожвавлення торгівлі й культури в Припонтиді (гуни, зокрема, вигнавши готів, звільнили живильний шлях із варяг у греки, відновили зв'язки Подніпров'я з морським узбережжям, з грецькими містами тощо), а й розпочалася політична історія Русі-України, усього слов'янства.

Чого не розуміють ваші історики? Наприклад, прочитавши в літопису: «Рутила (цар гунів) ходив з Руссю на Візантію», роблять висновок: отже, була Руська держава, й гуни в союзі з нею ходили на Візантію. Але це зовсім не так! Гуни просто злилися з «місцевою» Руссю і становили одне політичне утворення. Зверніть увагу, монголів били й виганяли з Русі, а з гунами ніхто на Русі не воював і ніхто з Русі їх не виганяв. Вони свої, вони злилися з Руссю й повели її та весь приєднаний до неї слов'янський світ на Рим і подолали його! Але про це трохи пізніше.

Отже, місія гунів у праслов'янському світі мала, по-перше, політичний, а по-друге, що особливо важливо, духовний характер.

Гуни зміцнили на Русі мітраїстську віру, що похитнулася, зупинили наступ «перунізму» (язичництва), культивованого готами, тобто розчистили шлях християнству.

Звичайно, гунів не можна назвати християнами в загальноприйнятому розумінні цього слова, але поміркуйте самі: на їхніх прапорах був християнський хрест. Вони поклонялися «людині-небу» Тенгрі (творцю світу, що народився від земної матері й Небесного Духа). Ця кипчацька релігія, яку культивували на Алтаї, ґрунтувалася на величезних духовних масивах Тибету (Агарті), Індії, Персії. І, що цікаво, не лише хрест, а й основну церковну атрибутику тенгріанства принесли до Припонтиди гуни: ікони, кіот, іконостас, лампади, ладан, парчевий одяг священиків, молитви із земними поклонами тощо. Та й саме слово храм — «харам» (майдан перед палацом) — кипчацьке. В Києві, Харукані [Харукань — головне місто гунів-кипчаків на сході Малої Гунії — постало водночас з відбудовою й відродженням Києва за Аттили], інших поселеннях Припонтиди всі ці церковні атрибути запроваджувалися й удосконалювалися раніше, ніж в Західній Європі. Перший у світі храм з хрестом на куполі з'явився у Києві саме за часів Аттили.

Зверніть увагу: Аттила на чолі об'єднаного слов'янського війська рушив чомусь на Рим. Він не напав на Візантію, яка першою у Європі прийняла християнство і стала таким чином союзницею гунів.

Воїни Аттили перетворили в руїни саме північні міста Римської імперії. Там процвітало язичництво. Це незаперечний факт. Так само, як і те, що папа римський Лев 1452 року став перед Аттилою на коліна, благаючи пощадити Рим. Але не благання римського «жерця» зупинило полководця, а хрест, який, напевно, уперше з'явився в руках папи. То був тенгріанський хрест! Саме такий, як на штандарті Аттили. Він порятував Рим, залишивши його Вічним містом. Цей епізод зобразив великий Рафаель, щоправда, папу художник змалював не на колінах, а на коні.

Після походу Аттили Європа впевненіше пішла по шляху зміцнення і поширення християнства. Дива не було. Гуни мечем і пікою запровадили свою релігію, причому не аріанську (перекручену форму християнства), а ще ту, «доготську», «андріївську», яка стала згодом православ'ям. Тож не з катакомб постав християнський Рим, а, скоріше, з Києва.

КИЙ, КУЙ, КИЇВ І НАРОД РОШ

И пошли Кий, Щек, Хорив — три сына Ария — глядеть иные земли. От них произошел славянский род, живущий доселе.

Велесова книга

— Вже досить тривалий час точаться суперечки про те, хто, коли і як заснував Київ. І я переконаний, що їм не буде кінця, бо йдеться про надзвичайно унікальне, історично багатофункціональне, «вічне» місто, подібне