Джоан Роулінг - Гаррі Поттер і напівкровний принц

— Ну, незламну обітницю не можна порушити…

— Хоч як це й смішно, але я й сам до такого докумекав. А що буває, якщо її порушити?

— Смерть, — просто відповів Рон. — Фред і Джордж примушували мене дати таку обітницю, коли мені було років п’ять. І я майже все зробив, тримався за руки з Фредом і все таке, але нас тоді побачив тато. Він трохи не здурів, — пригадував Рон, і очі в нього заблищали. — Це був єдиний раз, коли я бачив тата такого ж сердитого, як буває мама. Фред каже, що його ліва сідниця тоді постраждала більше.

— Фредову ліву сідницю пропустимо…

— Не зрозумів? — пролунав Фредів голос, і на кухню зайшли близнюки. — Ой, Джорджику, дивися. Вони користуються ножами. А щоб їм Бог дав здоров’я.

— За два з гаком місяці мені буде сімнадцять, — огризнувся Рон, — тоді й я зможу користуватися чарами!

— А тим часом. — заявив Джордж, сідаючи за кухонний стіл і ставлячи ще й ноги зверху. — отримаємо насолода спостерігаючи за належним вживанням… ой-йо-йой!

— Це ти мені підстроїв! — сердито буркнув Рон, смокчучи порізаного пальця, — Стривай, ось буде мені сімнадцять…

— Я й не сумніваюся, що ти здивуєш нас несподіваними магічними талантами. — позіхнув Фред.

— До речі, про несподівані таланти, Рональде, — втрутився Джордж, — що це за плітки ми чуємо від Джіні про тебе й про юну панночку, яку звати… якщо не помиляємось… Лаванда Браун?

Рон зашарівся і знову взявся за капусту, хоч не схоже було, що він незадоволений.

— Не твоє собаче діло.

— Які вишукані слова, — зіронізував Фред. — Мені в голові не вкладається, з якого це джерела ти їх черпаєш. Але ми хотіли знати… як це сталося?

— Тобто?

— Вона потрапила в аварію чи як?

— Що-що?

— Ну, яким чином вона зазнала такої глибокої мозкової травми? Обережно!

Місіс Візлі зайшла на кухню саме вчасно, щоб побачити, як Рон метнув у Фреда ножа, яким він різав капусту, а той одним лінивим помахом чарівної палички перетворив ножа на паперовий літачок.

— Роне! — розлючено крикнула місіс Візлі. — Щоб я більше не бачила, як ти кидаєшся ножами в мене на очах!

— Не буду, — буркнув Рон, — на очах, — додав він ледь чутно, і знову взявся до брюссельської капусти.

— Фреде, Джорджику! Вибачте, дорогенькі, але сьогодні прибуває Ремус, тому вам доведеться поділитися кімнатою з Біллом!

— Добре, — погодився Джордж.

— Тоді, оскільки Чарлі не приїжджає, Гаррі з Роном розмістяться на горищі, а якщо Флер перейде до Джіні…

— …то у Джіні буде шикарне Різдво, — пробурмотів Фред.

— …то всім буде зручно. Принаймні кожному буде де спати, — трохи стурбовано закінчила місіс Візлі.

— То Персі вже точно не покаже тут своєї бридкої пики? — поцікавився Фред. Перш ніж відповісти, місіс Візлі відвернулася.

— Ні, в нього багато роботи в міністерстві.

— Або він найбільша в світі дупа, — припустив Фред, коли місіс Візлі вийшла з кухні. — Одне з двох. То ходімо вже, Джорджику.

— Що ви там задумали? — запитав Рон. — Краще допоможіть чистити капусту. Вам же можна користуватися чарівними паличками! Тоді ми теж будемо вільні!

— Не думаю, що нам це варто робити, — з серйозною міною заперечив Фред. — Чистка капусти без чарів зміцнює характер, допомагає оцінити всі труднощі життя маґлів і сквибів…

— …а якщо хочеш, Роне, щоб тобі допомагали, — Джордж пустив на нього паперового літачка, — то не треба кидатися ножами. Оце тобі маленький натяк. Ми йдемо в село, там у крамничці канцтоварів працює дуже гарна дівчина, яка вважає, що мої картярські фокуси просто чарівні… ніби це справжня магія…

— От гади, — похмуро буркнув Рон, дивлячись на Фреда з Джорджем, що йшли через засніжене подвір’я. — Вони почистили б за десять секунд, і ми б теж могли піти.

— Я не пішов би, — заперечив Гаррі. — Я пообіцяв Дамблдору, що звідси — ні на крок.

— Он воно що, — зітхнув Рон. Він почистив кілька капустин, а тоді запитав: — А ти розповіси Дамблдорові про ту підслухану розмову між Снейпом і Мелфоєм?

— Так, — відповів Гаррі. — Я розповім про це всім, хто зможе їм завадити, і насамперед Дамблдорові. Можливо, також треба буде поговорити з твоїм татом.

— Шкода тільки, що ти не почув, що саме робитиме Мелфой.

— А як я міг почути? Отож бо й воно, що він і Снейпові не хотів казати. На мить запала тиша, а тоді Рон висловив здогад: — А знаєш, що вони скажуть? Тато, Дамблдор і всі інші? Скажуть, що Снейп насправді не хотів допомагати Мелфоєві, а просто вивідував, що Мелфой задумав.

— Це тому, що вони його не чули, — рішуче заперечив Гаррі. — Так добре ніхто не зіграв би, навіть Снейп.

— Та це я просто кажу, — завагався Рон. Гаррі насуплено глянув на нього.

— Але ти мені віриш?

— Вірю! — не вагаючись підтвердив Рон. — Чесно! Але ж усі свято переконані, що Снейп працює на Орден, правда ж?

Гаррі промовчав. Йому щойно спало на думку, що саме так усі й заперечуватимуть, почувши його нові свідчення; він уже чув Герміонин голос:

«Гаррі, це ж очевидно, що він нібито пропонував допомогу, щоб хитрощами вивідати у Мелфоя його задуми…»

Та все це було тільки в його уяві, бо він не мав змоги розповісти Герміоні про підслухане. Коли він повернувся на Слизорогове свято, її вже не було: роздратований Маклаґен сказав, що вона зникла; коли Гаррі дістався до вітальні, вона вже спала. На ранок вони вирушали з Роном у «Барліг», тож він ледве встиг побажати їй веселого Різдва й повідомити, що після канікул розповість важливу новину. Одначе він не мав цілковитої певності, що вона взагалі його чула, бо саме тоді в нього за спиною обмінювалися потужними безмовними прощаннями Рон з Лавандою. Та навіть Герміона не змогла б заперечити очевидного: Мелфой явно щось задумав, і Снейп про це знав, тож Гаррі мав усі підстави їй дорікнути: «Я ж казав» — як він уже не раз закидав Ронові.

Гаррі не вдалося