Тейлор Грін - Серце з попелу, Тейлор Грін

— Дограєшся, — хрипко попередив, обхоплюючи за талію. 

А тоді, зарившись пальцями у моє мокре волосся, притягнув для поцілунку. Справжнього. Солодкого, хвилюючого і такого голодного, що аж затремтіли коліна. Стиснувши ними стегна Дема, вчепилася онімілими пальцями йому в плечі та прильнула, віддаючись новим відчуттям, пірнаючи з головою у вир емоцій. Все ще не вірячи, що все це відбувається зі мною. З нами.

Тільки все це справді було. Він, дотики його теплих пальців під футболкою, спраглі губи, які випивали мене до дна, гострі вилиці, від дотику до яких пучки пальців вкололо, наче струмом вдарило. І блідий шрам, уздовж якого обережно провела, досліджуючи тонку гладеньку лінію до самої скроні.

Не очікувала, що Дем відреагує на це. Розірвавши поцілунок, відхилився, щоб темрявою у погляді накрити.

— Звідки він? — тихо поцікавилась, не зважаючи на те, як напружився.

Перехопивши мої пальці, затис їх у своїй долоні, відводячи від обличчя. І погляд теж відвів, скривившись. Наче ця тема досі його турбувала, залишивши шрам не лише на тілі. Була майже впевнена, що не стане розповідати. Але чоловік знову здивував.

— Нагадування про те, що супергерої завжди розплачуються за допомогу людству. — Він невесело гмикнув, поринаючи у власні думки. — Так завжди казала Діана.

“Казала”... Це прозвучало так, наче надія повернути її, потроху згасала. І він намагався з цим якось змиритися. Від його відстороненості у погляді, в мене стискалося серце.

— Це не кінець, — тихо пробурмотіла, вільною рукою торкаючись щоки. — Чуєш, Деме? Я сама витрясу з Валика все…

— “Сама” ти більше нічого не робитимеш! 

Його погляд миттєво з розгубленого перетворився на суворий, а пальці впилися в мою поясницю, посилаючи нові тремтливі імпульси шкірою. Зітхнувши, притислася чолом до його чола та заплющила очі.

— Щось вигадаємо, — тихо мовила.

Розслабившись від ніжних погладжувань вздовж спини, заплющила очі та несподівано відчула таку втому від цього довгого, насиченого дня, наче на плечі несподівано звалилася бетонна брила, придавлючи мене до теплого чоловічого тіла. Навіть не відреагувала, коли Дем підвівся зі мною на руках. Дозволила вкласти себе у ліжко та вкрити ковдрою, і лиш тоді ліниво розплющила одне око та цапнула чоловіка за пальці.

— Ти ж не втечеш… цього разу? — пробурмотіла сонно.

***

Зранку не змогла пригадати його відповіді, однак те, що розбудило мене його дихання у волоссі та те, як владно він крізь сон притягнув до себе, втискаючись стегнами у мої сідниці. Ой, не тільки стегнами…

Перевернувшись, я довго роздивлялася розслаблене обличчя Дема. Відмічаючи, що мені подобається навіть скуйовджені від сну темні пасма, що стирчали, наче його корова вночі лизьнула. Ледь чутно фиркнувши, здійняла руку, щоб пригладити одну, але чоловік раптом розплющив очі і, сфокусувавши на мені сонний погляд, раптом згріб мене рукою, притискаючи до себе так, що я аж носом йому в груди тицьнулася. Хотілося муркотіти і тертися об нього, немов би випадково стала кицькою в цих сильних, ніжних руках. І лежати отак вічність.

Однак, тільки-но я про це подумала, як вічність закінчилася. Здригнулася, почувши короткий стук у двері, а тоді ті відчинилися з ноги, впускаючи нахабного гостя.

— Так, я сподіваюся, ви одягнені, бо це дуже терміново!

Озирнувшись через плече, я побачила Кіра, що нетерпляче тупцявся на місці, прикриваючи долонею очі. Зітхнувши, дістала з-за спини Дема вільну подушку і, замахнувшись, пожбурила в немічного. Посмів такий момент перервати!

— Ой, — тільки й вирвалося в нього після прямого влучання в обличчя.

Загродський гмикнув, явно одобрюючи мій вчинок, і, цьомкнувши в чоло, розірвав обійми. З жалем спостерігала за тим, як відкочується та за мить опиняється на ногах, потягуючись. 

— Що там у тебе? — спитав, хапаючи штани зі спинки стільця.

— Ага, там цей… — Хлопець розгублено перевів погляд зі спини свого боса на мене, — бабуня приїхала.

Ой. Судячи з переляканих очей Кирила, щось буде… І це “щось” стосується… нас обох?