Тейлор Грін - Серце з попелу, Тейлор Грін

Розділ 51

Маєток зустрів нас тишею та темними вікнами. Здавалося, що окрім доберманів, тут і немає нікого, однак ті з гостинністю прийняли несподівану гостю. Як тільки я відчинила дверцята, зацікавлені носи встросилися в салон та прийнялися обнюхувати мене, махаючи хвостиками. Навіть спробували лизьнути в лице, коли схилилася, щоб погладити. І доки я, не стримуючи радості від зустрічі широко всміхалася, чухаючи малюків за вушками, Дем вийшов з автівки. 

Я була майже готова до того, що знову опинюся в нього на руках, однак цього разу це здалося мені куди інтимнішим. Я відчувала кожен теплий дотик до моєї оголеної шкіри, і, обійнявши його за шию, настільки осміліла, що навіть дозволила собі занурити пальці в його волосся на загривку. М’яке… Навіть його, на вигляд жорстка шевелюра, виявилася шовком на дотик.

 — Що? — помітивши мою мимовільну посмішку, спитав.

— Граф Дракула з тебе нікудишній, — авторитетно заявила, копіюючи його зведені брови.

Дем фиркнув і, раптом притиснувши мене сильніше, різко нахилився. Не встигла й пискнути, як його зуби обережно зімкнулися на шкірі над плечем. Електричний струм побіг венами, і я ледь не задихнулася від нових відчуттів, особливо, коли укус змінився поцілунком.

— А так? — насмішкувато запитав, як ні в чому не бувало закрокувавши до сходів.

Місяць опинився в нього за спиною, і я не бачила виразу його обличчя в тіні, та знала напевне - всміхається.

— Забираю слова… назад, — розгублено пробурмотіла, на що отримала задоволене гмикання.

Як тільки ми опинилися в будинку, я зі здивуванням почула веселий сміх зі сторони кухні. Однак, туди ми не звернули. Відмовившись поставити мене нарешті на підлогу, Загродський впевнено поволік мене на другий поверх і, навіть не запитуючи, з ноги відчинив двері у свою спальню. 

Посадив на ліжко і, увімкнувши світло, діловито відійшов до шафи. Я ж, не знаючи, що мені робити, лиш спостерігала за ним, задумливо жуючи нижню губу. 

— В душ можна? — спитала, коли дістав футболку оверсайз і простягнув мені.

Здавалося, наче він розгублений, як і я. Намагався навіть на мої оголені ноги не дивитися. І знову хмурив брови. Гадки не мала, що відбувається в його голові в той момент, тут би ще зі своєю розібратися… Тому душ - прекрасна ідея. Виграю трохи часу нам обом для роздумів і відшкребу себе до почервоніння після сьогоднішніх пригод у клубі.

Зістрибнувши на підлогу, схопила простягнуту футболку і, все ще в шкірянці Деменція, потопала в його ванну кімнату. 

Розслабитися за зачиненими дверима наодинці виявилося куди простіше, тому я навіть з цікавістю дослідила поличку з засобами. На моє здивування, в Загродського вони виявилися доволі недешевими, знайомого бренду. Таким уже декілька років користувався батько з примусу матері. Його б воля - у ванній стояла б лише каністра десять в одному, з якої і помитися, і побритися, і причепуритися.

Тепла вода привела трохи думки до ладу та заспокоїла розбурхані нерви. А, намилюючи голову шампунем, я навіть спробувала проаналізувати все, що вдалося дізнатися за вечір. Так, Діани в клубі я не знайшла. Однак, Валик проговорився про таємницю, яку він заприсягнувся берегти. І вона пов’язана з сестрою Загродського. Однак… це означало, що не Валентинка причетна до зникнення дівчини. Але… хто ж тоді? 

Відтираючи шкіру до почервоніння, я задумливо прокручувала в голові всі слова Яворського, та все рівно щось важливе вислизало, не дозволяючи мені скласти пазл в одну цілісну картинку. І це дратувало.

Настільки, що, одягнувши футболку Дема на голе тіло, я вийшла з ванної та, замість того, аби сором’язливо сховатися під ковдрою, глянула чоловікові просто у вічі. В нього аж брова сіпнулася, однак емоції він майстерно опанував. 

— Що на цей раз? — запитав лиш, присідаючи на ліжко та впираючись ліктями в коліна, наче справді збирався вислухати, що б там не було.

Я ж від нервового збудження всидіти на місці точно не змогла б, тому пройшла до вікна. Тоді, розвернувшись, назад. І, зупинившись перед спантеличеним Деменцієм, випалила:

— Хто, окрім Яворського, може бути причетним до зникнення Діани?

Важкий погляд чоловіка говорив про те, що цю тему обговорювати він не збирається. І я його не засуджувала. Однак, подумавши, все ж розповіла про те, що Кіра - викрито, і вивалила на нього всі кинуті Валиком загадкові фрази. Перше його зовсім не здивувало, тому, що виявилося, - їхній полонений прихвостень Валика зміг втекти ще вранці. Саме тому Дем так не хотів, аби я йшла на ту вечірку. Бо той тип бачив мене з Загродським. 

Ну, опустимо (поки що) те, що можна було, бляха, нормально мене попередити! Бо загадкові секрети Валентина таки змусили чоловіка задуматися. 

— Єдиний, на кого б я подумав, окрім Яворського, вже мертвий, — зітхнувши, роздратовано кинув Дем.

Адріан Бачинський, дядько Валика…

Шкода навіть, що мертвий, бо став би ідеальним підозрюваним.

Я теж важко зітхнула, розчаровано знизуючи плечима. І одразу ж наткнулася на потемнілий погляд.

 — Не роби так, — хрипко заявив Дем, чим дуже мене спантеличив.

І я знову знизала плечима, намагаючись зрозуміти, що вже не так.

Коротка нецензурна лайка, і теплі руки різко вхопили мене за талію, тягнучи до ліжка. А за мить я опинилася в чоловіка на колінах. 

— Ти це спеціально? — тихо прогарчав мені в губи. 

Господи, та про що він?!

Але не встигла спитати, як його рука раптом опустилася на моє стегно, а тоді повільно поповзла вгору, до сідниць, і я, з розширеними від жаху очима, зрозуміла, що… забула одягнути трусики. Чорт, задумалася і.. і… забула.

— Я… зовсім не… спеціально, — затинаючись, прошепотіла, відчуваючи, як палахкотять від сорому щоки. — Ай!

Важка долоня ляснула мене по дупі, і я зрозуміла, що це вже не має ніякого значення. Покарання за всі мої косяки вступило в силу…

***

Його примружений погляд викликав табун мурах на шкірі, і не змогла опиратися бажанню потягнутися за поцілунком, божеволіючи від відчуття вседозволеності. Вивчаючи, повільно притислася до його губ, з цікавістю провела язиком по нижній, вбираючи смак його шкіри, тоді захопила губами верхню… Однак терпіння в Дема виявилося далеким від ідеалу, тому коли знову торкнулася язиком, він з тихим гарчанням припідняв мене та, взявши за внутрішню частину стегна, перекинув одну мою ногу так, що я опинилася верхи на ньому. Оголеними стегнами втискалася в його ширінку, і від цього тілом ширилися електричні імпульси, змушуючи здригатися від кожного руху. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍