Янка Мавр - Амок, Янка Мавр

сідало в море, коли човен вирушив у дорогу. Дивовижний парус, зв'язаний з різнобарвних сорочок, штанів, виправдав себе: човен посувався з швидкістю близько чотирьох кілометрів за годину. Коли стемніло, під'їхали ближче до берега і просувалися вздовж нього.

— Якщо так будемо йти всю ніч, то завтра вранці доїдемо, — розмовляли моряки.

Що там тепер робиться? Де «Саардам»? Чи заховали зброю? Чи переправили в Бантам? Чи підготували виступ? А зволікати не можна, бо стривожені власті тепер поведуть рішучий наступ. І багато чого було обмірковано, поки човен тихо посувався вздовж високих темних берегів. Ось блиснув на березі вогник. Хто там: ворог чи свій? Але все одно — треба йти мимо.

Праворуч тихо гудуть буруни, під човном хлюпає вода. Позаду виглянув з моря місяць, величезний-величезний, червоний. І так близько, що здається, влучив би в нього каменем. Заблищали смуги води, виразніше проступили скелі, а, значить, і човен на воді. А тут ще вітерець зовсім стих, і човен зупинився.

— Це вже зовсім не до речі! — сказав Гейс.

— Тихо! Слухайте! — прошепотів Салул.

Друзі прислухалися. І ось звідкілясь до них долинув гомін натовпу. Гомін глухий, далекий, але досить виразний. Можна було розібрати, що гуде схвильований народ. Правда, жодного слова, навіть окремого голосу не вдавалося почути, але загальний тривожний гомін був виразний.

— Звідки це? — здивувалися товариші і звернули свої вуха та очі на берег. Однак там нічого особливого не можна було помітити. Звичайні скелі, міжгір'я, ліс, але гул ішов не звідти, а десь нижче, ніби від підніжжя скель.

— Невже десь у фіорді зібрався народ?

Але й біля фіорду нікого не було видно.

Ось серед гомону почувся далекий дзвін, а потім наче спів.

— Що за диво таке? — знизав плечима Гейс. — Чи молебен який?

— Якщо молебен, — зазначив Салул, — то принаймні європейський, бо у нас дзвону і співу нема.

— Значить, ще більше дивно.

Придивляючись до берега, вони схилилися нижче і приклали вухо до краю човна. Звуки посилились.

— Чи не у воді все це відбувається?

— Цього лише невистачало! — сказав Гейс.

— Стривайте, я послухаю, — сказав один з рибалок, перехилився і опустив у воду голову. Потім, висунувшись, сказав:

— Там!

Тоді й інші опустили голови у воду.

Звуки стали сильніші, виразніші і різноманітніші. Чути було, як вони складалися з різних окремих звуків. Ось ніби курка квокче, ось голуб туркотить, там паче струни мелодійно гудуть, а потім знову гомін.

— То, значить, це правда! — раптом крикнув інший рибалка.

— Що правда?

— Та батько мені казав, що є такі риби — барабанщики, які роблять ці звуки. Але я сам досі не чув їх.

— Як же вони це роблять?

— А дідько їх знає!

Тоді вже й Салул згадав, що десь-колись так само чув про риб'ячі співи, але вважав це за байки[23].

— А щоб їм! — засміявся Гейс. — Чого тільки на світі нема! Ну, їдьмо шукати вітру.

На щастя, шукати довго не довелося. Вже через кілька кроків вони випливли з затишшя, і човен поплив далі. Подорож була такою спокійною, що, розрахувавши час варти, три чоловіки могли спати. Оскільки вони були голі, треба було щільно тулитися один до одного, щоб зігрітись.

О годині четвертій, коли на варті був один з рибалок, човен підійшов до Скель Ластівчиних Гнізд. Було відомо, що інсургентів треба шукати далі, тому товариш проїхав мимо. На березі було так само тихо й безлюдно, як і в інших місцях, і ніщо не свідчило про колишні події.

Минула ще година. Вітер почав слабшати, піднявся легкий туман. Треба було будити Салула і Гейса, які мали в останню мить взяти керівництво до своїх рук.

— Чи проїхали Скелі Ластівчиних Гнізд? — спитали вони, прокинувшись.

— Минули.

— Чому не розбудив нас?

— Ви ж казали, що нам треба їхати далі.

— Воно то так, але, може, там були товариші?

— Як я не придивлявся, нічого не можна було помітити. Якби був хто, то сам здогадався б і погукав нас.

— Ну, то будемо стежити тепер. Найголовніше — знайти місце, де можна було б пристати.

Проїхали ще з годину, але зручного місця не було видно. Все ті ж самі стрімкі скелі та рифи перед ними. Позаду вже запалювалось небо, однак навколо почав збільшуватись туман і разом з тим зовсім ущух вітер. Скоро стало так темно, що за кілька кроків нічого не можна було розглядіти.

— Це вже зовсім кепсько, — незадоволено пробурмотів Гейс.

— Нічого. Зараз повіє ранковий вітерець і розжене туман, — втішив Салул.

— Але ж дуже холодно. Знімімо наш парус і одягнімося. Все одно нам пливти далі не треба, а тільки шукати, де пристати.

Ця пропозиція сподобалась усім, і вони дружно заходилися ділити парус. У цю мить з лівого боку, від моря, почулося тихе, розмірене хлюпання води. Товариші причаїлись, завмерли.

Хлюпання наближалось. Сумніву не могло бути: це був човен. Але чий? Свій чи ворожий? І що робити з голими руками, коли ворожий?

Ці думки миттю промайнули в головах товаришів. Хоч вони вже звикли до всіляких несподіванок, але серце стислося від жаху… Беззбройні, нерухомі,