Антон Дмитрович Мухарський - Після злучення тварина сумна

а у них же ж грошей нема, так я просила у бабки, щоб вона мені дала... А вона не дала і сказала, що ми там будемо бухати і курити, а я сказала, що вона стара дура і нічого не розуміє, карочє, посралися конкретно... Так я оце з дому пішла, навіть волосся не висушивши, а у мене ж ні копійки грошей, а бухнути хочеться, бо завтра ж вихідний, а коли мені гуляти як не в суботу, цілий тиждень, окрім тих корів, нічого не бачиш, так я оце подумала до вас завернути і спитати, чи нема у вас «Кобзаря» Шевченка, бо у нас в школі дуже сувора училка з літератури і мови, навіть в якомусь там товаристві типу «Просвіта» головує,, ганяє нас так, аж гай шумить, так я оце дорогою згадала, що ви теж типу письменник, так я оце до вас і зайшла...

Наприкінці свого монологу вона підійшла майже впритул до Леся так, що він відчув її запах... Знаєте, оцей ні з чим незрівнянний запах незайманого дівочого тіла, яке дихає парним молоком, фіалками, туманами, пелюстками троянд і ще чимось таким невловимим, що, певне, саме і зветься так: «аромат незайманого дівочого тіла». Ніздрі його затріпотіли.

— Скільки ж тобі років, красуня, що ти хочеш «набухатися»? — проковтнувши півсклянки слини, що за якісь секунди накопичилися у роті, під'юджував її Лесь.

— У серпні буде чотирнадцять, я ж «ровєсніца» Незалежності, — посміхнулася до нього Наталка, — народилася саме 24 серпня 1991 року, це якщо чесно... але то фігня, я вже від десяти років канкрєтно бухаю... ну не самогонку, понятно, а пиво, бо я самогонку не люблю... Якось мені тато на весіллі у своєї куми налив, так я ледь не обригалася, фу, гадость редкая, а пиво заходить нормально, і всі знають, що я пиво п'ю, і мама, і батько, тільки оно стара кляча. — Наталка кивнула у той бік, де на сусідній вулиці стояла бабина хата, — все нудить, що я так сбухаюся... А як тут збухаєшся, коли цілими днями тих корів пасеш, а як приходиш додому, то вже тільки й сил, що телевізор дивитися... Ви, кстаті, к Снежане Єгоровой как относітєсь? От мені вона подобається! Класна баба, а чоловік її колишній, отой знаєте рудий Мухарський, що з «Тайдом» по хатах бігає, то щось не дуже... Я его не воспрінімаю.

— Та знаю і ту, і того — дебіли гламурні...Всі у тому шоу-бізнесі підараси конкретні, вибачай на слові... А пива, мала, у мене нема...

— То давайте сходимо, купимо, бахнемо по пляшці...

— Давай зробимо от як, — після нетривалої паузи рвучко запропонував Лесь, — ти лишайся тут вдома, подивись телевізор або хочеш — пограй на комп'ютері... А я швиденько до магазину збігаю.

— А у вас «Рапунцель» є?

— Який рапунцель? — не зрозумів Лесь.

— Ну, гра така, «Рапунцель»... там принцеса, і їй треба одяг міняти, з башти її визволяти, від злодіїв рятувати...

— Ні, «Рапунцеля» у мене нема, у мене є стрілялки різні, літачки, стратегії... О! Хочеш я тобі на комп'ютері «Гаррі Поттера» поставлю?! У мене є! Перша серія «Гаррі і філософський камінь».

— Ну давайте, ставте Поттера. Пиво мені беріть світле «Чернігівське» і цигарок «Мальборо лайт» прихопіть, про всяк випадок...

До магазину, який знаходився за якихось метрів триста, так що заводити і виганяти з двору авто не було ніякої необхідності, Лесь летів, як на крилах (банальний вислів, але кращого світова література ще не придумала).

«Та вона ж дитина! Ще зовсім дитина, що у «Рапунцель» мріє грати й Гаррі Поттера дивитися — спалахували у його голові блискавичні думки. — Та яка дитина? Груди щонайменше третього розміру і задок такий, що у-у-у-у, аби втримати себе в руках!»

Узявши шість(!) пляшок світлого «Чернігівського» для Наталки та три безалкогольних «Балтики» для себе, а ще «пачку «Мальборо лайт», і цукерок «Вечірній Київ», і пару шоколадок з горіхами, він складав то все у великий чорний пакет «Х'юго Босе», який йому видала продавщиця.

— Обережно, не розбийте! — завбачливо попередила його, коли він, вкладаючи пляшки до пакету, сильно цокнув горлечком безалкогольної «Балтики» по пляшці «Чернігівського».

— Та уже как-то разбєрусь і без вас, — зневажливо проказав до неї Лесик.

— Ну, ну... — якось недобре посміхнулася золотозуба відьма-продавщиця і пішла углиб магазину.

Наталка, незважаючи на те, що у моніторі леп-топа якраз крутилася сцена, як Гаррі обирає собі чарівну паличку, сиділа у фотелі неподалік, оголивши довершені свої колінка і тримаючи підшивку газети «Бульвар», читала статтю про заміжжя Наталки Могилевської.

— Ну й борова собі знайшла! — прокоментувала фотографію співачки з нареченим. — А що це у вас «Бульвар» весь у плямах якихось жовтих?

— А то таке, фігня якась, може клей якийсь, бо старий нещодавно шпалери у кімнаті підклеював... — ну не пояснювати ж дитині про лікувальний ефект прямого масажу передміхурової залози, чесне слово... — Тримай своє пиво! — відкоркувавши, протягнув їй пляшку, забираючи підшивку.

— Мерсі, — зовсім у дусі дівиць з благородного пансіону озвалася Наталка і, закинувши навзнак голівку, напівприкривши очі, приклала пляшку до вуст...