Жозе Сарамаго - Євангелія від Ісуса Христа

до Храму. Тримаючи ягня на руках, Ісус дивився на товкотнечу перед Храмом, одні спускалися сходами, інші підіймалися, одні несли тварин, призначених у жертву, інші йшли вже без них, із веселими обличчями, співаючи: Алілуя, Осанна, Амінь, ще інші мовчали, бо в їхньому випадку співати або кричати було б недоречно, як недоречно було б вигукнути, виходячи з Храму: Евое![3] — або загорлати на всю силу своїх легенів: Гіп-гіп ура! — хоч, по суті, різниця між цими чи іншими вигуками не така істотна, якою вона здається, ми горлаємо, коли хочемо виразити квінтесенцію свого торжества, але з плином часу слова та вигуки стираються від частого застосування, і ми тоді запитуємо себе: А що це, зрештою, означає? — і не знаходимо відповіді. Над Храмом здіймався у височінь стовп диму, закручуючись у спіраль, безперервний, підживлюваний усе новими й новими жертвоспаленнями, показуючи всьому світу, що ті, хто сюди прийшов, були прямими нащадками Авеля, того сина Адама та Єви, який у ті далекі часи запропонував Богові первістків від своєї отари та їхній жир, і Бог прихильно його жертву прийняв, тоді як його брат Каїн, який не міг піднести Богові нічого, крім дарів землі, побачив, що Бог не став навіть дивитися на його пожертву, а чому — ми досі не знаємо. Якщо саме з цієї причини Каїн убив Авеля, то ми можемо бути спокійні, бо сьогодні люди не вбиватимуть одне одного, адже всі вони приносять Богові в жертву одне й те саме, й щоб переконатися в цьому, досить послухати, як потріскує жир, подивитися, як підрум’янюється м’ясо, а ми знаємо, що Господь у своїх вишніх емпіреях радісно вдихає пахощі, які линуть від побоїща, влаштовуваного біля вівтарів Його Храму. Ісус пригортає своє ягня до грудей, він не може зрозуміти, чому Бог не хоче, щоб Його вівтар окропили молоком, соком самого життя, який передається від одного земного створіння до іншого, чому не можна посипати його, як сівач посипає землю, зерном пшениці, з якої випікають хліб, що дарує роду людському безсмертя? Його ягня, яке ще зовсім недавно було чудовим подарунком старого чоловіка юному хлопцеві, не побачить сьогоднішнього сонця, бо вже пора йому підійматися сходами Храму, пора нести його під ніж та у вогонь, так ніби воно недостойне жити, ніби воно вчинило непрощенний гріх проти вічного охоронця пасовищ та джерел, напившись із річки життя. І тоді Ісус із таким відчуттям, ніби якесь світло спалахнуло у нього всередині, вирішив, що всупереч вимогам шанувати Закон, якому його навчили в синагозі, всупереч слову Божому, він не дозволить цьому ягняті померти, що створіння, яке йому віддали на смерть, далі житиме, і що, прийшовши до Єрусалима, щоб принести жертву, він повернеться з Єрусалима ще більшим грішником, ніж він туди увійшов, бо так, ніби йому було мало гріхів колишніх, він додав до них іще й цей, а Бог нічого не забуває, і настане день, коли йому доведеться відповісти за всі. Протягом якоїсь миті страх перед неминучою карою примусив його завагатися, але уява вмить намалювала перед ним жахливу картину неозорого моря крові, крові незліченних ягнят та інших тварин, пролитої від часів сотворіння людини, бо саме для того, щоб поклонятися Богові та приносити жертви, й було створене людство. Уява його розігралася настільки, що він побачив себе, як він стоїть на сходах Храму, по яких стікають багряні потоки крові, й підносить до неба своє ягнятко, мертве, з відтятою головою. Він утратив усяке уявлення про дійсність і так себе почував, ніби опинився всередині великої бульки, наповненої мовчанкою, але несподівано булька луснула, розлетілася на бризки, і його вуха знову наповнив гомін слів, бубніння молитов, знову залунали навколо нього благання, крики, співи, жалібне мекання ягнят, але всі ці звуки заглушив суремний звук шофара, довгого, вигнутого спіраллю баранячого рогу, яким повідомляють про початок або кінець служби Божої. Укинувши ягнятко до торбини, ніби щоб уберегти його від загрози, що стала тепер цілком реальною, Ісус кинувся навтіки з майдану перед Храмом, заблукавши у вузьких вуличках, бо його мало цікавило, куди він біжить. Коли прийшов до тями, то побачив, що опинився в полі, вибігши з міста крізь північну, Рамалійську браму, ту саму, крізь яку увійшов, коли прийшов сюди з Назарета. Він сів під оливою, біля дороги, дістав із торбини ягня, ніхто не дивувався, бачачи його там, і люди, певно, думали: Цей хлопець відпочиває після важкої подорожі, щоб набратися сил перед тим, як віднести ягня до Храму, яке ж воно гарне, й нам ніколи не здогадатися, кого мав на увазі той, хто так думав, що хотів він сказати: яке гарне ягнятко чи яке гарне хлоп’я. Ми вважаємо, що гарні вони обоє, але якби нам довелося обирати між ними двома, ми все ж таки присудили б яблуко ягняті, але з однією умовою: не виростати в здоровенного барана. Ісус лежить горічерева і тримає в руці кінець мотузки, щоб ягня не втекло, але цей захід остороги зайвий, бо сили в бідолашного створіння геть вичерпалися й не тільки тому, що воно таке маленьке, а й від хвилювання, від усієї цієї метушні, від того, що його то тягли на мотузці, то брали на руки, не кажучи вже про те, що його майже не годували від учорашнього дня, бо помирати з повним черевом непристойно, незалежно від того, хто ти є: мученик віри чи ягня. Отже Ісус лежить горічерева, його дихання потроху заспокоюється, він дивиться на небо крізь гілля оливи, легенько розгойдуване вітром, і промені сонця, проникаючи між листям, танцюють перед його очима, певно, вже десь близько шостої години, сонце ще високо, й тіні короткі, важко навіть повірити в те, що ніч своїм повільним диханням погасить це сліпуче сяйво. Ісус уже відпочив і каже, звертаючись до ягняти: Я віднесу тебе до отари, і з цими словами став підводитися на ноги. По дорозі йдуть кілька людей, за ними видно й інших, і, побачивши їх, Ісус одним стрибком підхоплюється на ноги; його перше бажання — втекти, але, звичайно, він так не зробить, не наважиться, адже він побачив там свою матір і кількох братів, найстарших, Якова, Йосипа та Юду, побачив він там і Лізію, але вона жінка, і її можна не брати до уваги, хоч народилася вона за віком між Яковом і Йосипом. Вони його ще не побачили. Ісус виходить на дорогу, знову взявши на руки ягня, але тепер він