Дар'я Пойманова - Око дракона, Дар'я Пойманова

Коли скрипнули дерев'яні двері, а потім мені в очі вдарило сонячне світло, я заплющила очі, бо їх одразу ж обпалило неприємним болем.

Однак уже за кілька миттєвостей я відчула приємний морський бриз, який ковзав через високі скелі, що відокремлювали Одхан з півночі.

Карін опустила мене на пісок і почала обсипати мої онімілі руки і ноги піском. Я нарешті змогла зробити повноцінний вдих і тут же відчула, як до мене поступово повертається свідомість. Пориви вітру прослизали по моєму тілу і в якийсь момент мені навіть здалося, що я могла торкнутися його. Він немов домашній улюбленець бігав навколо мене, перевіряючи, чи все гаразд зі мною.

— Гей!

Практично над вухом пролунав гучний голос Карін, яка, судячи з усього, вже кілька хвилин кликала мене.

— Ви там живі?

— Не дивлячись... на всі старання Перших, так... — вичавила я, піднімаючи руки і обтрушуючи з себе пісок.

На мою відповідь Карін лише сумно посміхнулася і, полегшено зітхнувши, сіла поруч зі мною на пісок. Дівчина помітно розслабилася, але продовжувала мигцем поглядати в мій бік.

— Ви... — невпевнено почала вона, мабуть, усе ще не знаючи межі, коли її запитання перетворилися б на зброю. — Чимось хворі?

Поки я обтрушувала себе від піску, швидко обмірковувала свою відповідь. Брехати мені не хотілося, та й дівчина, не зважаючи на те, які мотиви в неї були, вкотре допомогла мені. Однак я все ще пам'ятала ким вона була.

— Уперше... зі мною таке, — слабко відповіла я і, здається, Карін повірила в мою брехню, бо вона задумливо закивала, мабуть, списавши мій стан на важкі погодні умови в Одхані.

Або ж я сама хотіла вірити в те, що була досить переконливою.

До нас почали долинати радісні вигуки людей і оплески.

— Ворота відчинили, — пояснила мені Карін, коли побачила, як я озираюся на всі боки.

Я дала собі ще буквально кілька хвилин, щоб перевести дух і за допомогою Карін піднялася на ноги.

— Зі мною все гаразд, — тоном, що не терпить заперечень, сказала я, коли дівчина вже відкрила рота, мабуть, щоб ще раз запитати, чи все гаразд зі мною.

Шпигунка відступила від мене, і покірно схилила голову. Однак у її погляді я не побачила жодного натяку на те, що вона розлютилася або ж була роздратована моїм тоном. Навпаки. Здавалося, що вона насолоджувалася цим. Тепер навіть цікаво, які чутки шпигуни з Лейсан змогли зібрати про мене.

— Дякую... — уже тихо додала я, коли ми опинилися всередині замку.

Дівчина спочатку здивовано глянула на мене, а потім на її губах розквітла легка усмішка.

Далі ми йшли в повній тиші. Коридори практично спорожніли, бо майже всі слуги були розподілені в садах, де подавали різні частування, а також влаштовували вистави. Карін змогла непомітно вивести мене на вулицю, де вже буквально за кілька миттєвостей нас розділили, практично впихаючи в руки підноси з напоями та закусками.

Почувалася я вже краще, немов нічого й не було. Але зараз був не час думати про власне самопочуття.

Пробравшись у натовп людей, єдине, про що я могла думати — де Рузан. Чоловіки й жінки в різнокольоровому вбранні зливалися в одну велику яскраву пляму, і за якийсь час я ледве було не подалася паніці, але в цей момент змогла помітити знайоме обличчя.

Рузан стояв злегка осторонь і похмуро оглядав натовп поруч. На ньому був традиційний одяг Одхана — широкі штани з легкої тканини, і зверху накинута накидка, підв'язана довгим поясом, але на відміну від решти, які віддали перевагу яскравим тонам, він був весь у чорному. Темні очі уважно проходилися по кожному, хто зупинявся поруч із ним.

Я не змогла стримати посмішки, побачивши його обличчя. І до мене тут же прийшло несподіване усвідомлення — наскільки сильно я сумувала за ним. За його спокійним і розміреним голосом, за рідкісною, але такою теплою посмішкою, за його постійними настановами, хоч і час «учитель — студент» уже закінчився для нас. Поруч із ним я почувалася... у безпеці. І зараз, після всіх жахів, які мені довелося побачити, я потребувала цього почуття.

Хотілося забутися в ньому хоча б на кілька миттєвостей.

Не гаючи більше ні хвилини, я вхопила тацю міцніше і впевненим кроком попрямувала до нього. Підійшовши ближче до Рузана, я схилила голову, як і всі інші служниці, сподіваючись на те, що він зможе впізнати мене під вуаллю.

Його погляд швидко ковзнув по мені, а потім його різко пересмикнуло, і він, відкашлявшись, узяв у мене з таці склянку з напоєм. Кивнувши мені, він одним залпом осушив вміст склянки.

— Не покажете мені, де я можу сховатися в тіні? — тон його голосу був трохи вищим за звичайний, але я розуміла, що робить це він радше для оточуючих.

Я скромно кивнула і вказала йому в бік замку, де можна було сховатися за якимось наметом, що розставили там артисти, які приїхали з різних куточків Одхана.

Рузан тут же попрямував у той бік. Я ще якийсь час походила навколо гостей, роздаючи напої, а потім, залишивши тацю на одному зі столів, швидко стягнула з себе цю неприємну вуаль і, затесавшись у натовпі, поспішила у бік, куди сховався Рузан.

Вийшовши на досить відкриту територію, мені стало не по собі. Звідси мене могли легко прогнати, бо тут переважно перебували артисти, впізнати яких було досить легко завдяки чудернацькому вбранню. Тоді як я у своїй сірій сукні тут могла привернути непотрібну увагу.

Однак довго ходити територією мені не довелося, бо майже одразу ж мене хапають сильні руки, затягуючи за один із наметів.

Щойно ми сховалися від сторонніх очей, я повертаюся і відразу ж стикаюся зі схвильованим поглядом Рузана. Не думаючи більше ні хвилини, я різко подаюся вперед, обіймаючи його.

На подив, Рузан майже одразу ж відповідає на мої обійми. Він так міцно обвиває свої руки навколо мене, немов не міг до кінця повірити в те, що я була тут, поруч.

Через якийсь час він трохи відсторонюється і, стиснувши долонями мої плечі, повільно ковзнув вище, до шиї, а потім до потилиці і зупинився, притиснувши великі пальці до моїх щік.