Олександр Кваченко - Невідома планета 2, Олександр Кваченко

На тілах всіх убитих були сліди запеклого опору. Тварини були постріляні голками та потикані гострими палицями або трубами, а деякі людські тіла були пошарпані кігтями та зубами, інші тіла просто лежали, не подаючи ознак життя, це було схоже на псі атаки аномальних істот. Бійня була безладною - охоронці, вчені, лаборанти та співробітники бази, істоти, схожі на собак, - усі вони зустріли тут жорстокий кінець, біжучи по коридору куди очі дивилися. Далі дістався до першої наспіх зібраної барикади.

У тьмяному, мерехтливому світлі пошкоджених коридорних світильників побачив весь масштаб руйнувань. Стіни були чимось вимазані, двері зірвані з петель, всюди валялися уламки. Було зрозуміло, що все, що тут сталося, було стрімким і безжальним, що не залишає часу ні на що. Я рухався обережно в бік лабораторії дочки, звертаючи увагу на будь-які ознаки небезпеки. Живі аномальні тварини, що траплялися, іноді нападали, захищаючи свої криваві трапези, і жалості в мене до них не було. Чистив усе по дорозі як механізм, що винищує все, що траплялося на шляху. Схоже зараз верх взяв в управлінні кіборг, а людська частина в жаху спостерігала за кривавим дійством. Відточені удари абордажним ножом переривали час тварюкам перебування в нашому світі. 

Попри нещадність і невблаганність кіборга, вони, здавалося, не відчували страху і нападали з люттю. Кілька разів траплялися великі тварюки, але і їх кібернетичний механізм вибивав без проблем. Метою було дістатися до тих, хто вижив, і добути цінну інформацію, яка могла б пояснити причину цієї катастрофи та запобігти її подальшому поширенню. Я інколи перевіряв кімнати та лабораторії, переступаючи через уламки та тіла, у пошуках підказок. Кожна знахідка лише посилювала відчуття терміновості та передчуття незворотних змін в роботі бази.

В одній із кімнат виявив термінал управління, на якому все ще була напруга з резервного джерела. Успішно підключившись до нього, переглянув записи з камер спостереження з лабораторій. Зображення були хаотичними: люди тікають, істоти нападають, усе навколо занурюється в божевілля. Знайшов дочку на записах, та простежив, куди групою вони відступили, сховалися та забарикадувалися. На відео ще були присутні фрагменти відчайдушних повідомлень, заклики про допомогу, прохання і прощальні слова, що залишилися без відповіді.

Коли залишав кімнату, реальність моєї місії нависла важким тягарем на мій вибір наступних дій, допомогти нужденним чи йти далі, прикинув розташування, всім хто дорогою допоможу, але в пріоритеті спершу донька, а потім всі інші. Майбутній шлях і так буде нелегким, але знання де можна сховатися дорогою їхній групі матимуть вирішальне значення для виживання.

Я пробирався вперед коридорами, десь знищував тварюк, десь зачиняв їх у лабораторіях, знайшов кількох заблокованих людей, попросив їх почекати, коли буди йти назад заберу. Дістався, ось вони, двері в лабораторію доньки, відчинені, невже запізнився, щоб запобігти жахам, що розгорнулися тут. Я кинувся всередину з холодною рішучістю й одразу ж був вражений хаосом та криком. Устаткування було розкидано всюди, колись упорядкована лабораторія тепер являла собою сцену повного руйнування. Серед безладу повітря пронизували звуки жіночого вереску - відчайдушний крик про допомогу.

У центрі кімнати стояла жахлива аномальна істота, її форма нагадувала коня з великими зубами, але ще товстішу й ширшу. Істота зосередила свою увагу на дівчині в псі-коконі, піддаючи її невпинним псі атакам. Від кожного імпульсу енергії кокон здригався, а приглушені крики дівчини ставали дедалі слабшими з кожною атакою. Не роздумуючи ні секунди, я кинувся до істоти, на ходу прикидаючи місця ударів абордажним ножем і цілі для голкомета. Поки що увага істоти була прикута виключно до доньки, це давало мені короткочасну перевагу. Діяти потрібно було швидко, щоб зірвати атаки тварини та врятувати її.

Вогонь, я випустив шквал пострілів у район шиї, а коли вона почала повертатися, перемикнувся на місця з'єднань лап на тулубі, щоб постаратися знерухоміти й відвернути її увагу. Істота відсахнулася, видавши високий вереск болю, коли голки пробили в її шкіру, вкриту шерстю. На коротку мить псі атаки припинилися і її увага перемикнулася на мене, я все продовжував бігти вперед, міцно стискаючи ніж у руці та стріляючи, краєм ока помітив, як донька в коконі злегка зм'якла, а її крики перетворилися на слабке пхикання. 

- Тримайся Міла! - встиг крикнути я, сподіваючись, що вона чує мене крізь свій кокон.

Істота, тепер уже повністю перемикнулася на мене, вдарила псі атакою, хвиля псі енергії пронеслася крізь мене, і ми зіткнулися, шматуючи одне одного. Тварюка вчепилася зубами мені в праву руку, а кігтями намагалася розірвати мій скаф.  Вільною рукою із затиснутим ножем шматував її тулуб, ніж із чмоканням входив дедалі глибше й глибше, а скаф із погризеною рукою поглинав удари тварюки та давав мені дорогоцінні секунди щоб заподіювати як найбільшої шкоди.

Використовуючи кожну унцію сили, я продовжував атакувати тварюку, цілячись у її слабкі місця і намагаючись змусити її відступити. Міцність скафандра з руки слабшала з кожним новим натиском щелеп і пазурів, але трималася досить довго, щоб я зміг домогтися деякого прогресу. Істота почала менше бити псі атаками, її тіло стало схоже на решето з одного боку, з пророблених ножем дірок лилася кров, інтенсивність атак зменшилася. Побачивши свій шанс, я зробив останній, відчайдушний випад і увігнав зброю в серце істоти. Вона видала болісний крик, після чого звалилася мені під ноги, слабо тремтячи кінцівками.

Важко ступаючи, я звернув увагу на дівчину, кокон псі енергії, що оточував її, зменшився, місцями пошарпаний і пошкоджений псі атаками тварини. Я обережно до неї підійшов, побачив її обличчя - бліде і перелякане, але таке миле.

- Усе добре, тепер ти в безпеці. - сказав я, мій голос був механічним, але твердим. - Витягнімо тебе звідси.

- Хто ти, звідки ти знаєш моє ім'я? - у широко розкритих її очах миготіло впізнавання статуї з оазису.