Ліра Куміра - Приборкати дракона, Ліра Куміра

- Ти справді в порядку? - Тупцювала поруч, дочекавшись, коли лікар накладе шви й мазь на кошмарне поранення мого одногрупника.

- Правда, - відмахнувся від мене, але погляд при цьому не відвів. - Драгонійський... у вас дійсно все серйозно? - Раптом запитав хлопець, і я розгублено знизала плечима.

Чомусь мені було складно обдурити Анрійського, і зовсім не хотілося бачити біль і розчарування в його очах. Дивне відчуття.

- Я не... - договорити не встигла, тому що поруч із нами біля стражника Його Величності з'явився чоловік, який щось швидко зашепотів тому на вухо.

- Стоулс? Ти впевнений? - Почула я знайоме прізвище, і страшне передчуття холодним клубком підкотило до горла. Ні!

- Щось сталося? Хтось зі Стоулсів постраждав? - Шоковано вимовила свою здогадку, і капітан, забарившись, кивнув:

- Барнібас Стоулс не впорався з перевтіленням... - на мене немов відро крижаної води вилили.

- "Ні! Тільки не він!", - билася думка в моїй голові, тоді як інша виявилася ще жорстокішою: - "Якби Барні мав хоча б частку можливостей свого діда, такого б не сталося...".

- Де він? Я повинна потрапити до нього! - Відкинувши вбік усі свої роздуми, я рішуче наступила на Карліна, сподіваючись на те, що моєї нахабності вистачить для того, щоб вимагати від підлеглого мого нареченого сприяння. - Або ви допоможете мені туди дістатися, або я зроблю це сама, - додала рішуче, витріщившись на чоловіка в очікуванні.

Здається, той сприйняв мою погрозу серйозно, адже поруч зі мною опинився Орлексіан, якого вже встигли підлікувати цілителі Четвертого Лорда. І хлопець недвозначно натякав на те, що і він не відступиться.

- Добре, - видихнув якось приречено, віддаючи вказівки своїм підлеглим.

Після цього капітан імперської варти дістав артефакт переміщення, і всього за кілька секунд ми опинилися біля будинку Барнібаса. На вулиці було вже занадто темно, але вся майстерня сяяла яскравим світлом, і то тут, то там чулися незнайомі голоси.

А щойно ми увійшли до торговельної зали, як нам назустріч вискочив стурбований батько нашого одногрупника.

- А, це ви... - вимовив розчаровано. Схоже, він когось чекав, і це явно були не ми. - Проходьте, але до Барні поки що не можна, його оглядають лікарі Його Величності, - почуте все ж таки трішки заспокоїло, адже при палаці служать наймайстерніші маги, і якщо буде хоча б маленький шанс, то вони обов'язково допоможуть моєму другові.

- Як ви? Як пані Мілія? - Все ж подала я голос, не зовсім розуміючи, як повинна поводитися в цій складній ситуації.

- Зі мною все гаразд, а ось моя дружина зачинилася у себе в кімнаті й нікого не впускає... Схоже, вона звинувачує в усьому себе, - сумно вимовив чоловік, потираючи підборіддя. - Але ж це я винен... мав наплювати на гордість і звернутися до батька, коли в нашого хлопчика проявився ще один дар. Я мав здогадатися, - картав себе мій співрозмовник, на що я лише похитала головою:

- У цьому немає вашої провини. Хіба могли ви знати, що драконяча сутність проявиться у вашого сина? Адже це практично неможливо... було раніше, - додала невпевнено, помітивши легкий кивок. - Якщо ви не проти, то я спробую поговорити з пані Мілією, - я мала хоча б це зробити, адже Барні, як і Джулс, був найдорожчою людиною в моєму житті.

А зараз я ледь не лишилася без одного зі своїх найкращих друзів, тоді як другий втратив те, заради чого ми часом живемо. Страшно навіть подумати, як йому жити далі...

- Третя кімната ліворуч на другому поверсі, - промовив пан Піріус, повертаючись до своїх обов'язків. 

Кинувши вибачливий погляд на Орлексіана, який мовчав увесь цей час, я поспішила до акуратних сходів, намагаючись не дивитися на відчинені в кімнату Барнібаса двері.

Не зараз... Не впевнена, що зможу дивитися на виснажене обличчя друга.