Бетсі Прусс - Академія дружин драконів, Бетсі Прусс

—А чому ти тут?

—Сама не знаю! Густав... —я прикусила язика, як тільки зустріла похмурий погляд Аліси. —Його Високість сказав, що до повного одужання я повинна бути тут.

—А ти що на рахунок цього думаєш? —по дружньому запитала, схиливши голову на бік.

—Думаю, що мені потрібно якнайшвидше повернутись.

—Я можу допомогти!

А ось це вже дивно. Чому вона так сильно хоче мене спровадити? Ні, я звичайно не проти повернутись до дівчат, але не кульгавою.

—Було б не погано. —вирішивши не давати точної відповіді, я лише мило посміхнулась. Коли двері відчинились і до кімнати зайшли ті ж самі служниці, але з корсетами, панталонами та білою пишною сукнею, я злякалась. Дійсно злякалась! У нас в таких сукнях заміж виходять, а не по покоях принца розгулюють.

—Орисіє, —почала принцеса, легенько торкаючись долонею мого колінця. —Його Високості не буде ще довго, а тобі, я впевнена, чекати його зовсім не хочеться. Тому я запрошую тебе до себе. Спочатку ми поснідаємо, а потім можемо піти в сад. М? Що скажеш?

Я здивовано підійняла брови, досі не вірячи у власний порятунок. Тут і одягнуть, і погодують, та ще й вигуляють.

—Я б залюбки, але... моя нога. Не впевнена, що я зможу гуляти.

—О! Залиш це діло лікарю, він своїми рученятами творить чудеса.

—Але... —знову почала я, через що Аліса помітно занервувала. —я прогнала його хвилин десять тому.

—Не біда! Назад покличемо.

Одним лише кивком голови вона наказала служниці покликати лікаря, а я посміхнулась. Колись я мріяла про таке життя, багатство та розкіш, тоді чому зараз я не почуваюсь умиротворено, маючи майже все??? Це потрібно було в інший світ потрапити, аби зрозуміти, що не в грошах щастя?!

—Тоді ти переодягайся, а дівчатка потім проведуть тебе до моїх покоїв.

Вона встала з софи та навіть не обертаючись, попрямувала до дверей.

—Бажаєте вмитись? —відразу ж запитала біловолоса служниця, що зараз виглядала набагато краще, ніж я.

—В туалет. —чесно зізналась, встаючи. Вже через хвилин двадцять я стояла посеред кімнати в білій пишній сукні, з гарно вкладеним волоссям та легким рум’янцем на щоках. Ну не милота, от скажіть???

Єдине, що бентежило, так це бинт на шиї.

—Ви вже передумали? —образливо заходячи до покоїв, запитав лікар.

—Мені терміново треба відлучитись по справам.

Чоловік подивився на мене, мов на навіжену, а потім голосно засміявся.

—Без голови тинятись хочеш, чи що.

—Що? —перепитала, доки він старанно займався моєю ногою.

—Його Високість наказав нікуди тебе не випускати.

—Її Високість наказала негайно провести мосьє в її покої. —втрутилась одна зі служниць, доки інша застеляла постіль.

Лікар лише стиснув плечима, одним своїм видом говорячи: “Я попередив!”

Ну й нехай. Мені зараз головне, аби він вилікував мене якнайшвидше.

—Думаю, завтра ще ні, а ось післязавтра бігати вже зможеш! —з посмішкою повив лікар, натягнуто киваючи.

—От і чудово!

Я встала з софи та поправила сукню, а потім зробила декілька кроків. Нога й справді більше не боліла, як і шия з спиною. Та він чарівник, а не лікар!

—А бинти зняти не можна? —запитала, доки він складав баночки з мазями в маленьку валізу.

—Можна. Але синці ще добре видно.

Одна з дівчат простягнула мені білий шарф, посміхаючись.

—Я можу допомогти. Її Високість подбала не тільки про це.

—Я змушений негайно доповісти про твою відсутність у його покоях. —пробурчав лікар, якого вже виштовхувала з покоїв інша служниця.

—Він вічно так бурчить?

—Ні. —відразу ж відповіла я, чим дуже здивувала дівчат. —Лише тоді, коли члени королівської династії відсутні.

Ми почали сміятись, та все ж сміх цей був скоріше награним, ніж дійсно щирим.

Ніхто з них не щирий зі мною. Як і я з ними.

Покидати покої Густава й справді було дуже лячно, але охорона навіть слова поперек не сказала. Отже, їм начхати на мене. От і чудово!

Довгі коридори змінювались терасами, біля яких я зупинялась та дивилась вниз. Чомусь в такі моменти я почувала себе самою Гюрем Султан, що дивилась на наложниць. Але я не Гюрем, та й дивлюсь на служниць, що гиркаються.

—Нижче знаходяться фаворитки самого короля. —пояснює біловолоса служниця, помітивши мій зацікавлений погляд.

—А фаворитки Його Високості? Теж там будуть? — я поморщилась, допускаючи у своїй голові думку про те, що можу бути його фавориткою та спатиму у тій комірчині з ще купою дівчат. Моє тіло вкрилось мурахами. Не доведи Господи мені там опинитись.

—В іншій частині палацу. Але загалом, приміщення будуть схожими.