Адалін Черно - Стань моїм першим, Адалін Черно

Глава 36

Кирило

— Ми зібралися смажити рибу, ти з нами?

Наше з Кірою усамітнення в невеликому обладнаному бунгало порушує Тар. Ззаду, посміюючись, стоїть Бодя. Обидва на мене чекають, а йти мені не хочеться. Так добре лежалося. І Кіру, яка встигла заснути під боком, будити не хочеться.

— Ти чого волаєш? — бурчу пошепки.

Обережно усуваюсь, перекладаю голову Кіри зі своєї руки на подушку і встаю. Вона продовжує мирно посапувати, а я прямую за Таром.

— Без мене не могли, чи що?

— Ти не особливий, — рубає Тарас. — Ми всі тут ішачимо не менше твого, тож і м’ясо смажити всім разом.

— Справедливо.

— Я згоден із Бодею — за яйця вона тебе міцно взяла, — каже, коли ми трохи відходимо від бунгало.

— Це так погано? — зупиняюся, поки ми не дійшли до Богдана, який стоїть біля мангала.

— Це не погано, Кирило. Несподівано. І я навіть радий за тебе.

— Нема чому радіти, Тар. Це тимчасово.

— Упевнений, що так?

Якщо з Богданом я можу поговорити про все, то з Таром можна ще й порадитись. У чомусь мій батько мав рацію щодо Боді — вітряний він, гульвіса. Тарас інший. З ним можна серйозно поговорити, без приколів.

— Ти, начебто, розумний, Кіре. Це Бодя в нас схильний до пригод і зміни баб раз на тиждень. У вас із нею вже не тимчасово, якщо ти її сюди привіз. Скільки ви з Лікою були разом? Рік, півтора? А сюди ти її скільки разів привозив?

Я мовчу, тому що сказати мені нічого. Ліка тут жодного разу не була. Це місце було моєю оазою. Я міг відпочити тут від всього. Від роботи, нервів, сім’ї, жінок. Певна річ, у нас не було табу на дівчат, але я сюди нікого не привозив. Нікого, окрім Кіри.

— Подумай про це, Кирило. І життя дівчинці не ламай, якщо і справді несерйозно.

— У нас взаємно все, Тар.

— Звісно, взаємно, — він киває і продовжує йти. — Я тому й радий, аби ти дров не наламав.

Далі обговорення переривається, тому що ми доходимо до мангала, де вже займається Богдан. Він — душа будь-якої компанії. Для мовчазних мене й Тараса він справжня знахідка, інакше ми просто сиділи б і дивилися на вогонь, не розмовляючи.

Втім, я й так мовчу. За рибою на мангалі приглядаю й одним вухом слухаю балаканину Боді. Переважно думаю щодо того, що сказав Тарас, і згадую нашу розмову з Кірою. Можливо, це Лєна мене накрутила своїми підозрами, але я зараз місця собі не знаходжу через сумніви. І Кіра ще… дізналася про мене все, тільки незрозуміло, де взяла ім’я та прізвище, як взагалі знайшла. І начебто правдоподібно все, а сумніви однаково виникли.

Перша думка, що виникла після розмови — доручити своїй службі безпеки все довідатися, але якось це… по-дитячому. Кіру та її прагнення дізнатися про мене більше я розумію, а ось себе — ні. Я своїх бізнес-партнерів не завжди перевіряю, а тут коханка.

— Розкажеш, про що замислився? — запитує Богдан.

— Риба гарно смажиться.

— Ну так, звісно. Нумо викладай, ми тут самі, ніхто не чує.

Я все ж таки вирішую поділитися… Раптом полегшає?

— І що не так? — дивується Бодя. — Ну знайшла вона інфу в інтернеті, й далі що? Двадцять перше століття, Багров, звикай, що про тебе так чи інакше багато хто дізнаватиметься з мережі.

— Ти думаєш, вона не випадково до тебе підсіла?

Ось Тарас, треба віддати йому належне, виявляє дива кмітливості. Саме про це я й думаю. Що як… Я не знаю Кіру зовсім. Може, вона не даремно до мене підсіла? Знала й до кого йде, і навіщо. Не в’яжеться лише її незайманість. Навряд чи вона розраховувала, що після однієї ночі я раптом запалаю до неї любов’ю і візьму до себе на утримання, хоча до мене переїхати погодилася відразу.

— Ти Лєну менше слухай, — додає Тар. — У неї від відсутності заняття уява розвинена — будь-хто позаздрить. Вона часом мені такі закидони влаштовує.

— А навіть якщо й підсіла не випадково, то й що? — це вже Богдан.

Я й сам не розумію, що. Хіба це щось змінить між нами? Навряд чи. Їй зі мною добре, мені з нею теж. Ми зустрічаємося періодично, у нас хороший секс, вона поживе в мене, але це зручно насамперед мені.

— А ти перевір її, — змовницьки вимовляє Бодя. — Дай картку й попроси одяг прикупити. Вона в тебе зараз у звичайних шмотках ходить, а ти дозволь їй купити дорогі. І подивишся, скільки вона витратить. Якщо не меркантильна — небагато, а якщо спочатку знала, до кого йшла — там сума захмарною буде.

— Ти точно пісеньки на весіллі співаєш? — сміється Тар. — Може, у тебе детективне агентство, а ми й не знаємо?

— Іди в дупу! — жартома ображається Бодя. — Ніякі пісеньки я не співаю. Мене, між іншим, замовляють нарозхват.

— Ось ти де!

Від розмови нас відриває Кіра, що стрімко наближається до нас. Я навіть не встигаю зреагувати, як вона обвиває мене за шию й сідає до мене на руки.

— Я прокинулася, а тебе немає, — шепоче мені на вухо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍