Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко - Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко

Зенон. Звільняємо тебе від сего. Признаємо, що задача, яку ти поклав собі, була нелегка і що, з невеличкою примішкою софістерії, ти виконав її — собі на вдоволеннє.

Іларіон. Значить, ти не признаєш мені рації?

Зенон. Бачиш, друже, твоє питаннє нагадує мені питаннє деяких завзятих католиків: як то, ви не вірите в папу? Але ж вірю, братику, вірю! Себто вірю в те, що папа єсть, був і буде, що він живе в Римі, носить білий плащ, нюхає табаку, має золотом шитий хрест на патинку — чого вам іще більше треба? Так само й тут. Як я можу не признати тобі рації, що всі ті люди і явища, яких ти тут навантажив нам таку копицю, справді були в XIX віці і грали в нім таку чи сяку ролю? Але одного я не признаю тобі: щоб се все вичерпувало зміст історії XIX віку, було його головною характеристикою. Тут, друже мій, треба сягнути ще троха глибше. Тоді ти побачив би, що всі ті емансипаційні благодаті, яких ти так багато навичисляв нам, що всі вони в добрій половині, а часом і зовсім — швіндель, гумбуг чи як собі хочеш назви. Бо візьмім зараз першу скраю — емансипацію селян. Чи не було се в добрій половині наданнє голого права і відібрання землі? І чи разом із тою славленою емансипацією селян не прийшла також емансипація всяких п’явок, лихварів та здирців? Чи назвеш емансипацією те, що в XIX віці зроблено на полі судівництва та адміністрації? Я назвав би се скорше регламентацією, систематичним плеканням бюрократії, так могутньої, розгалудженої і коштовної, якої не було ще, мабуть, ніколи в світі. І не диво, що насподі твоєї славленої емансипації сидить нужда, пролетаризація мас, дегенерація цілих поколінь.

Іларіон. Сей песимізм чинить честь твоєму серцю, але не твоєму розумові. Відчуваєш живо горе сучасних, але не міркуєш, що кожний час мав своє горе і що, приміром, часи тридцятилітньої війни, Хмельниччини і Руїни, навіть іще XVIII вік бачили зовсім інші зразки терпіння, здирства та дегенерації, ніж нам і в сні сниться. Та, звісно, біль болющий, але забудущий.

Зенон. Чи так звана емансипація робітників не була тільки іншою формою ярма? Вирвались із давніх цехів, гільдій та приписів на те тільки, щоб голі, голодні і свобідні попастися в пазурі капіталістів. Та не досить сього. Почалась їх емансипаційна боротьба против капіталу. І що ж бачимо? Чи в добрій половині і тут не було гумбугу?..

Іларіон. Не зневажай великих умів і сердець! Абсолютної правди ніхто в жменю не вхопив. А коли вони обіцювали не раз таке, що не могло статися, то не забувай, що їх обіцянки розігрівали міліони серць, будили рух, благородне змагання в міліонах душ, були тою дрібкою квасу, що заквашує все тісто, значить, причиняється до того, що з нашої муки буде добрий хліб.

Зенон. Ай, не говори мені про благородні душі тих панів!.. Прочитай, що писав Бернштейн про Лассаля, а що писали недавно соціал-демократи про Бернштейна!..

Іларіон. Політика, друже мій, так як кухня. Зазирнеш до середини, як що робиться, то й апетит тобі відбере. А про всі ті сварки та лайки — мій Боже! Нехай собі люди будуть малі, дуже малі, але дєло роблять велике.

Зенон. Що вся наша політична емансипація — чистий гумбуг, се, здається, ти й сам признавав уже потроху. Як ти швидко виїхав на демократизм і республіканізм XIX віку! А забув шалений культ Наполеона, якому піддавалися навіть такі люди, як Гейне і Віктор Гюго! Забув культ Николая в цілій Європі до 1848 року. Забув культ Бісмарка, комедію буланжизму, англійський імперіалізм з Сесілем Родсом і Чемберленом. Чи все се — признаки вільнодумства і республіканізму? По-мойому, се старе, безкритичне, глупе і підле льокайство, зверха прикрите лахами конституціоналізму та націоналізму. І се не вирвані епізоди! Се основна течія XIX віку! Се навіть не боротьба, а ненастанний маскарад. Той сам абсолютистичний дух граєся в піжмурки з народами: показує їм раз таку цяцьку, то знов іншу, а все тілько на те, щоб спокійненько водити їх за ніс, куди йому треба. А в цілій науці XIX віку хіба не те саме? Зовсім як у нашій приповідці: пішов камінь поза ячмінь. Розсипалась наша наука на міліони дрібниць, а саме головне, те що необхідно було б знати кожному, лишила на боці. Тямиш, як мовить Фавст про Вагнера:

Er meint, dass er nach Schäüzengräbt, Und froh ist, wenn er Regenwürmer findet.[26]

Таке ж і наша славлена наука. Виемансипувалася від догм і формул — нібито — і пішла ритися в дрібницях. Певне, повинаходила міліони хробаччя, старих черепів та сотки порозбиваних планет. А що нам із того? Чи, знаючи се все, ми робимося мудріші? Ні, ми робимось хіба мішками, в які напаковано всякого сміття, а для життя, для дійсної життєвої боротьби ми нездалі. «Єдино же єсть на потребу», а того одного, власне, дотеперішня наука не зуміла дати нам. А остатній її світоч — Ніцше — чи ж не був її руйновником? Чи ж не прокламував на склоні XIX віку ще одну емансипацію — від усеї тої фальшивої емансипації, яку по твоїй думці дав нам XIX вік?

Евфрозина. Ну, пане Зеноне, тут і я підіпру вас. Мій любий братік, величаючи емансипаційні здобутки XIX віку, не знаю, чи навмисно, чи припадком, поминув емансипацію жінок.

Іларіон. Навмисно, сестричко. Бо ж у мене жінка такий же чоловік, як і мужчина. Емансипація мужчин від соціальних, політичних і духових пут дасть ширшу волю й жінці.

Евфрозина. Історія XIX віку показує щось зовсім інакше. Емансипація мужчини позволила йому виемансипуватися й від жінки, здеградувала жінку на становище мебля, шільду або Вартгаймової каси. Говорю про ту верству, що найхарактерніша для XIX віку, про середню, капіталістичну, промислову, бюрократичну. В тій верстві породились змагання до так званої жіночої емансипації — чому? Бо становище жінки було нарушене, рівновага того життя, в якім вона жила досі, була звихнена. Бо мужчина виемансипувався від жінки, і вона почула себе зайвою.

Іларіон. А я й не знав, що моя сестричка також уміє воювати парадоксами.

Евфрозина. Невже се, по-твоєму, парадокс? Але ж досить поглянути на живі факти без упередження, щоб побачити, що се дійсна правда. Чи селянка, робітниця думає про емансипацію? Ні. Вона спільниця і товаришка в праці мужа, і коли сей бореся за поліпшення свого побуту, вона бореся