Євген Стеблівський - Звенигора. Повстанці. Шабля на комісара

на столик стопку й піднявся з крісла, блиснувши в усмішці голлівудськими зубами.

— Пусть тєбя твоя дєвушка ещо больше полюбіт, гєрой. Я смотрю, ти сільно переживаєшь, — широкою темною долонею поплескав по плечу Романа: — Нє пережівай! — Потім жестом вказав на шафу: — Піджак твой мастер хорошо пошил. На Кубе такие нє носят. У нас жарко!

— Я вам порадив найкращого майстра в Одесі, — сказав Ром. І додав улюблений жарт Косте Фаєса: — ЦРУ платить консулам хороші «бабки». Може собі дозволити!

Консул засміявся:

— Рамон, ми нє будем вспомінать СБУ і твоі лакірованниє туфлі. Ладно, вернешься — угощу хорошей сігарой.

— Тільки кубинською!

— Обязательно, amigo. Рауль, открой дверь журналісту!

— Сіао, консул!

— Сіао! Прівєт Доброву.

Розділ З
Махно. Битва під Сабадашем

Січень-лютий 1921 р.

Червоні полювали на Батька. Загін Рудя йшов з ним в ар'єргарді: виходи з оточень, сорок боїв за шість тижнів. З кавдивізіями Котовського, Першої кінної, Чотирнадцятої Пархоменка. Кожного дня — по битві.

Незважаючи на талан і удачу, Батько мав справу зі стоголовою гідрою. Яка зараз стягує проти нього сили з величезної території — від Балтійського до Охотоького моря. Зганяє силою російських, башкірських, навіть, киргизьких селян, Заволзську, Сибірську дивізії, Башкирську бригаду, червоні полки з Могильова, оголошує мобілізації, заповнює степи України міліонною армією — й проти неї навіть він, батько Махно, з його умінням серед степів знагла щезати й так само з'являтись нізвідки, з полководським і ораторським даром, який, після півторагодинного спічу, цілі дивізії «красних» змусив кинути шапками в землю й перейти на його, Батька, правду, — навіть він на цій землі тепер не хазяїн! Хоча махновські полки, чи не єдині, могли битись на рівних з «красними» в полі.

* * *

… Вісім полків Махна вишикувались на рівнині. Над лавами майоріють чорні знамена. Серед них — чорний прапор Холодного Яру. Навпроти стоїть військо з червоними прапорами. Мороз! Білий сніг. Червоне і чорне!

Якийсь час лави стоять навпроти. Сіре небо звисає низько над полем. Зараз сніг окропиться гарячою кров’ю!

Врешті червоні полки рушають з місця. Набирають швидкість, женуть через поле — й тоді назустріч руша махновська кіннота. Рудинці йдуть з лівого флангу.

Коли строї вже неслись назустріч, махновці круто звернули й повели кінноту у фланг червоним. Сотня Рудя вчилася в кубанців, звична маневру — й махновці признали її за рівну! Сніг летів з-під копит, поле двигтіло, подекуди було слизько.

Більшовики викотили гармати. Вдарили кулемети. Комісари, врешті, бачать загрозу й пробують спинити атаку. Вони вигинають фронт, щоб закрити фланги, та марно! Лава Махна вже врізається в ряди червоних.

Починається страшна рубка. Максим проскочив із розгону через фронт «красних», попереду й з боків йшли козаки, зусібіч свистіли удари, дзвеніли шаблі. Чорне знамено Холодного Яру з надписом «Воля чи смерть!» — несе Покотило, воно гуртує навколо махновські сотні.

…Бій кінноти йшов три години. Батько кидав у бій свіжі сотні. Козаки вихором змітали більшовиків з цілих ділянок. Дії Махна були неждані. Махновці воювали на кшталт запорожців: «розгардіяш», удавана втеча, перевдягання в ворожу форму, хитрість, нежданість. Легка артилерія, яку швидко тягали кіньми. Й махновський винахід — панська бричка з насмерть пригвинченим кулеметом — славнозвісна «тачанка». Кінні сотні Махна чітко йшли на маневри.

Після п’ятої години бою запала тиша. Кінна стіна Махно розступилась, й у широкий прохід, як на весіллі, вийшли двісті запряжених кіньми «трійок». На повному ходу розвернулись — й ударили з двохсот кулеметів. Полк махновських тачанок викосив цілі сотні карачаєвських кавалеристів.

… Сідало сонце. Завалене трупами поле в який раз переходило з рук у руки. Свіжі «червоні» чи «чорні» сотні йшли до бою, з розгону збивали противника з поля — в сніги і балки. Потім підходив резерв з іншого боку — і дійство на карті поверталося на зворотне. Вбитих вже почало засипати снігом. Мороз ставав лютішим. Крига на снігу ранила коням ноги. Скривавлені коні несли на собі скривавлених вершників. Кому пощастило — вкритих квартами чужої крові. Кому ні — струмками своєї…

До крові цим полям не звикати! Саме тут, біля Сабадаша, Богун у січні виграв битву «Дрижопіль»! Коли звелів за ніч звести високі, мерзлі на камінь стіни з… тисяч вбитих поляків, политих водою…

Максим вкотре збирав і перешиковував під чорним прапором сотню. Після перестрою Махно знов і знов посилав їх до бою. Був уже двічі поранений Покотило, Рудь бився з перев’язаною головою. Сотня втретє опинилася в западині, де снігу насипало по живіт коням. Двічі Рудь виводив козаків із западини через балку — і нежданно бив у тили червоним. Вони вискакували з яру, як дияволи, з піками напереваги, зімкнутим кінним строєм, неждано атакували ззаду, топтали кіньми, рубали шаблями, кололи піками. Й то була справжня бійня.

Після третього разу вовки з рудинської сотні мали страшний вигляд: скривавлені, залиті чужою кров’ю обличчя, руки, криваво-червоні гриви коней, пощерблені об кості шаблі. Навіть звиклі до смерті махновці шарахались з виду козаків Рудя.

…Двадцять вісім хлопців Рудинського полягли в полі. За кожного з них червоні заплатили дорогою ціною. Три сотні Карачаєва і Потапа розбіглися від флангових атак звенигородців, ще сотня була порубана. Бій кипів з ранку до вечора. Довколишні села — Сабадаш, Охматів, Марійка, Сорокотяги — причаїлись від страху. Сотні поранених несли нажахані коні. Несли дорогами в двори і господи. Хто переможе в цій лютій січі: «красні» чи «чорні»? Махна тут поважали. Анархісти-соціалісти — то майже революціонери! Навіть за зміну коней Нестор доплачує грошима. А мародерів Батько «лічно» розстрілює з нагана!

Чекістів-більшовиків уже ненавиділи і боялись…

Сутеніло. Люди ледве трималися в сідлах від цілоденної битви.