Анастасія Анпілогова - Тисячолітні. Відьма має померти, Анастасія Анпілогова

Глава 38. Спроби

Вранці наступного дня всі поїхали, і дівчина виявила себе єдиною господинею фортеці та земель маркіза Ліфельдорського. Влада її була формальною, але від цього не менш приємною. Кілька днів Хельга блукала фортецею і нічого не робила. Їй здавалося, що так вона проведе хоч вічність, але дівчина швидко зрозуміла, що їй, по-перше, нудно, а по-друге, якщо вона хоче, щоб на неї продовжували дивитися, як на повноцінну фігуру, а не як на ляльку якою всі грають, як хочуть, вона має діяти. Чародійка має завоювати любов і простих людей, і показати дворянам, що вона може керувати людьми. Хельга задумалася, про те, що їй робити та вирішила почати з того, що показати людям, якою благочестивою дружиною вона була, тому що багато хто її недолюблював через те, як вони з Робертом влаштували війну один з одним. Роберта теж ніхто не любив, але для багатьох жителів фортеці він був сином маркіза — значущою фігурою, а ось вона для них ніхто — дружина Роберта, яку в народі все ще вважали відьмою, яка постійно з ним сварилась і вносила розбрат у звичайне життя фортеці. Хель дбала про те, щоб дворяни забули про все, але не дбала, щоб це забули прості люди. Тепер настав час завоювати і їхню довіру.

Вона зібрала купу варти та прислуги, щоб якнайбільше людей бачили, що вона поїхала на могилу Роберта. Це мало стати першим кроком із завоювання любові людей. З моменту похорону вона не була там жодного разу. Хельга дивилась на надгробний камінь хлопця, якого вона вбила, щоб він не вбив її, з повною відсутністю емоцій. Їй не було ні сумно, ні весело від його смерті. Їй було все одно, як і на факт вбивства «матері». Про неї вона вже давно забула. Жінку теж поховали на цвинтарі біля церкви, де вони з Робертом одружилися, але трохи далі від входу. Дивлячись на великий сірий камінь, дівчина подумала, що хотіла б забути про Роберта і поховати не тільки його тіло, а й пам'ять про нього. Вона не була в цьому впевнена, але іноді їй здавалося, що всі хочуть того ж, навіть його батько захоплений молодою симпатичною дружиною та перспективою підйому до влади та наближення до його коханого короля. Хельга довго експлуатувала тему жалоби, але зараз розуміла, що треба від цього відмовлятися, їй набридло згадувати цього виродка і постійно вдавати, що вона засмучена через його смерть. Вона засмучена через втрату кулона і надії на порятунок, і те, що Врант все не повертається. Можливо, через Вранта навіть більше. А чи він живий взагалі? На очі навернулися сльози й гарячими краплями скотилися по щоках. Чи виглядають ці сльози в очах людей скорботою по чоловіку? Схоже, їхні обличчя більше висловлювали подив, вони все ж таки знають, як вони з Робертом ненавиділи один одного.

— Мій покійний чоловік завжди був важкою людиною, але від цього передчасна смерть не стала для мене легшим випробуванням, як і для всіх нас. — сказала вона не звертаючись ні до кого конкретно, і зрозуміла по обличчях людей, що її слова не досягають мети.

— Приїжджати до тебе на могилу весь цей час був для мене надто складним заняттям, але сьогодні я змогла це зробити. Сподіваюся, ти пробачиш мені за це і дозволиш, мені незабаром зняти жалобу і жити далі, коханий.

«Фу, яка театральщина полізла. Який до біса «коханий»?» Коханим вона називала лише Вранта. Дівчина поспішила з цвинтаря та сіла в карету. «Сподіваюся, люди повірили, але виглядало все так, ніби вони більше дивувалися. Фарс! Просто вийшов, довбаний фарс!» На щоках відчувався неприємний холодок, і Хель роздратовано витерла щоки. Добре, що у кареті ніхто цього не бачив.

Повернувшись у фортецю, вона покликала до себе управителя, щоб хоч трохи вдатися у проблеми, які є в фортеці та землях маркіза. Вона має добре себе зарекомендувати тут, якщо ще якийсь час їй доведеться жити на цих землях. Управитель виявився кряжистим чоловіком з дуже короткою стрижкою і невеликою борідкою, який прийшовши доповідати Хельзі, схоже, не зовсім розумів для чого його покликали. Він довго м'явся перед дівчиною. Вона мало не кліщами витягала з нього кожне слово. І дізналася тільки те, що маркіз зробив усі необхідні розпорядження, і управитель фортецею і так справлявся зі своїми обов'язками вже багато років. Хель сподівалася, що, розв'язавши давні проблеми, завоює приязнь людей, але про проблеми нічого не дізналася.

Декілька днів «правління» не увінчалися взагалі нічим. Люди так само дивилися на неї з недовірою. Ще й вночі дівчині наснився черговий кошмар за участі Вранта. Їй наснилося, що вона вбила не Роберта, а улюбленого мага і той лежав у калюжах крові. На ранок вона себе запитувала, чи це їй сниться, тому що вона за нього хвилюється, чи з ним справді трапилась якась біда?

Але на ранок Хельга вирішила знову зробити спроби управління і піти іншим шляхом, їй спала на думку нова ідея. Вона наказала всій варті фортеці та слугам зібратися на дворі. Сама ж вона вийшла на один із балкончиків коридору і звернулася до людей із промовою.

— Мешканці Чорної фортеці. Маркіз Ліфельдорський із дружиною відбули разом із королем після перемоги над південними племенами до палацу короля, щоб служити нашому монарху. — «Цікаво люди люблять короля чи ні?» дівчина витримала невелику паузу, щоб вони перетравили інформацію. — Мене ж залишили тут, щоб я наглядала за порядком у землях маркіза, на моє прохання. Я маю стати нареченою принца Ніколя, але поки не можу дозволити собі прибути до двору, бо весь цей час я перебувала в жалобі. — «Ну принаймні слухають уважно, вже щось.» — Роберт був складною людиною, проте я сумую через його смерть, як будь-яка дружина через свого чоловіка. Вчора я вперше після похорону побувала на його могилі, бо раніше мені було надто важко це зробити. Я попросила у покійного чоловіка і Господа Бога дозволу зняти мою жалобу. Жити далі. І керувати на благо простих людей. Тому я зібрала вас тут. Наш король і маркіз здобули перемогу над південними племенами та відсвяткували її з дворянами, але я хочу, щоб кожен мешканець фортеці теж відсвяткував цю подію, тому сьогодні ввечері у дворі Чорної фортеці буде влаштований бенкет для прислуги та варти. Сьогодні ви підготуєте бенкет для самих себе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍