Грем Грін - Тихий американець. Наш резидент у Гавані

У кімнаті Міллі Уормолд знайшов список членів Приміського клубу. Знав, де його шукати — поміж останнім випуском «Щорічника аматорки верхової їзди» та романом міс Поні Треггерс «Біла кобила». Він вступив до цього клубу, щоб вербувати агентів, і от вони всі перед ним, видрукувані у два стовпці більш ніж на двадцяти сторінках. Погляд його затримався на англосаксонському імені — Вінсент К. Паркмен; можливо, то був Ерлів батько. Уормолд вирішив, що в інтересах справи йому слід ближче зійтися з Паркменами.

Перше ніж узятися до шифровки, він підшукав собі ще двох агентів — інженера Сіфуентеса та професора Луїса Санчеса. Професор — хоч яких би він був наук — здавався непоганим кандидатом для збирання економічної інформації; інженер забезпечить технічну, а містер Паркмен — політичну. Поклавши перед собою Лема, Уормолд обрав рядок «Хай все, що станеться, буде радісне» і почав шифрувати: «№ 1 від 25 січня починається параграф А завербував свого прикажчика і дав йому шифр 59200/5/1 крапка починається параграф Б перевірте будь ласка таких осіб...»

Уся ця морока з параграфами здавалась Уормолдові марнуванням часу і грошей, та Готорн пояснив йому, що це необхідна шпигунська процедура; точнісінько так само Міллі, граючись у торгівлю, завжди вимагала, щоб усе загортати в папір, навіть найменші намистинки.

«...Починається параграф В економічний звіт надсилаю найближчим часом дипломатичною поштою...»

Тепер йому лишалося тільки чекати відповіді й готувати економічний звіт. Це його неабияк непокоїло. Невдовзі Лопес дістав перше завдання: купити всі офіційні довідники про виробництво цукру й тютюну. Сам Уормолд цілими днями читав місцеві газети, вишукуючи в них те, що могли б повідомити професор та інженер: навряд щоб у Кінгстоні або в Лондоні вивчали гаванські газети. Несподівано перед ним відкрився новий світ; мабуть, раніше він занадто покладався на «Нью-Йорк таймс» та «Нью-Йорк геральд трібюн» і не знав усього, що діється на землі. За рогом коло «Диво-бару» зарізали дівчину. «Жертва кохання»,— сповіщав репортер. У Гавані безліч жертв. Якийсь чоловік, за одну ніч програвши весь свій достаток у «Тропікані», видерся на естраду, обняв чорношкіру співачку, а потім заїхав машиною в море і потонув. Інший холоднокровно задушив себе підтяжками. Траплялися й чудеса: десь якась свята заплакала солоними слізьми, ще десь перед образом пречистої діви Гваделупської цілий тиждень — від п’ятниці до п’ятниці, — не згасаючи, горіла свічка. В цій мішанині насильства, пристрастей і кохання не було тільки жертв капітана Сегури — вони страждали і вмирали, не сподобившись уваги преси.

З економічним звітом було багато мороки: Уормолд друкував лише двома пальцями й не вмів поводитися з важелями друкарської машинки. До того ж треба було змінювати цифри офіційної статистики (а раптом комусь у центрі спаде на думку звірити їх!), і Уормолд часто забував, як саме він змінив ту чи іншу цифру. Арифметика завжди була його вразливим місцем.

Через тиждень він почав турбуватися, що немає відповіді. Невже Готорн щось пронюхав? Та незабаром Уормолд зітхнув з полегкістю: його викликали в консульство, де похмурий секретар вручив йому засургучований пакет, адресований чомусь «Містерові Люку Пенні». Всередині він знайшов ще один конверт з написом: «Генрі Лідбеттеру. Управління цивільних науково-дослідних робіт», а в ньому — третій, на якому стояла цифра 59200/5. Там була його платня за три місяці і гроші на непередбачені витрати. Все це Уормолд відніс у банк на Обіспо.

— Покласти на поточний рахунок фірми, містере Уормолд?

— Ні, на мій особистий.

Касир лічив гроші, а Уормолдові здавалося, ніби він вчинив крадіжку.

Розділ другий

1

Минуло десять днів, а відповіді все не було. Уормолд не міг навіть надіслати економічний звіт, поки не був перевірений і затверджений неіснуючий агент, що «складав» його. А тут іще настав час об’їжджати роздрібні точки фірми в Матансасі, Сьєнфуегосі, Санта-Кларі і Сантьяго. Він щороку відвідував ці міста в своєму старенькому «гілмені».

Перед від’їздом він послав Готорнові телеграму: «Під виглядом перевірки місцевих продавців пилососів збираюся вивчити можливості вербування агентів у порту Матансас промисловому центрі Санта-Клара військово-морській базі Сьенфуегос і повстанському кублі Сантьяго крапка приблизні витрати на подорож п’ятдесят доларів на добу». Він поцілував Міллі, взяв з неї обіцянку не їздити за його відсутності з капітаном Сегурою і з гуркотом покотив до «Диво-бару», щоб випити на прощання з доктором Гассельбахером.

2

Раз на рік — завжди під час подорожі по провінції — Уормолд надсилав листа молодшій сестрі в Нортгемптон. (Можливо, цей лист до Мері хоч ненадовго заспокоював його тугу за Міллі). У конверт він щоразу вкладав найновіші кубинські марки для небожа. Хлопчик почав збирати їх з шести років; час так швидко спливав, а Уормолдові й на думку не спадало, що йому вже сімнадцять і він, мабуть, давно вже закинув свою колекцію. Принаймні став уже занадто дорослий для тієї записки, в яку Уормолд загорнув марки: вона була б досить наївна навіть для Міллі, а небіж був старший од неї на кілька років.

«Дорогий Марку,— писав Уормолд,— ось кілька марок для твоєї колекції. Вона вже, мабуть, дуже велика. Боюся тільки, що ці марки не досить цікаві. Хотілося б, щоб вони теж були з пташками, звірами чи метеликами, як оті гватемальські, що ти мені колись показував. Твій дядечко.

Р. S. Я сиджу й дивлюсь на море; тут страшенна спека».

Сестрі він писав докладніше:

«Сиджу на березі бухти Сьєнфуегос при температурі понад дев’яносто градусів [89], хоч сонце вже з годину як зайшло. В кіно бачив Мерілін Монро[90], а в гавані стоїть корабель „Хуан Бельмонте“. (Пам’ятаєш ту зиму в Мадріді, коли ми ходили на бій биків?) Старший механік — а я думаю, що то він, — сидить за сусіднім столиком