Олександр Семенович Іванченко - Дорогами Маклая

потім глибоко розчарувався й надовго обізлився на все жіноцтво. Лючія не оцінила його почуття. Вона скористалася своїм становищем всемогутньої генерал-губернаторші тільки для легковажного флірту. А він покохав її насправді, наївно гадаючи, що старому Лаудону вона не пара. Так воно, звичайно, й було. Лаудону Лючія годилася в дочки, і ніякої справжньої любові між ними не було. Але молода жінка, певно, надто дорожила своїм становищем у вищих колах, що Маклай завжди зневажав. Різко негативне ставлення до таких шлюбів лишилося в нього на все життя. ">[46], якому дуже зрадів. Спасибі їй!..

23 грудня. Макассар. Послав рекомендований лист губернаторові Бакерсу і одержав запрошення погостювати в нього два дні на час стоянки.

Пішов у готель до п. Бекарі[47] і, не заставши його дома, лишився чекати. Почулися невдовзі кроки, і чоловік, невисокий на зріст, з жвавим приємним обличчям, зайшов до кімнати. Мені було цікаво багато про що розпитати його. Ми повернулися на пароплав, де поснідали. Головна мета його мандрівок — збирання ботанічних та зоологічних колекцій. Пізня пора монсуна (квітень) завадила йому в 1872 році спуститися до Утанати. Потім недуга Альберта ще більше порушила його плани. Але він, здається, задоволений мандрівкою. Він вирушає тепер у затоку Канарі і, може, наступного року, у жовтні чи листопаді, подасться до річки Амбер, на південь від затоки Гельвінк.

Вечір пробув у губернатора, дружина й дочка якого, здається, окрім малайської і трохи голландської, іншої мови не розуміють.

24 грудня. Уранці пішов до короля Гоа, який раніше… був дуже могутній, а тепер живе в невеликій бамбуковій прибудові непоказного кам'яного буднику. Він був вельми люб'язний, запрошував приїхати на червень і липень полювати оленів. Надивившись протягом години на нього, його почт і його помешкання, я з радістю повернувся. Секретар губернатора, одначе, під час повернення встиг набриднути своєю балаканиною.

Бакерс, який безвиїзно прожив 37 років у Макассарі, добре знає цю частину Целебесу[48].

Не обговорюючи питання про те, є амок[49] недугою чи ні, він запевняв мене, що амок трапляється тільки там, де заплутані жінки або бої півнів і гра.

25 грудня. О шостій годині залишили Макассар. Бекарі прийшов на пароплав попрощатися. Зоставив для мене брошури…

Увечері кілька пасажирів попросили мене оглянути хвору жінку. Як виявилось, у неї була холера. Вжив заходів.

26 грудня. Гарна погода і красива місцевість. Увечері пароксизми[50] дужчі. У жінки була холерина. Одужує.

27 грудня. Прибули в Купанг. Через недугу не міг зійти. Досить сумне містечко, проте не бідне. Багато китайців.

30 грудня. Уночі пароксизм. Жінка, хвора на холерину, померла о 4-й годині ночі. Кинули за борт. Голова болить. Лінь. Хандра. Думаю часто про Бюйтензорг. Весь день добряча хитавиця.

Делі досить красиве містечко, багато зелені, гори, непогана гавань, відгороджена від протоки рифом. Пароксизм уночі не дав мені з'їхати на берег, але між людьми, що в пірогах оточували пароплав, був один з характерним папуаським лицем і волоссям, яке мовби шиньйон здіймалося над головою. Капітан і кілька пасажирів змусили папуаса зійти на палубу, де я його намалював. Форма черепа, як виявилося, була доліхоксфальна, колір шкіри брунатний, волосся кучеряве, з трохи крупнішими кучерями, ніж у папуасів берега Маклая. Товщина волосся неоднакова, і так само неоднакова товщина окремої волосини. На згинах волосся було тонше.

Цікаво було б познайомитися із звичаями цих людей.

31 грудня. Завтра приїдемо на о. Банда. Серед солдатів ще один занедужав на холеру. Пасажири, які були вчора в Делі, розповіли мені, що днями там сталася курйозна історія. Молодий лікар, чомусь невдоволений новим губернатором, надумав спекатися його і підкупив солдатів, щоб ті вбили губернатора. Про змову сповістили (губернаторові), здається, самі підкуплені (солдати). Лікаря закували в кайдани і мають відпровадити в Португалію, де його судитимуть.

У Делі смачна кава і, кажуть, чудові мандарини, яких, одначе, не можна було купити.

Увечері пароксизм. Пасажири розважалися грою в карти, шампанським і феєрверком. Я зустрів Новий рік у каюті, пойнятий сильною пропасницею.

3 січня 1874 року. Уранці Амбоїна. На пароплаві познайомився з резидентом п. ван Бус-Льотхес, який, прочитавши листа п. губернатора, запросив мене жити в нього в т. з. Бату-Гадья.

Переправив речі на берег, перебравсь увечері сам до резидента.

4 січня. Писав листи п. губернаторові, Дітріху, Фольцу й лист Розенвальду, щоб надіслав (у травні місяці) грошей і статтю про звичаї папуасів.

10 січня. Пішов до лікарні, де був присутній на огляді повій. Як виявилося, три були папуаски, яких я в наступну суботу мірятиму й малюватиму.

Увечері вертався з клубу, заблудився й промок…

21 січня. Ось уже понад тиждень весь час лежу — або в ліжку, або в довгому кріслі. Пропасниця, печінка, кнокель курс і рани на ногах по черзі, а то й усе разом діймають добряче.

Ліньки до чогось братися.

…………

Завдяки листу генерал-губернатора Нідерландської Індії і люб'язності резидента Амбоїни мені даіи казенний кутер, так званий «крюйзбот», для переїзду з Амбоїни на о. Серам-Лаут, звідки я сподівався знайти оказію вирядитися на Нову Гвінею. В Амбоїні я найняв для своєї мандрівки двох слуг амбоїнців: Давіда Хукому, чоловіка років тридцяти п'яти, який мав бути мисливцем і головним довіреним, та Йосифа Лопіса, років двадцяти восьми, кухаря, а також влучного стрільця. Перший уже супроводжував раніше кількох природодослідників, а саме д-ра Бернштейна і д-ра Розенберга, і вмів непогано препаровувати шкурки птахів. Другий у цьому ділі бун ще homo novus, але відкрите обличчя його мені