Френк Херберт - Бог-Імператор Дюни

— Так, Владико.

Пам’ять додала інтонацію фанатичної відданості у відповіді Нейли. Вона буде слухняною.

— Якщо це можливо, забезпеч Сіоні та Дункану змогу побути сам на сам.

— Так, Владико.

«Хай близькість розвивається природно», — подумав він.

Лето розірвав зв’язок із Нейлою, якусь мить міркував, а тоді викликав командирку своїх сил на центральній площі. Башарка відразу ж прибула, її темний мундир був поплямлений і запилений, на черевиках усе ще зоставалися сліди крові. Це була висока тонкокоста жінка з прокладеними віком зморшками на обличчі, які надавали її орлиним рисам величного вигляду. Лето згадав її військове ім’я — Ійліо, що старою фрименською мовою означало «Надійна». Але він назвав її материнським іменем Нийше — «Донька Ше», — і це надало їхній зустрічі інтимності.

— Відпочинь на подушці, Нийше, — сказав він. — Ти тяжко напрацювалася.

— Дякую, Владико.

Вона опустилася на червону подушку, на якій сиділа Хві. Лето помітив утомлені зморшки довкола вуст Нийше, але її очі зоставалися пильними. Вона вдивлялася в нього, прагнучи почути, що він скаже.

— Ситуація в моєму місті знову спокійна. — Лето сформулював фразу не зовсім як питання, чекаючи уточнення Нийше.

— Спокійна, але не добра, Владико.

Він глянув на кров на її черевиках.

— Що з вулицею перед іксіанським Посольством?

— Очищена, Владико. Її вже приводять до ладу.

— А центральна площа?

— Зранку матиме звичний вигляд.

Її очі непорушно втупилися в його лице. Вони обоє знали, що ще не дісталися суті зустрічі. Однак Лето розпізнав одну річ, приховану у виразі обличчя Нийше.

Гордість за свого Владику!

Це вперше вона побачила, як убиває Бог-Імператор. Засіяно зерна лячної залежності. Якщо загрожуватиме катастрофа, мій Владика прийде на допомогу. Такий вигляд це мало в її очах. Вона вже не діятиме цілком незалежно, черпаючи силу в Бога-Імператора та цілковито відповідаючи за її використання. В обличчі Нийше з’явилася якась одержимість. Страхітлива машина смерті чекала на зльоті, готова до виклику.

Лето не подобалося те, що він бачив, але шкоди вже завдано. Усі виправні засоби вимагатимуть повільного й тонкого натиску.

— Звідки нападники здобули лазеростріли? — спитав він.

— З наших же складів, Владико. Варту Арсеналу вже замінено.

Замінено. Це був доволі тонкий евфемізм. Рибомовок, які припустилися помилки, ізолювали й тримали в резерві, доки в Лето не виникала проблема, що вимагала Командосів Смерті. Вони, звичайно, охоче померли б, вірячи, що так спокутають свою провину. Сама лише чутка про вислання таких берсеркерів здатна була втихомирити бунт.

— Арсенал зламали за допомогою вибухівки?

— Хитрощів і вибухівки. Варта Арсеналу виявилася недбалою.

— Джерело вибухівки?

Нийше знизала плечима. У цьому жесті виявилася її втома.

Лето міг лише погодитися. Він знав, що може відшукати й розпізнати ці джерела, але користі з цього мало. Винахідливі люди завжди знайдуть складники для кустарної вибухівки — повсякденні речі, такі як цукор чи білила, звичайнісіньке мастило чи невинне добриво, пластик і розчинник, а також витяжка з бруду під купою гною. Список був майже нескінченним і зростав разом із людським досвідом та знанням. Навіть таке суспільство, яке створив він, суспільство, де намагалися обмежити домішку технології та нових ідей, не мало реальної надії цілковито усунути небезпечну дрібну зброю. Сама думка контролювати такі речі була химерою, небезпечним міфом, що лише збивав з пантелику. Ключове рішення — обмежити прагнення до насилля. У цьому аспекті минула ніч була катастрофою.

«Стільки нової несправедливості», — подумав він.

Наче прочитавши його думки, Нийше зітхнула.

«Звичайно, Рибомовок з дитинства навчають уникати несправедливості там, де це можливо».

— Мусимо подбати про вціліле населення, — сказав він. — Простеж, щоб їхні потреби вдовольнили. Вони повинні усвідомити, що винуватити слід тлейлаксу.

Нийше кивнула. Вона не дослужилася б до башарки, якби не навчилася муштри. Уже повірила. Лише почувши, як Лето це каже, повірила в провину тлейлаксу. Знала, чому не всіх тлейлаксу вбито.

«Не можна усувати всіх цапів-відбувайлів».

— Ще ми мусимо відвернути увагу, — промовив Лето. — На щастя, маємо під рукою один такий спосіб. Я пошлю тобі звістку після наради з леді Хві Норі.

— Іксіанською Амбасадоркою, Владико? Вона не вплутана у…

— Вона цілковито невинна, — сказав Лето.

Він бачив, як віра усталюється в рисах Нийше, мов наготована пластикова основа, що сковує її щелепу й робить очі скляними. Навіть Нийше. Він знав причини, бо сам їх створив, проте інколи відчував певний острах перед своїм творінням.

— Чую, що леді Хві підходить до мого передпокою, — промовив він. — Поклич її сюди, коли виходитимеш. І, Нийше…

Вона вже підвелася, але мовчки стояла, чекаючи.

— Цієї ночі я підвищив К’єюємо до підбашарки, — сказав Лето. — Простеж, чи це зроблено офіційно. Щодо тебе, то я задоволений. Проси й отримаєш.

Він побачив, як ця фраза приємною хвилею пройшла крізь Нийше, але вона негайно ж опанувала себе, ще раз довівши свою цінність.

— Я випробую К’єюємо, Владико, — сказала Нийше. — Якщо вона впорається, я хотіла б узяти відпустку. Я вже багато років не бачила своїх рідних на Салусі Секундус.

— Коли тільки забажаєш, — пообіцяв він.

І подумав: «Салуса Секундус! Звичайно!»

Ця коротка фраза про її походження підказала Лето, кого вона йому нагадує. «Харк аль-Аду. В її жилах тече кров Корріно. Ми ближчі родичі, ніж я думав».

— Мій Владика щедрий, — промовила вона.

Тоді вона його залишила, з новою пружністю в ході. Він почув її голос у передпокої:

— Леді Хві, наш Владика негайно з вами зустрінеться.

Хві ввійшла, освітлена ззаду й на мить обрамлена аркою, ступала непевними кроками, доки її очі не звикли до внутрішньої кімнати. Наче метелик до полум’я, наблизилася до яскравого світла довкола обличчя Лето, пробігла поглядом уздовж затіненого тіла, шукаючи ознак поранення. Він знав, що вони не були помітними, але досі відчував біль та внутрішнє дрижання.

Його очі розпізнали легке накульгування. Довга нефритово-зелена сукня закривала рану на правій нозі Хві. Вона зупинилася на краю похилості, де містився повіз, дивлячись просто в очі Лето.

— Мені сказали, що тебе поранено, Хві. Боляче?

— Поріз на нозі під коліном, Владико. Шматок стіни після вибуху. Твої Рибомовки змастили його маззю, що втамувала біль. Владико, я боялася за тебе.

— А я боявся за тебе, ніжна Хві.

— Лише перший вибух був небезпечним,