Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

інтелекту, і силою зброї. «Сонячна» (мітраїстська) Аратта була неначе трамплін, звідки арії робили стрибки до Середземномор'я, над яким нависали тіні єгипетських пірамід й витав дух Амона.

Греки в Троянській війні взяли гору. Куди ж тікають мешканці Трої? На північ, до Припонтиди, гирл Дунаю і Дніпра, до Аратти. Тут, за 20 кілометрів від гирла Дніпра, засновують славнозвісну Ольвію. Частина троянців подалася на Крит, де також виникла цивілізація арійського типу. А хто ж приходить на допомогу троянцям? Світловолосі амазонки з арійськими мечами з північних країв. І головного губителя арійської Трої Ахілла зрештою вбиває бог світла Аполлон (аналог слов'янського Дажбога). А натхненник греків-переможців Менелай поспішає до антиарійської цитаделі — Єгипту, щоб принести жертву його богам.

З усіх героїв Трої, як відомо, порятувався лише Еней. Іван Котляревський геніальним чуттям відкрив у Енеї запорожця («Еней був парубок моторний і хлопець хоч куди — козак»). Сакральна Україна через Енея-запорожця поєдналася з арійською Троєю.

Троянська епопея закінчилася. Але драма арійсько-єгипетського протистояння розгорталася далі. На черзі були пелопоннеські й греко-перські війни.

СПАРТАНЦІ — СИНИ АВРААМА

Знайдено» в Писанні про Спартанців та Іудеїв, що вони — брати й від роду Авраама.

Біблія

— Тут ми порушимо тему, невідому у вашій історії: знамениті спартанці — євреї. У Біблії про це прямо й докладно йдеться, та цю Книгу Книг у вас ще мало читають…

Так ось, як мовиться, «не києм, то палицею». Арії, зазнавши поразки у Троянській епопеї, далі діяли через знамениту Спарту. Наступ на «темний світ Амона» тривав, але вже обхідним шляхом…

Крихітна держава на півдні Пелопоннесу стала черговим арійським форпостом. Створити його допомогли іудеї, хоча в цілому вони займалися внутрішніми справами, не виходячи далеко за рамки землі обітованої — Палестини. Спартанці виявилися нащадками Авраама — прабатька євреїв, які у свій час переселилися на Балканський півострів, і прилеглий до нього острів Пелопоннес. За етнічними ознаками вони були рідними братами іудеїв, хоча й не знали закону Мойсея, бо пішли з роду значно раніше, ще до написання Тори.

Звичаї спартанців багато в чому нагадували іудаїстські (громада, кругова порука, регламентація життя, жорстка програма виховання дітей). І ось іудеї шлють до них послів з нагадуваннями про кровну спорідненість («ми з вами брати») і пропозиціями союзу в боротьбі з «духом Амона» за «спільну справу». Спарта відповіла згодою і невдовзі розпочала війну з Афінами.

Іудеї-спартанці підкорили весь Пелопоннес, його населення (ілотів) зробили своїми рабами. Згодом Спарта розгромила афінян і практично заволоділа всією Грецією. Допомагала спартанцям грецька аристократія, яка за духом була «проіудейська».

— А до речі, Юрію Михайловичу, — тут Гуру лукаво глянув на мене, — чи знаєте ви, що Сократ був іудеєм? І Піфагор також? Платон — ні, але він пройшов іудейське виховання в Іліополі (Єгипет). Вам ніколи не пояснювали, чому Сократа змусили прийняти отруту? У 404 році до н. е. в Афінах спочатку гору взяла проіудейська верхівка, а згодом цю верхівку повалили антисеміти, котрі почали «очищати» Грецію від іудейського впливу. У 399 році немало видатних людей Афін пішло з життя. Серед них був і Сократ.

Але на бік іудеїв стали перси, котрі встановили гегемонію над Грецією. То там, то тут спалахували греко-перські війни. По суті розпочалася тогочасна світова війна, її фронт проходив від Вавилона до Аратти. То був натиск арієзованого світу на світ, що перебував під єгипетським впливом, а іншими словами — протистояння «синів сонячного Мітри» й «синів Амона»

З одного боку барикад, так би мовити, були Афіни, Македонія, італійські племена під владою Риму, Єгипет (що перебував у тіні). З другого — Спарта, Персія, ряд малоазійських племен. За ними стояла Скіфія (Трояна).

За своїм сценарієм розвивалися події у Дворіччі та Палестині. Хоча вони й розпочалися раніше греко-перських війн, однак за своєю суттю були пов'язані з останніми. Мається на увазі насамперед підкорення Ассирією Іудеї, зруйнування храму Соломона в Єрусалимі та велике полонення євреїв (коли всю іудейську еліту вивезли до Вавилона). Перси, як відомо, визволили євреїв з полону, повернули їм Єрусалим і 528 року вторглися до Єгипту.

Широкомасштабні події в районі Середземномор'я в цілому позитивно вплинули на «арійські справи». Духовна гегемонія Єгипту істотно ослабла. Арієзований народ — перси — запанував над Вавилоном, Єгиптом, Грецією. «Арійська хвиля» йшла вперед. Але доволі несподівано «світ Амона» завдав потужного контрудару… Прошу вибачити мене, що досить часто вживаю військову термінологію. Але боротьба була справді гостра, не на життя, а на смерть. За царювання Александра Македонського, сина Амона (Александр був «подвійного народження»), розпочався тимчасовий відхід арійської всесвітньо-історичної хвилі. Небезпека нависла над Махас-Патхи — Великим арійським поясом.

РЕВАНШ ЄГИПТУ

Он выполнял миссию Зевса. Уточним: речь идет, без сомнения, о Зевсе-Амоне; там, в святилище египетского оазиса Сива, на Александра была возложена эта миссия.

А. Боннар

— Тепер зосередимося на деяких широковідомих подіях світової історії, суть яких, певен, ще й досі ми не осягнули.

Мається на увазі насамперед дивовижно стрімкий похід Александра Македонського на схід. Його мотиви, цілі, результати не можна аналізувати без урахування «арійського чинника», Скіфії та її ядра — Придніпров'я.

У середині IV століття до н. е. арієзація тодішнього світу сягнула дуже далеко, терези світової історії вочевидь хилилися на користь Персії, Аратти і Скіфії. Після греко-перських війн, у яких, як уже говорилося, брали участь майже всі народи Середземномор'я, еллінський світ конав у руїнах міст-держав. Над Елладою свою гегемонію встановила крихітна Македонія. Навіть в Афінах верховним правителем був скіф — Демосфен.

І тут на історичну арену виходить, точніше — вдирається юнак незвичайної долі. Він так вразив уяву істориків усіх часів, що навіть про його коня Буцефала буде написано силу-силенну літератури. Ім'я його — Александр Македонський. Кожен учень, кожен гімназист згідно з навчальною програмою мусив знати, що цей освічений, жорстокий і запальний юнак (вихованець Арістотеля!) народився о 9-й ранку 12 березня 357 року до н. е., прожив 32 роки. У 19 літ вступив на царський трон, 12 років воював, здолав і підкорив 14 еллінських і 22 варварські народи, заснував 17 Александрій — міст, розкиданих від Єгипту до Гіндукушу й Гангу, пройшов зі своїми доблесними гоплітами 20 тисяч кілометрів, став царем Азії. Більш непереможних полководців історія не знає, — далеко Наполеонові! Його можна було б назвати царем усього тодішнього світу, коли б… коли б не Скіфія… Велика Скіфія, що встала на його шляху.

Однак дуже багато невідомих подій, пов'язаних з походом Александра, західні дослідники чомусь